ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2014 р. Справа № 804/12037/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

при секретарі судового засідання за участю представників сторін: від позивача від відповідача Щербак А.Ю. Самойленко В.І. Науменко О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкової вимоги відповідача №2093-25 від 29.07.2014р., -

ВСТАНОВИВ:

08.08.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить скасувати податкову вимогу відповідача форми «Ю» №2093-25 від 29.07.2014р. на суму податкового боргу 1071896 грн. 72 коп. з яких 1071896 грн. 72 коп. - пеня за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювану вимогу сформовано згідно рішення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська форми «С» №0005662200 від 19.11.2009р. про застосування до позивача штрафної (фінансової) санкції у розмірі 1071896 грн. 72 коп. за порушення ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті». Вчинення і виявлення діяння, визначеного у вказаному вище рішенні та застосування штрафної (фінансової) санкції за це діяння відбулося до 01.01.2011р., тобто до набрання чинності Податковим кодексом України та з 01.01.2011р. податковий орган має право надіслати вимогу лише виключно у разі несплати платником податків узгодженої суми податкового зобов'язання. Пеня за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті, стягнення якої передбачено ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» не є податковим зобов'язанням з урахуванням вичерпного переліку загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) встановленому ст.ст.14,15 Закону України «Про систему оподаткування» не підпадає під визначення п.п.1.2 - 1.5 ст.1 Закону №2181.На думку позивача до 01.01.2011р. за відсутності процедури узгодження зобов'язання зі сплати пені за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті, у податкового органу не виникало будь-яких прав, передбачених Законом №2181 та пов'язаних із процедурою узгодження зобов'язання зі сплати пені за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті, в тому числі й права на формування та направлення суб'єкту господарювання податкових вимог про сплату цього зобов'язання. Позивач вказує і на те, що такі права в силу приписів ст.58 Конституції України не виникають і з набранням чинності Податковим кодексом України. За викладеного, позивач вважає, що пеня за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті не є податковим зобов'язанням ні за нормами ст.14 ПК України, ні за ст.1 Закону №2181, що виключає можливість формування податкової вимоги в даному випадку про що також свідчить і правова позиція, викладена в ухвалах Вищого адміністративного Суду України та інформаційному листі від 20.07.2010р. №1112/11/13-10.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, в усних поясненнях та у письмових запереченнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі посилаючись на те, що 19.11.2009р. ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровька було прийнято рішення про застосування штрафних санкцій №0005662200 у розмірі 1071896,72 грн., яке у відповідності до вимог п.п.5.2.4 п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» оскаржувалось у судовому порядку, процедура судового оскарження тривала до 10.04.2014р. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014р. по справі №2а-16093/09/0470 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції, якою відмовлено позивачеві у скасуванні вищевказаного рішення від 19.11.2009р. №0005662200, залишено без змін, тобто з 10.04.2014р. сума пені за вказаним рішенням є узгодженою та повинна була бути сплачена добровільно у 10-денний строк після узгодження рішення у відповідності до вимог п.п.57.3 Податкового кодексу України. 29.07.2014р. після отримання податковою інспекцією рішення суду апеляційної інстанції були здійснені відповідні нарахування по особовому рахунку підприємства та сформовано оспорювану вимогу на підставі ст. 59 ПК України. Також, представник відповідача зазначає, що дії податкового органу щодо складання спірної податкової вимоги не суперечать ст.58 Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99, оскільки за п.2 вказаного рішення зазначено, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, тобто борг за узгодженим податковим зобов'язанням виник у квітні 2014р. коли діяв Податковий кодекс України.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 22.09.2014р.

У ході судового розгляду справи судом встановлено наступні обставини у справі.

19.11.2009р. Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м.Дніпропетровська на підставі акту перевірки №7772/220/35395039 від 18.11.2009р. було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій форми «С» №0005662200 згідно до якого за порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» до ТОВ «Рекуперація свинцю» застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1071896,72 грн., що підтверджується копією відповідного рішення (а.с.7).

У подальшому, позивачем здійснювалася процедура судового оскарження вищевказаного рішення за результатами якої постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2013р. у справі №2а-16093/09/0470 позивачеві було відмовлено у задоволенні адміністративного позову, зазначена постанова суду набрала законної сили 10.04.2014р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копією рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції (а.с.14-15, 24-25, 32-35).

29.07.2014р. з урахуванням набрання вищевказаною постановою суду законної сили, податковою інспекцією 29.07.2014р. була сформована вимога форми «Ю» за №2093-95 про сплату суми податкового боргу позивача за узгодженими грошовими зобов'язаннями у розмірі 1071896,72 грн. на підставі ст.ст. 20,59,60 ПК України, що підтверджується копією податкової вимоги (а.с.6).

Зазначена податкова вимога була отримана позивачем 30.07.2014р. про що сам позивач зазначає у позові (а.с.3).

Позивач оспорює вказану вище вимогу податкової інспекції та просить її скасувати, оскільки пеня за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті не є податковим зобов'язанням ні за нормами ст. 14 Податкового кодексу України, ні за нормами ст.1 Закону України №2181, що виключає можливість формування податкової вимоги в даному випадку.

Заслухавши представника позивача та відповідача, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши норми чинного законодавства України у сукупності із наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181 ( далі - Закон № 2181) чинного до 01.01.2011р. було визначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків в зборів (обов'язкових платежів), включаючи, зокрема, щодо нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно ст.1 Закону №2181 податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання ( з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

До компетенції контролюючих органів було віднесено здійснення заходів з погашення податкового боргу, тобто органами стягнення податкового боргу є податкові органи - п.п.2.3.1 п.2.2 ст.2 Закону № 2181.

Також, згідно п.п.5.2.4 п.5.2 ст. 5 Закону №2181 було передбачено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та прийняття відповідного рішення.

За п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5 Закону № 2181 у випадках апеляційного узгодження суми податкового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити її узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків - п.п.5.4.1 п.5.4 ст. 5 Закону № 2181.

Згідно п.п.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону №2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

З 01.01.2011р. набрав законної сили Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно п.п.14.1.175 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (із урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

За приписами ст.19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують функції, зокрема, щодо здійснення контролю за встановленими законом строками проведення розрахунків в іноземній валюті; здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно не нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

У відповідності до вимог п.56.18 ст.56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

За приписами п.57.3 ст.57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем узгодження.

Також і п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи вищенаведені норми як Закону №2181, чинного до 01.01.2011р., так і норми Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011р. можна дійти висновку, що вказаними нормами саме на контролюючі органи, тобто органи державної податкової інспекції як до 01.01.2011р., так і після 01.01.2011р. покладені функції та обов'язки щодо контролю та здійсненням заходів щодо погашення податкових зобов'язань суб'єктів господарювання як за поданими ними самостійно податковими деклараціями, так і за нарахованими контролюючими органами податковими зобов'язаннями за відповідними рішеннями суб'єктів владних повноважень, в тому числі і щодо своєчасності сплати штрафних (фінансових) санкцій, пені за порушення податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

При цьому, як свідчать вказані вище норми, які діяли у період до 01.01.2011р., так і норми податкового законодавства, які діють і після 01.01.2011р.грошовим зобов'язанням платника податків є сума коштів, зокрема, штрафна (фінансова) санкція, що справляється за порушення податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та у разі звернення платника податку до суду з позовом про оскарження рішення контролюючого органу, грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили та після набрання судовим рішенням законної сили платник податку повинен сплатити нараховану суму штрафної (фінансової) санкції протягом 10 календарних днів, наступних за днем узгодження.

Також, як Законом №2181, так і Податковим Кодексом України передбачено направлення податкової вимоги контролюючим органом у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки.

Так, як свідчать матеріали справи, грошове зобов'язання по сплаті штрафної (фінансової) санкції було визначено позивачеві за рішенням ДПІ у Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 19.11.2009р. №0005662200 за порушення Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у розмірі 1071896,72 грн. (а.с.7).

Сума нарахованого контролюючим органом податкового зобов'язання за вище зазначеним рішенням у відповідності до вимог як Закону №2181, так і Податкового кодексу України було неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

10.04.2014р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014р. по справі №2а-16093/09/0470 апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції, якою відмовлено позивачеві у скасуванні вищевказаного рішення від 19.11.2009р. №0005662200, залишено без змін, що підтверджується відповідними судовими рішеннями, які набрали законної сили (а.с.32-35).

Згідно п.5 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Тобто, сума нарахованої контролюючим органом штрафної (фінансової) санкції за вказаним вище рішенням ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 19.11.2009р. №0005662200 у розмірі 1071896,72 грн. є узгодженою з 10.04.2014р. та повинна була бути сплачена позивачем у 10-денний строк після узгодження рішення у відповідності до вимог п.п.57.3 Податкового кодексу України.

У ході судового розгляду справи, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів сплати суми узгодженого грошового зобов'язання у вищевказаний строк, тобто у строк до 20.04.2014р.

29.07.2014р., після отримання вищевказаного судового рішення ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ( де позивач на сьогодні знаходиться на податковому обліку) було сформовано податкову вимогу №2093-25 на суму податкового боргу за узгодженим грошовим зобов'язанням у розмірі 1071896,72 грн. (а.с.6).

Таким чином, з аналізу наведених норм, а також дій, вчинених контролюючим органом, які були направлені на вжиття заходів до погашення податкового боргу після набранням законної сили судовим рішенням видно, що при формуванні оспорюваної податкової вимоги, контролюючий орган діяв у відповідності до вимог та у спосіб, що передбачені вищенаведеними нормами податкового законодавства України чинного, як на момент дії норм Закону №2181, так і норм Податкового кодексу України.

При цьому, слід зазначити, що будь-яких порушень норм ст. 58 Конституції України щодо зворотної дії закону в часі контролюючим органом допущено не було, оскільки відповідачем, з урахуванням наданих йому повноважень при прийнятті оспорюваної вимоги були застосовані норми Податкового кодексу України, які діяли на момент узгодження податкового зобов'язання, яке відбулося саме 10.04.2014р. та з урахуванням вимог п.2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. №1-рп/99 згідно до якого до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Частина 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Між тим, і частина 1 статті 71 КАС України також покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Так, представником позивача у ході судового розгляду справи не було надано жодних доказів, які б свідчили про те, що оспорювана вимога була сформована відповідачем з порушенням норм чинного податкового законодавства України з урахуванням того, що тривала процедура судового оскарження рішення податкової інспекції та з урахуванням набрання судового рішення законної сили 10.04.2014р., а також виходячи з того, що відповідно до вимог ст. 124 Конституції України рішення суду, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому виконанню на всій території України.

При цьому, судом не можуть бути прийняті до уваги доводи позивача про те, що пеня за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті не є податковим зобовязанням, оскільки згідно ст.ст.1, 5, 6 Закону №2181,п.14.1.39 п.14.1 ст.14, ст.ст.56,57 Податкового кодексу України грошовим зобов'язанням платника податків є у тому числі і нарахована контролюючим органом штрафна (фінансова) санкція за порушення податкового законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Є неспроможними також і посилання представника позивача на те, що відсутня процедура узгодження зобов'язання зі сплати пені за порушення термінів розрахунків в іноземній валюті згідно Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у зв'язку з чим відповідач не мав права на формування та направлення позивачеві податкової вимоги, оскільки вказаний вище Закон не врегульовує питання процедури узгодження податкових зобов'язань нарахованих контролюючим органом, ці питання були врегульовані до 01.01.2011р. нормами Закону №2181, а після 01.01.2011р. регулюються нормами Податкового кодексу України.

Також, слід зазначити, що згідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

Також судом не приймаються в якості належних доказів і посилання позивача на правову позицію, що викладена в ухвалах Вищого адміністративного Суду України та інформаційному листі Вищого адміністративного Суду України від 20.07.2010р. №1112/11/13-10 з огляду на те, що оглянуті в судовому засіданні вказані вище ухвали Вищого адміністративного Суду України не стосуються предмету даного спору, а також прав і обов'язків позивача щодо даного предмету спору у даній справі, а тому не можуть бути підставами для звільнення від доказування у розумінні ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, і вищевказаний інформаційний лист Вищого адміністративного Суду України не є нормативно-правовим актом, носить роз'яснювальний характер, а тому не може бути покладений в основу даного судового рішення.

Між тим, відповідачем наведено достатньо доводів та надано доказів на підтвердження правомірності та законності прийняття відповідачем оспорюваної вимоги після набрання судовим рішенням законної сили.

Також, приймаючи рішення у даній справі, суд виходить із того, що відповідно до вимог ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної вимоги відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що рішення прийнято на користь суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим судові витрати понесені позивачем не підлягають стягненню з державного бюджету відповідно до ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

В то же час, у відповідності до вимог ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, а решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги та з урахуванням того, що позивачем за подання позовних вимог майнового характеру було сплачено судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.(а.с. 2) та те, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, слід стягнути з позивача решту судового збору у розмірі 4384 грн. 80 коп. (4872,00 грн. - 487,20 грн. ).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкової вимоги відповідача №2093-25 від 29.07.2014р. - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рекуперація свинцю» (49089, м.Дніпропетровськ, вул.Будівельників, 50, код ЄДРПОУ 35395039, р/р №26002010013785 в відділенні «Дніпропетровська регіональна дирекція» ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767) в доход Державного бюджету України - решту судового збору у розмірі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири грн. 80 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 29.09.2014р.

Суддя С.О. Конєва