ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/19866/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Демі Н.І.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2013

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014

у справі № 2а-8713/08/1370

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Укренерго" (далі - Товариство)

до ДПІ

та Головного управління Міндоходів у Львівській області,

за участю третьої особи - Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія",

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.05.2008 № 0001112320/0 (від 08.07.2008 № 0001112320/1/15319, від 22.09.2008 № 0001112320/2/21730 та від 26.11.2008 № 0001112320/3).

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що обсяг видобутку природного газу обліковувався на балансі Договору № 161 про спільну діяльність, у зв'язку з чим віднесення позивачем витрат по сплаті збору за геологорозвідувальні роботи до складу валових витрат спільної діяльності є цілком обґрунтованим.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій та відмовити у задоволенні позову Товариства. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що Договір про спільну діяльність не належить до кола надрокористувачів, а відтак не може виступати суб'єктом сплати збору за геологорозвідувальні роботи та платником рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат, що виключає правомірність обліку позивачем витрат на сплату зазначених платежів у складі валових витрат спільної діяльності.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 18.09.2003 Товариством та дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії «Надра України «Західукргеологія» було укладено Договір № 161 про спільну діяльність, предметом якого є здійснення його учасниками спільної інвестиційної та виробничої діяльності з приводу організації та здійснення геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, Гуцулівського родовища, та можливої промислової розробки Гуцулівського родовища з метою одержання прибутку; Товариство було визначено оператором за цим Договором.

ДПІ було проведено виїзну планову документальну перевірку Договору № 161 про спільну діяльність з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2006 по 31.12.2007, оформлену актом від 21.04.2008 № 164/23-2/340331107. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт включення позивачем до складу валових витрат названого Договору витрат на сплату збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, тоді як, за висновком ДПІ, Договір про спільну діяльність не може виступати суб'єктом сплати названих податкових платежів.

На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що власником спеціального дозволу на користування надрами (геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислова розробка) від 14.05.2002 № 1913 є дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії «Надра України «Західукргеологія», цей дозвіл до спільного майна не передавався, а тому Договір № 161 про спільну діяльність не є надрокористувачем у розумінні статті 13 Кодексу України про надра.

Наведені обставини стали підставою для нарахування Договору № 161 про спільну діяльність податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 308 889 грн. (у тому числі 213 759 грн. за основним платежем та 95130 грн. за штрафними санкціями).

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про нафту і газ» користування нафтогазоносними надрами, пошук і розвідка родовищ нафти і газу, їх експлуатація, спорудження та експлуатація підземних сховищ для зберігання нафти і газу здійснюються лише за наявності спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами, що надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, на умовах, визначених чинним законодавством.

В силу вимог статті 49 названого Закону у разі, якщо діяльність, пов'язана з користуванням нафтогазоносними надрами, здійснюється на умовах договору про спільну інвестиційну діяльність, спільне виробництво, виробничу кооперацію, один із учасників цього договору зобов'язаний мати відповідний спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами.

У статті 1 Закону України «Про нафту і газ» користування нафтогазоносними надрами визначено як геологічне вивчення і розробка нафтогазоносних надр з метою пошуку та розвідки родовищ нафти й газу, видобутку нафти й газу або їх зберігання, повернення (захоронення) супутніх і стічних вод, інших відходів, що видобуваються в процесі розвідки і розробки родовищ нафти і газу.

Таким чином, обов'язковою умовою провадження спільної діяльності у сфері користування нафтогазоносними надрами є наявність у будь-кого з учасників дозволу на користування надрами.

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції про порядок справляння збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, затвердженої наказом Комітету України з питань геології та використання надр і Державної податкової адміністрації України від 23.06.1999 № 105/309 (яка визначала порядок сплати цього збору на час виникнення спірних правовідносин), платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі, незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони родовищах: раніше розвіданих та переданих в установленому порядку для промислового освоєння; з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та промислового освоєння.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу про надра України надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу (ліцензії) на користування ділянкою надр.

Таким чином, платниками збору за геологорозвідувальні роботи є виключно підприємства, які отримали спеціальний дозвіл на користування надрами (надрокористувачі).

Попередні судові інстанції, приймаючи рішення про задоволення цього позову, безпідставно поширили на порядок сплати збору за геологорозвідувальні роботи положення пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.09.2004 № 571, які регулюють оподаткування спільної діяльності на території України без створення юридичної особи податком на прибуток.

Покладення згідно з умовами Договору № 161 про спільну діяльність обов'язку зі сплати збору за геологорозвідувальні роботи на особу, яка не має спеціального дозволу на користування надрами, також не можна визнати законним. Адже суб'єкти господарювання не мають повноважень змінювати у договірному порядку нормативно установлені елементи податків (зборів), у тому числі замінювати законодавчо визначеного платника на іншу особу.

Пунктом 7.5 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено персональну відповідальність платника шляхом заборони будь-якої уступки податкового зобов'язання або податкового боргу платника податків третім особам, а також уступки контролюючим органом права вимоги податкового боргу платника податків іншим особам.

Таким чином, платник повинен самостійно виконати обов'язок зі сплати податку, якщо інше не передбачено податковим законодавством. З метою належного виконання цього обов'язку платник повинен самостійно, від свого імені обчислити суму податкового зобов'язання та перерахувати її до бюджету.

За правилами підпункту 5.2.5 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України «Про систему оподаткування» (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом), включаючи акцизний збір та рентні платежі, а також збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, за винятком податків, зборів (обов'язкових платежів), передбачених підпунктами 5.3.3, 5.3.4, та пені, штрафів, неустойок, передбачених підпунктом 5.3.5 цієї статті.

Оскільки нарахування та сплата неуповноваженою особою (оператором за Договором № 161 про спільну діяльність, який не має статусу надрокористувача) відповідних сум збору за геологорозвідувальні роботи не може вважатися, відповідно, нарахуванням та сплатою податкового зобов'язання з цього платежу, то підстави для врахування витрат на оплату цих платежів при визначенні оподатковуваного доходу спільної діяльності відсутні.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати ухвалені у справі судові акти та відмовити у задоволенні позову Підприємства.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2013 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2014 у справі № 2а-8713/08/1370 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді:І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько