Справа № 369224/14-ц Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження № 22-ц/780/5774/14 Доповідач у 2 інстанції Іванова
Категорія 58 09.10.2014
УХВАЛА
Іменем України
09 жовтня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
головуючого - Іванової І.В.,
суддів - Олійника В.І., Сліпченка О.І.
при секретарі - Петленко І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -
в с т а н о в и л а :
У січні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що у 2002 році ним була розпочата підготовка до будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 з вбудованими нежитловими приміщеннями та інших будівель та споруд, яке було закінчено у 2007 році.
Крім того, позивач зазначив, що ним з 2004 року розпочато збір документів для будівництва лікувально-діагностичного центру за цією ж адресою. При цьому земельна ділянка площею 0,1304 га для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку і господарських будівель була оформлена на його дочку відповідачку ОСОБА_1, тому під забудову лікувально-діагностичного центру остання надала письмовий дозвіл (доручення) на отримання ним в оренду земельної ділянки площею 0,01 га за вказаною адресою. В подальшому 20.03.2005 року комісія Києво-Святошинської районної державної адміністрації провела обстеження земельної ділянки, цільове призначення якої змінювалося із земель для будівництва та обслуговування жилого будинку на землі під розміщення лікувально-діагностичного центру СПД ОСОБА_2 та визнала за можливе погодити зміну цільового призначення земельної ділянки, передбаченої під розміщення лікувально-діагностичного центру СПД ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 площею 0,01 га (ріллі) за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 на умовах оренди терміном на 49 років.
Далі позивач зазначив, що протягом березня-квітня 2005 року ним були отримані всі відповідні погодження (висновки) на розміщення лікувально-діагностичного центру СПД ОСОБА_2
Позивач зазначив, що житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями та іншими належними до цього домоволодіння будівлями і спорудами та лікувально-діагностичний центр за цією ж адресою був збудований виключно за його особисті кошти. При цьому послався, що з відповідачкою у нього була домовленість про те, що після закінчення будівництва лікувально-діагностичного центру, даний центр та зазначений житловий будинок будуть переоформлені на його ім'я, тобто будуть передані у його власність, в відповідачці буде надано право користування приміщеннями лікувально-діагностичного центру для здійснення професійної діяльності та приміщеннями житлового будинку для проживання.
Таким чином позивач, посилаючись на те, що відповідачка ухиляється від переоформлення на його ім'я лікувально-діагностичного центру та житлового будинку, збудованих за його особисті кошті, вважає що він має право на відшкодування своїх затрат на будівництво житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями, інших будівель і споруд та лікувально-діагностичного центру, які він з огляду на договори та платіжні документи оцінив станом на 01.01.2014 року в суму 9102672,51 грн. Тому позивач під час розгляду справи уточнивши суму позову просив суд стягнути з відповідачки на його користь кошти, затрачені на будівництво спірного житлового будинку з вбудованим нежитловим приміщенням, інших будівель і споруд та лікувально-діагностичного центру в сумі 9367983,33 грн.
Відповідачка позов не визнала, заперечувала факт участі у спірному будівництві позивача та існування будь-яких домовленостей між ними стосовно даного будівництва. Просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач пропустив строк позовної давності, оскільки знав про реєстрацію права власності на спірний житловий будинок ще у 2004 році, крім того посилалась, що підрядні організації, які зі слів позивача здійснювали спірне будівництво не мали на це відповідних дозволів та ліцензій, деякі платіжні документи та договори не містять вказівки на те, що платником є саме позивач та не міститься даних, що матеріали доставляються а роботи виконуються саме за місцем розташування спірного будівництва.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2014 року позов задоволено частково.
Суд стягнув з відповідачки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 3 164418 грн. 88 коп. та судовий збір в сумі 3140 грн.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду сторони подали апеляційні скарги.
Так, відповідачка у своїй скарзі, посилаючись на те, що суд повинен був застосувати до вимог позивача строк позовної давності та те, що відсутні докази того, що між ними існували будь-які грошові зобов'язання, будинок збудований за кошти сім'ї її сестри та її дідуся і її особисті кошти, про що у справі є відповідні докази, просить суд скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач, у своїй скарзі вважає рішення незаконним в частині відмови у задоволенні позовних вимог, посилаючись на не повне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків обставинам справи, оскільки суд на його думку не врахував що з моменту будівництва до моменту порушення відповідачкою зобов'язання за домовленістю, пройшов значний проміжок часу і тому вкладені у будівництво кошти повинні бути переведені до курсу НБУ та з урахуванням індексу інфляції на 2014 рік. Тому просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі.
У запереченнях, позивач ОСОБА_2 не погоджується з доводами апелянта ОСОБА_3 щодо пропущення строку позовної давності, посилаючись на те, що довідався про порушення свого права у 2013 році, коли пересвідчився, що після набуття 04.06.2013 року ОСОБА_1 права власності, введення будівлі в експлуатацію, остання ухилилась від переоформлення будинку та центру на його ім'я, тому саме з цієї дати у нього з'явилось право вимоги стягнення коштів, витрачених на будівництво.
Крім того, послався на хибність доводів апелянта щодо заперечення його участі у спірному будівництву, оскільки на його думку зміст довіреності, матеріали справи та свідчення свідків містять відповідні докази про його участь у будівництві, тому просить відхилити апеляційну скаргу відповідачки.
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг сторін, приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими Доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Судова колегія вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції виконані.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з роз'яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» та дійшов висновку, що оскільки право власності на спірний об'єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачкою, тому позивач має право на відшкодування витрат на будівництво, яке він здійснював не безоплатно, й відшкодувати ці витрати повинна відповідачка.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає вимогам матеріального закону.
Судом встановлено, що 26.02.2002 року рішенням 23 сесії 23 скликання Крюківщинської сільської ради № 4 ПП ОСОБА_1 було надано дозвіл на розміщення поліклініки в АДРЕСА_1 (т.2 а.с.171).
12.04.2002 року на замовлення позивача було виготовлено ескізний проект індивідуального двоквартирного жилого будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями в АДРЕСА_1.
30.04.2002 року рішенням 2 сесії 24 скликання Крюківщинської сільської ради № 2/4 відповідачці було надано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,1300 га для будівництва та обслуговування жилого будинку в АДРЕСА_1 (т.2 а.с.172, 174).
06.05.2002 року позивач уклав з ТОВ «Везувій» договір на будівельні роботи по будівництву приватного двоквартирного будинку з розміщенням лікувально-діагностичного центру у АДРЕСА_1 на суму 2 397 825 грн. Згідно з Актом приймання-здачі робіт замовлені роботи за даним договором були виконані. З огляду на наявні у матеріалах справи копії квитанцій ТОВ «Везувій» позивачем сплачено 2 397 825 грн. (т.1 а.с.70-71).
Таким чином, сторони, за відсутності угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, за рахунок коштів позивача - силами підрядників, почали будувати двоквартирний будинок з розміщенням лікувально-діагностичного центру та проводити необхідні інженерні комунікації і цю допомогу позивач надавав не безоплатно.
18.06.2003 року на ім'я відповідачки було видано державний акт на право приватної власності на землю, площею 0,1304 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21).
З огляду на лист відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської РДА від 18.11.2003 року житловий будинок по АДРЕСА_1 побудований самовільно, норми забудови не порушені (т.2 а.с.110).
17.12.2003 року рішенням виконкому Крюківщинської сільської ради № 125/17 відповідачці було надано дозвіл на виготовлення технічної документації на двоквартирний житловий будинок (т.2 а.с.107).
11.03.2004 року на ім'я відповідачки на підставі рішення виконкому Крюківщинської сільської ради від 17.02.2004 року було видано свідоцтво про право власності на домоволодіння в АДРЕСА_1. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.03.2004 року за відповідачкою було зареєстровано право власності на вказане домоволодіння (т.1 а.с.167, 168).
Після цього 03.12.2004 року Києво-Святошинська районна державна адміністрації Київської області листом повідомила приватного підприємця ОСОБА_2 про те, що районна комісія з питань розміщення підприємств надає дозвіл на збір технічної документації щодо розміщення лікувально-діагностичного центру в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.41).
Обласний центр з охорони пам'яток історії, археології та мистецтва, державне управління екології та природних ресурсів в Київській області, ГУ МНС України в Київській області, відділ містобудування та архітектури Києво-Святошинської райдержадміністрації листами від 07.04.2005 року, 30.03.3005 року, 13.04.2005 року, 29.03.2005 року погодили СПД ОСОБА_2 зміну цільового призначення земельної ділянки площею 0,01 га із земель для будівництва і обслуговування житлового будинку на землі під розміщення лікувально-діагностичного центру в АДРЕСА_1 та розміщення самого лікувально-діагностичного центру за цією адресою (т.1 а.с.24-26, 45-46).
19.01.2005 року відповідачка склала доручення, в якому вказала, що вона доручає позивачу 0,01 га земельної ділянки під забудову медичного лікувально-діагностичного центру в оренду на термін 49 років із земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.27).
15.02.2005 року відповідачка оформила на ім'я позивача довіреність, посвідчену приватним нотаріусом, якою уповноважила його бути її представником щодо оренди земельної ділянки площею 0,01 га в АДРЕСА_1 строком на 49 років та щодо питань будівництва медичного лікувально-діагностичного центру на цій земельній ділянці (т.1 а.с.28).
20.03.2005 року комісія Києво-Святошинської районної державної адміністрації визнала за можливе погодити зміну цільового призначення земельної ділянки, передбаченої під розміщення лікувально-діагностичного центру СПД ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 площею 0,01 га (ріллі) за рахунок земельної ділянки ОСОБА_1 на умовах оренди терміном на 49 років за умови дотримання санітарних, природоохоронних, протипожежних та інших норм та вимог відповідних служб (т.1 а.с.42).
27.04.2005 року Києво-Святошинське комунальне підприємство теплових мереж «Києво-Святошинськтепломережа» видала на ім'я ПП ОСОБА_2 технічні умови на підключення проектуємого (який підлягає реконструкції) лікувально-діагностичного центру за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.43).
Відповідно до рішення власника ОСОБА_2 від 02.09.2010 року було створено товариство з обмеженою відповідальністю «Кломед» з місцезнаходженням: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, АДРЕСА_1, 12А. З огляду на свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи 03.09.2010 року дане підприємство було зареєстровано за вказаною адресою, а 30.09.2010 року йому було видано ліцензію Міністерства охорони здоров'я України на здійснення медичної практики (т.1 а.с.35,36).
Зважаючи на свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, позивач ОСОБА_2 зареєстрований як суб'єкт господарювання за адресою знаходження спірного нерухомого майна. Окрім цього, на його ім'я за даною адресою видано 20.07.2011 року ліцензію Міністерства охорони здоров'я України на здійснення медичної практики (т.1 а.с.37,38).
У жовтні 2012 року відповідачка зареєструвала на своє ім'я в ІДАБК у Київській області декларацію про готовність об'єкта до експлуатації на реконструкцію частини житлового будинку для розміщення лікувально-діагностичного центру по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.47).
04.06.2013 року на ім'я відповідачки було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями загальною площею 1 202,9 кв. м та житловою площею 264,4 кв. м, що розміщений за адресою: АДРЕСА_1 (т1 а.с.19).
Згідно з витягом з Державного реєстру речовий прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.06.2013 року на підставі вище вказаного свідоцтва за відповідачкою було зареєстровано право власності на житловий будинок з вбудованими нежитловими приміщеннями лікувально-діагностичного центру - «А», зимовий сад - «а», веранду - «а1», підвал під будівлею «А1», огорожу - « 2-7». сарай «Б». колодязь - «І», що розміщені за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.20).
Зазначені обставини підтверджені матеріалами справи.
Відповідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.
Таким чином, оскільки право власності на спірний об'єкт нерухомого майна зареєстровано за відповідачкою, при цьому позивач надавав фінансову допомогу позивачці на будівництво не безоплатно, суд дійшов до правильного висновку про необхідність стягнення з останньої на користь позивача грошової суми у відшкодування затрат останнього на будівництво в розмірі 3 164 418,88 грн.
При цьому, визначаючи розмір фінансової участі позивача ОСОБА_2 у спірному будівництві, суд першої інстанції виходив з розміру його дійсних грошових витрат на час їх здійснення та взяв до уваги договори, платіжні документи, акти виконаних робіт, розписки, які містяться в матеріалах справи та пов'язані між собою і підтримані показами свідків.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог із додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 16, 386 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 58-60, 212-213, ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване рішення на підставі належних та допустимих доказів по справі.
Доводи відповідачки про незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права при його ухваленні, на думку колегії суддів, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи, оскільки вони повністю спростовуються належними та допустимими доказами по справі.
Інші обставини, зазначені в апеляціях сторін, зокрема доводи відповідачки про те, що між сторонами не існувало будь-яких грошових зобов'язань, й будинок збудований за кошти сім'ї її сестри, її дідуся і її особисті кошти, спростовуються матеріалами справи тому не являються підставою для задоволення апеляційних вимог.
Доводи апеляційної скарги позивача про те, що сума коштів, витрачена ним на будівництво більша, ніж визначив суд не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки не ґрунтуються на відповідних доказах.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову ОСОБА_2 є обґрунтованим, ухвалюючи його не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права, тому апеляційні скарги слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 308,314,315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий :
Судді :