Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Ковальчук Н.М., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання Ковальчук Л.В., за участю позивача та відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Березнівського районного суду від 02 липня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та виділення в натурі частини земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А:

22 травня 2014 року ОСОБА_2 звернулася в Березнівський районний суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності та виділення в натурі частини земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що згідно рішення Березнівського районного суду від 04 червня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ житлового будинку та земельної ділянки (спільного майна подружжя) визнано за ОСОБА_2 право власності на 53/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1, яке в цій частині залишене без зміни рішенням апеляційного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року. На підставі судового рішення, 22.01.2014 року проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності за ОСОБА_2 на 53/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначала, що державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1080 га, що знаходиться в АДРЕСА_1, видано ОСОБА_1

Вважає, що вона, як співвласник частини будинковолодіння, має право на частку земельної ділянки пропорційно до належної їй 53/100 частини домоволодіння.

_______________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/787/1736/2014 Головуючий у 1 інстанції : Таргоній М.В.

Доповідач : Григоренко М.П.

Із цих підстав просила визнати за нею право власності на земельну ділянку розміром 53/100 частини за адресою: АДРЕСА_1, виділивши їй вказану частку в натурі та припинити право власності ОСОБА_1 на 53/100 частини земельної ділянки виділеної позивачу.

В судовому засіданні Березнівського районного суду позивач уточнила розмір частини земельної ділянки щодо якої пред'явлено позов, покликаючись на висновок судово-будівельної експертизи від 24 квітня 2013 року, та просила визнати за нею право власності та виділити їй частину земельної ділянки, згідно першого варіанту для другого співвласника, оскільки саме по такому варіанту розподілено житловий будинок.

Рішенням Березнівського районного суду від 02 липня 2014 року позов ОСОБА_2 - задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки, площею 477 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 56204455101:01:001:0654, загальна площа 1080 кв.м.) та виділено їй таку частку в натурі.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, площею 477 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 56204455101:01:001:0654, загальна площа 1080 кв.м.) та виділено йому таку частку в натурі.

Частину вказаної земельної ділянки площею 148 кв.м., що знаходиться під будинком, залишено у спільній частковій власності сторін.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 293 грн. 60 коп.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_1, покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Вказує, що спірну земельну ділянку він отримав у власність на підставі рішення Березнівської міської ради № 185 від 20.12.2011 року, використавши своє законне право на приватизацію землі. Виданий йому державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 не оскаржувала, вказаний державний акт ніким не скасований, проте судом першої інстанції даний факт не було взято до уваги.

Зазначає, що він приватизував вказану земельну ділянку після розірвання шлюбу, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_2 заявляла позовну вимогу щодо припинення права власності на землю ОСОБА_1, яке оскаржуваним рішенням припинено не було.

Вважає, що оскільки суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_2, то перш ніж визнавати право власності на його земельну ділянку іншій особі, повинен був скасувати виданий на його ім'я державний акт на право власності на землю.

Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та закрити провадження у справі.

В ході апеляційного розгляду справи відповідач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач просила відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи за нею право власності на частину земельної ділянки, площею 477 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1, з виділенням її в натурі, а також із залишенням у спільній частковій власності сторін земельної ділянки, площею 148 кв.м., за цією ж адресою, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України та виходив із того, що оскільки 22 січня 2014 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на 53\100 частини житлового будинку за вищевказаною адресою на підставі рішення Березнівського районного суду від 04 червня 2013 року у цивільній справі № 1701\1882\12, тому за позивачем має бути визнано і право власності на частину земельної ділянки за цією ж адресою у вищезазначеному розмірі.

При цьому, суд першої інстанції здійснив поділ між сторонами земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_1, поклавши в основу свого рішення висновок судової будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2013 року по цивільній справі № 1701\1882\12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на частку житлового будинку, поділ його в натурі, поділ присадибної ділянки, а також за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на будівництво житлового будинку.

Проте, на розсуд колегії суддів, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням у справі нового рішення.

По справі встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 жовтня 1994 року по 27 липня 2010 року.

За час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_6 побудували житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, який було введено в експлуатацію 05 серпня 2004 року.

В квітні 2012 року, тобто після розірвання шлюбу із ОСОБА_2, ОСОБА_6 отримав Державний акт про право власності на земельну ділянку, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Березнівського районного суду від 04 червня 2013 року житловий будинок з господарськими спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, було визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6 та поділено між ними в натурі.

При цьому, у користуванні кожній із сторін було виділено частину земельної ділянки, площею 477 кв. м., яка призначена для будівництва та обслуговування цього будинку з господарським будівлями, частину земельної ділянки, площею 148 кв. м., залишено у спільному користуванні сторін.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 30 жовтня 2013 року рішення Березнівського районного суду від 04 червня 2013 року щодо поділу житлового будинку між колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було залишено без змін, а в частині поділу земельної ділянки було скасовано, із залишенням позову в цій частині без задоволення.

При цьому, апеляційний суд Рівненської області у своєму рішенні від 30 жовтня 2013 року зазначив, що оскільки ОСОБА_6 отримав у власність спірну земельну ділянку шляхом приватизації та після розірвання шлюбу із ОСОБА_2, а позивачка у передбаченому законом порядку рішення ради та виданий Державний акт на землю не оспорювала, тому вимоги останньої з приводу поділу земельної ділянки є передчасними.

По справі встановлено, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку в порядку приватизації вже після того, як між ним та позивачем шлюб було припинено.

В пункті п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", на який послався суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення, мова йдеться про земельну ділянку, яка була приватизована одним із подружжям під час шлюбу, в зв'язку із чим у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 3К, 377 ЦК.

Реалізуючи одноособово після розірвання шлюбу своє право на приватизацію земельної ділянки, на якій вже знаходився належний сторонам у даній справі на праві спільної сумісної власності житловий будинок, відповідно до ст. 60 СК України, відповідач діяв виключно в своїх інтересах, без врахування інтересів іншого співвласника цього будинку, який мав також право на приватизацію цієї земельної ділянки, а тому в даному випадку позивач мала б в першу чергу ставити питання про законність отримання ОСОБА_1 у власність спірної ділянки без її згоди.

Крім того, суд першої інстанції безпідставно здійснив поділ спірної земельної ділянки відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи від 24 квітня 2013 року, яка була проведена в межах іншої цивільної справи і по якій позивачу вже було відмовлено в задоволенні позовних вимог, саме із тих підстав, що її позовні вимоги є передчасними, так остання має спершу визнати незаконним Державний акт на землю, який було видано відповідачу вже після розірвання із нею шлюбу.

Стаття 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України, які передбачають, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщенні, без зміни їх цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника, в першу чергу стосується випадків переходу права власності від однієї особи до іншої особи.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружини та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а тому у позивача виникло право власності на житловий будинок, що знаходиться на спірній земельній ділянці, не з моменту винесення судового рішення про визнання за нею права власності на частину цього будинку та поділ його в натурі, а з моменту введення цього будинку в експлуатацію, тобто в 2004 році, тобто ніякого набуття права власності на частину житлового будинку відповідно до рішення Березнівського районного суду 04 червня 2013 року не відбулось, так як це право у ОСОБА_2 вже існувало, а фактично відбувся поділ майна, що перебував у спільній сумісній власності, відповідно до положень ст. 372 ЦК України.

З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 має бути відмовлено, за безпідставністю.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И ЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Березнівського районного суду від 02 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності та виділення в натурі частини земельної ділянки - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 147 грн. в рахунок відшкодування судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору за подачу апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Григоренко М.П.

Судді : Ковальчук Н.М.

Рожин Ю.М.