АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ іменем   України

22 червня 2006 року.                                                                             м. Луцьк

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі головуючого судді Расевича С.І., суддів Русинчука М.М. та Здрилюк О.І. при секрета­рі Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання пра­ва власності на нерухоме майно і припинення права на частку у спільному нерухомому майні та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 12 вересня 1996 року за апеляційною скаргою позивача за зустрічним позовом на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивач за первинним позовом - ОСОБА_1; представник позивача - ОСОБА_4;

відповідачі за первинним позовом - ОСОБА_2, ОСОБА_3;

представники відповідачів - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Колегія суддів

встановила:

19 вересня 2005 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування та припинення права власності від­повідачів на частку у даній квартирі, мотивуючи тим, що з 1990 року вона проживала у фак­тичних шлюбних відносинах із сином відповідачів в зазначеній квартирі, яка належала останньому на праві приватної власності.

28 лютого 2005 року ОСОБА_9 помер, а за його заповітом від 20 вересня 1996 року спірне житло успадковане нею. Однак., відповідачі у справі, маючи право на обов'язкову частку у спадщині після його смерті, як непрацездатні батьки, також прийняли спадщину у встановлені законом строки. Крім цього, спадкодавець мав двох дітей, які також мають право на спадщину, а тому, доля відповідачів у спірній квартирі складає V* частини, що є незнач­ною, не може бути виділена в натурі, сумісне користування неможливе, власники у примі­щенні не проживають і позивач сплатила попередньо вартість зазначеної частини на депози­тний рахунок суду. В зв'язку з цим просила визнати за собою право власності на всю кварти­ру, припинивши право власності на V* частку спадкового майна відповідачів із сплатою за неї грошової компенсації.

9 грудня 2005 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту від 12 вересня 1996 року, посвідченого від імені ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1, з тих мотивів, що ОСОБА_9, склав заповіт під впливом обману зі сторони ОСОБА_1 В зв'язку з цим просив визнати заповіт недійс­ним.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2006 року первинний позов задоволено, а в задоволенні зустрічного відмовлено.

Постановлено визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_9, і припинити право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно на 1/8 частку кожного з них у квартирі АДРЕСА_1, випла­тивши їм із депозитного рахунку Ковельського міськрайсуду НОМЕР_1 в УДК у Волинській області, МФО 803014, код НОМЕР_2 по 2387,5 грн. кожному.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 47,74 грн. державного мита.

В апеляційній скарзі відповідач за первинним позовом ОСОБА_2 просить ска­сувати рішення суду в частині задоволення первинного позову і постановити нове про відмо­ву в задоволенні позовних вимог в зв'язку з порушенням норм матеріального права та невід­повідністю висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, а рішення суду в частині розміру суми компенсації за частку у спадковому майні та розподілу судових витрат зміні з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 28 лютого 2005 року після смерті ОСОБА_9 відкрилась спадщина, в яку входила і квартира АДРЕСА_1. Дана квартира належала спадкодавцю на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 24 листопада 1994 року і зареєстро­ваного за НОМЕР_3 Волинським обласним бюро технічної інвентариза­ції.

12 вересня 1996 року ОСОБА_9 заповів спірну квартиру ОСОБА_1 і запо­віт посвідчено державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі за НОМЕР_4.

Суд першої інстанції, вирішуючи зустрічний позов про визнання зазначеного за­повіту недійсним, правильно виходив з того, що згідно ст.ст. 57-59 ЦК Української РСР 1963 року, угода, укладена внаслідок обману, може бути визнана недійсною з даної обставини з моменту її укладення.

Однак, позивачем за зустрічним позовом та його представниками в судовому засі­данні не доведено вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій щодо обману ОСОБА_9 на момент укладення ним заповіту, який оспорюється.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в цій частині рішення ухвалено з дотри­манням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.

13 матеріалів спадкової справи № 157 за 2005 рік Ковельської державної нотаріа­

льної контори слідує, що спадщину прийняли ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_1

Згідно довідки НОМЕР_5, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Ковелю Ковельського міськрайонного управління юстиції, спадкода­вець має двоє дітей, які на день смерті були повнолітні і не прийняли спадщину після смерті батька в установленому законом порядку.

На момент смерті спадкодавця батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були непраце­здатними, що стверджується посвідченнями пенсіонерів.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолі­тні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Отже суд прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як спадкоємці за законом мали б право у разі відсутності заповіту на спадкування 1/4 частки ко­жен спадкового майна, а тому вони мають право на обов'язкову частку у спадковому майні в розмірі по 1/8 частки кожен. Таким чином, сторони стали співвласниками спірної квартири і мають ОСОБА_1 3/4 частки, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 1/8 частки кожен.

За змістом ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бу­ти припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка є незна­чною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Вирішуючи питання про припинення права власності на частку у спільному май­ні, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають ін­ше житло, їх частка є незначною і не може бути виділена в натурі, а річ є неподільною і спі­льне володіння і користування майном є неможливим.

Однак, ухвалюючи рішення в даній частині суд всупереч вимогам зазначеної нор­ми права не встановив дійсну вартість спільного майна і в зв'язку з цим неправильно стягнув компенсацію за частку у спільному майні.

Так відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи НОМЕР_6 дійсна вартість спірної квартири становить 97529 грн., а отже в рахунок компенсації за частку у спільному майні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 слід виплатити по 12191,12 грн. кожному. Дана сума внесена на депозитний рахунок суду.

При вирішенні питання про відшкодування судових витрат суд допустив помилку в їх обрахуванні, а тому в цій частині рішення суду підлягає зміні.

При подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 143,25 грн. і при цьому не оплачено позовні вимоги в частині визнання права на квартиру в розмірі 716,75 грн.

Приймаючи до уваги, що позов в цій частині задоволено повністю, тому судовий збір підлягає відшкодуванню з позивача в користь держави.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу відповідача за первинним позовом ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 24 січня 2006 року в даній справі в частині розміру відшкодування втраченої частки у спільному майні та розподілу судових витрат змінити.

Виплатити з депозитного рахунку Ковельського міськрайсуду НОМЕР_1 в УДК у Волинській області, МФО 803014, код НОМЕР_2 по дванадцять тисяч сто дев'яносто одній гривні 12 копійок ОСОБА_2 і ОСОБА_3 кожно­му.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь держави сімсот шістнадцять гри­вень 75 копійок судового збору.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення але може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до судової палати у цивільних справах Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: