Справа № 22-ц-615/06                            Головуючий у 1 інстанції Пушкарчук В.П.

Категорія  16                                                              Доповідач Александрова М.А.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2006 року червня 15 дня                                                                         місто Луцьк

Колегія суддів судової палати    у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Александрової М.А. суддів Осіпука В.В., Шевчук Л.Я. при секретарі Гордійчук І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третьої особи  на стороні  відповідача,  яка не  заявляє  самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 про визнання  недійсним договору позики   і   договору   застави   за   апеляційною   скаргою   позивача   ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 13 квітня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1, представник позивача - ОСОБА_4, відповідач - ОСОБА_2,

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3. Колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду від 13 квітня 2006 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначеним рішенням суду першої інстанції відмовлено ОСОБА_1 в позові до ОСОБА_2 і третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики і застави.

Апелянт вважає, що суд правильно скасував у зв'язку із нововиявленими обставинами рішення Луцького міського суду від 1 квітня 1999 року, яким йому було відмовлено в позові до ОСОБА_2 і третьої особи на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів позики грошей і застави квартири. Вироком суду від 19 квітня 2004 року ОСОБА_3 засуджена за вчинення відносно позивача шахрайства, що завдало значної шкоди потерпілому, а саме: привласнила 4500 доларів США, переданих ОСОБА_2 Тобто вироком суду встановлено, що позивач грошей від ОСОБА_2 за договором позики від 17 серпня 1998 року не одержував. Оскільки не відбулася передача грошових коштів, то договір позики не було укладено, а значить договір позики є

2 недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР.   Суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи і неправильно застосував норми матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача ОСОБА_4 апеляційну скаргу позивача підтримав.

Відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечив. Вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив в позові ОСОБА_1 у визнанні недійсними договорів позики грошей та застави квартири, оскільки 17 серпня 1998 року ОСОБА_1 позичив у нього гроші і на забезпечення договору позики заставив квартиру.

Судом першої інстанції встановлено, що на укладення договорів позики грошей і застави квартири було волевиявлення позивача. Засудження вироком суду від 19 квітня 2004 року ОСОБА_3 за шахрайство відносно ОСОБА_1, є підставою для звернення з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що 17 серпня 1998 року між позивачем ОСОБА_1 і відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики грошей в сумі 15120 грн. на строк до 17 лютого 1999 року (а.с.4) і на забезпечення цього договору в той же день - нотаріально посвідчений договір застави квартири АДРЕСА_1, власником якої був ОСОБА_1 (а.с.З).

Посилання позивача на те, що грошей у ОСОБА_2 він не позичав, а позичала ОСОБА_3, а він лише погодився заставити свою квартиру в забезпечення позики ОСОБА_3, спростовуються зібраними у справі доказами: письмовим договором позики від 17 серпня 1998 року (а.с.4) і поясненнями позивача про підписання цього договору, поясненнями відповідача ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3

Позивач просив визнати угоди недійсними на підставі ст.58 ЦК УРСР, як мнимі, укладені лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки.

Відповідно до ст.376 ч.І ЦК УРСР позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошевістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані у меншій кількості, ніж зазначено в договорі.

Однак, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 позичив ОСОБА_1 4500 доларів США, що станом на 17 серпня 1998 року становило 9812 грн. 25 коп., а сума 15120 грн. в договорі позики вказана з врахуванням відсотків за користування грішми протягом півроку. Ці гроші позичалися для ОСОБА_3 для погашення нею заборгованості по кредитному договору з Луцьким відділенням Ощадбанку України. Гроші в сумі 4500 доларів США були на прохання позивача передані ОСОБА_5

Таким чином, позивач, як позичальник, необгрунтовано заперечує договір позики за його безгрошовістю.

Як вбачається з копії вироку Луцького міськрайонного суду від 19 квітня 2004 року (а.с. 39046), залишеного без зміни ухвалою апеляційного суду від 27 серпня 2004 року (а.с. 47-50), ОСОБА_3 визнана винною у скоєнні шахрайства, а   саме:   у   заволодінні   шляхом   обману   і   зловживання   довір'ям   потерпілого

з

ОСОБА_1 грошима в сумі 6286 грн. 65 коп., чим завдала ОСОБА_1 значної шкоди. ОСОБА_3, маючи заборгованість перед банком і знаючи, що термін погашення заборгованості відстрочено до 17 серпня 1998 року, а на її квартиру накладено арешт, не мала коштів, щоб погасити заборгованість, а тому зловживаючи довір'ям ОСОБА_1, вмовила його надати належну йому квартиру під заставу договору позики на суму 4500 доларів США з ОСОБА_2 При цьому пообіцяла після погашення заборгованості перед банком переоформити договір застави на свою квартиру, хоч фактично не мала наміру переоформляти договір застави і повертати позичені гроші.

ОСОБА_1, не знаючи дійсних намірів ОСОБА_3, будучи впевненим, що вона виконає свої зобов'язання, оформив з ОСОБА_2 договір позики грошей в сумі 15120 грн., в яку включили суму фактичної позики і відсотки за користування грішми, і договір застави квартири. ОСОБА_2 передав 4500 доларів США, що еквівалентно 9812 грн. 25 коп., з яких ОСОБА_3 привласнила 6286 грн. 65 коп. і погасила ними кредитну заборгованість, а переоформити договір застави на свою квартиру відмовилась, в результаті чого квартира на виконання договорів була продана і ОСОБА_2 повернуто 15423 грн.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивач вправі звертатися з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а підстави для визнання угод недійсними відсутні.

Рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 218, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 13 квітня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий /-/ Александрова М.А.

Судді /-//-/ Осіпук В.В., Шевчук Л.Я.

Оригіналу відповідає

Суддя апеляційного Суду                                          М.А.Александрова