Справа № 11а-964/07 Головуючий у 1 інстанції Зеліско Р.Й.
Категорія ч.2ст.121 КК України Доповідач: Валько Н.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2007 року листопада 30 дня Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:
Головуючого Пайонкевича Т.Т.
Суддів Валько Н.М., Марітчака Т.М.
з участю прокурора Свореня М.М.
засудженого ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові кримінальну справу за апеляцією
державного обвинувача ОСОБА_2,
засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовківського районного суду Львівської області від 25 травня 2007 року, -
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, гр.-н України, не працюючий, розлучений, із середньою освітою, раніше судимий:
1). 10 березня 2000 р. Жовківським райсудом Львівської області за ч.2 ст.206 КК України на 2 роки позбавлення волі із застосуванням ст.46-1 КК України на 2 роки;
2). 22 листопада 2002 року за ч.3 ст.185; 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;
прож.: АДРЕСА_1, -
засуджений за ч.2 ст.121 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі, з відбуванням покарання у кримінально-виконавчій установі.
Запобіжний захід - взяття під варту ОСОБА_1 до вступу вироку у законну силу залишено без змін.
Строк відбування покарання ОСОБА_1 обчислюється з 21 січня 2007 року - часу фактичного його затримання.
На підставі ст.96 КК України відносно ОСОБА_1 застосовано примусове лікування від алкоголізму.
Доля речових доказів вирішена відповідно до вимог закону.
Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що він, з 18 по 19 січня 2007 року, знаходячись за місцем проживання у себе в будинку у АДРЕСА_1, під час розпиття спиртних напоїв із своїм батьком - потерпілим ОСОБА_3, будучи у стані алкогольного сп"яніння, на побутовому грунті, умисно, під час конфлікту із ОСОБА_3, своїми руками, ногами та дерев"яною палкою став наносити удари потерпілому по тілу, голові, внаслідок чого заподіяв потерпілому ОСОБА_3 тяжкі тілесні ушкодження, що були небезпечними для життя потерпілого в момент їх заподіяння і потягнули за собою смерть потерпілого ОСОБА_3, який помер через декілька годин з моменту їх заподіяння.
У поданій апеляції державний обвинувач ОСОБА_2 вказує на те, що вважає постановлений вирок відносно ОСОБА_1 незаконним в частині застосуванням відносно засудженого ст.96 КК України і таким, що підлягає зміні у зв"язку із неправильним застосуванням Кримінального Закону. Обґрунтовуючи заявлену позицію, зазначає, що, виходячи із вимог ст.96 КК України, судом примусове лікування може застосовуватися незалежно від призначеного покарання до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, яка становить небезпеку для інших осіб. При цьому, виходячи із п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року „Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, алкоголізм до хвороб, які становлять небезпеку для інших осіб, не належить, оскільки він є соціально небезпечним захворюванням. З уваги на викладене, апелянт просить оскаржуваний ним вирок змінити, виключивши із його резолютивної частини застосування щодо засудженого примусове лікування від алкоголізму.
У поданій апеляції засуджений ОСОБА_1 вказує на те, що кримінальну справу проти нього сфабриковано, звинувачено його у тому, що він не вчиняв. Показання на досудовому слідстві він давав під тиском працівників міліції і у хворобливому стані. Просить переглянути його справу.
Заслухавши доповідача, позицію прокурора, який повністю підтримав подану ним апеляцію, просить її задоволити, у задоволенні апеляції засудженого ОСОБА_1 - відмовити, думку засудженого, який клопоче про задоволення поданої прокурором апеляції, а також задоволення поданої ним апеляції, із застосуванням відносно нього норм ст..69 КК України та пом"якшенням йому призначеного покарання, розглянувши, вивчивши матеріали справи та проаналізувавши доводи поданих апеляцій, Колегія суддів вважає, що подана прокурором апеляція підлягає до задоволення, а у поданій апеляції засудженим слід відмовити.
До даного висновку Колегія суддів приходить, виходячи із наступного.
Даючи показання органу досудового слідства в якості підозрюваного 21 січня 2007 року та обвинуваченого - 23 січня 2007 року, ОСОБА_1 висловлював чітку позицію з приводу вчинення ним суспільно-небезпечного діяння відносно свого батька -ОСОБА_3, у результаті якого останній помер (а.с.52-53; 93-94). При цьому слідчим було допитано ОСОБА_1 у присутності захисника ОСОБА_4 Сам ОСОБА_1жодних звернень до свого захисника чи до слідчого з приводу незаконних по відношенню до нього дій працівників міліції чи перебування його у хворобливому стані під час вчинення з ним процесуальних дій, не висловлював і такі у справі не відображені.
При проведенні відтворення обстановки та обставин події 21 січня 2007 року, підозрюваний ОСОБА_1, у присутності понятих ОСОБА_5, ОСОБА_6, експерта ОСОБА_7, захисника РОСОБА_4, вказав, як він в період 18 січня-19 січня 2007 року, знаходячись у власному будинку у с.Сопошин, будучи у стані алкогольного сп"яніння. заподіяв своєму батькові - ОСОБА_3 ряд тілесних ушкоджень руками, ногами, дерев"яною палкою у різні частини тіла, у тому числі і голову. За спливом часу. а саме, 20 січня 2007 року він виявив, що його батько мертвий (а.с.54).
Жодних зауважень при проведенні вказаної слідчої дії її учасниками, у тому числі і ОСОБА_1 не було висловлено і до протоколу не внесено. Не вказував і ОСОБА_1 на незаконні, як він зазначає у своїй апеляції, дії по відношенню до нього працівників міліції, перебування його у хворобливому стані під час вчинення з ним процесуальних дій і такі документальні дані у матеріалах кримінальної справи відсутні.
Під час проведення огляду місця події 20 січня 2007 року органами досудового слідства зафіксовано місце вчинення злочину та вилучено знаряддя вчинення злочину - куски палки (а.с.6-16, з прикладеними фототаблицями та планом-схемою).
Свідок ОСОБА_8 як на досудовому слідстві (а.с.125-126), так і в судовому засіданні під час розгляду справи судом першої інстанції (а.с.190-190 зв.) чітко вказав на те, що 18 січня 2007 року, йдучи по вул. С.Стрільців, допоміг вийти з рова ОСОБА_3, який знаходився у стані алкогольного сп"яніння. На обличчі і голові у ОСОБА_3 не було тілесних ушкоджень чи крові; ОСОБА_8 допоміг ОСОБА_3 підвестись і він самостійно пішов до себе додому.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 13/07 від 07 березня 2007 року, який вірно взято до уваги у якості доказу судом першої інстанції, причиною смерті ОСОБА_3 стала закрита черепно-мозкова травма з крововиливами під оболонку, речовину головного мозку, ускладнилась стисненням головного мозку, вилитою кров"ю та припиненням функції центральної нервової системи. Тілесні ушкодження, зазначені у висновку, могли утворитись від множинної дії тупих предметів 18 та 19 січня 2007 року і знаходяться у причинному зв"язку із настанням смерті (а.с.63-74).
На досудовому слідстві (а.с.146-147), а також у судовому засіданні експерт ОСОБА_7, підтримавши висновок № 13/07 від 07 березня 2007 року, вказав, зокрема, на те, що тілесні ушкодження, виявлені на трупі ОСОБА_3, не могли утворитись від падіння ОСОБА_3 з висоти власного тіла, а також, що після отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_3 не міг самостійно пересуватись у просторі і смерть наступила від 15 хв. до декількох годин після отримання тілесних ушкоджень у вигляді черепно-мозкової травми з крововиливами під оболонку, речовину головного мозку.
З уваги на викладене, Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про винність засудженого ОСОБА_1 у вчиненні ним умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, передбаченого ч.2 ст.121 КК України за обставин, встановлених судом і викладених у вироку, підтверджені доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Усім доказам суд дав оцінку, яка не викликає сумнівів у її об"єктивності та обґрунтованості. При цьому, на переконання Колегії суддів, суд першої інстанції у своєму вироку вірно вказав на те, що невизнання ОСОБА_1 вини в інкримінованому йому діянні він розцінює як намагання уникнення ним від законної відповідальності.
Покарання ОСОБА_1 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України та у межах санкції ч.2 ст.121 КК України.
Доводи апеляції засудженого ОСОБА_1 висновків суду не спростовують.
Підстав для застосування відносно ОСОБА_1 вимог ст.69 КК України та пом'якшення вироку суду першої інстанції Колегія суддів не вбачає.
У контексті розгляду апеляції, поданої прокурором, Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно вимог ст. 96 КК України, примусове лікування може застосовуватися до осіб, незалежно від призначеного покарання, які вчинили злочини та мають хворобу, яка становить небезпеку для здоров"я інших осіб.
При цьому, виходячи із позиції, викладеної у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2005 року „Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування", алкоголізм, до хвороб, які становлять небезпеку для здоров"я інших осіб, не належить, оскільки він є соціально небезпечним захворюванням.
З уваги на викладене, Колегія суддів вважає, що у частині застосування відносно ОСОБА_1 вимог ст.96 КК України вирок Жовківського районного суду слід змінити, виключивши із його резолютивної частини застосування щодо засудженого примусового лікування від алкоголізму.
Керуючись ст.ст. 362; 366; 371; 373 КПК України, Колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 на вирок Жовківського райсуду Львівської області від 25 травня 2007 року залишити без задоволення.
Апеляцію державного обвинувача ОСОБА_2 - задоволити. Вирок Жовківського райсуду Львівської області відносно ОСОБА_1 змінити, виключити із резолютивної частини вказаного вироку необхідність застосування відносно ОСОБА_1 примусового лікування від алкоголізму, передбаченого ст.96 КК України.
В решті вирок Жовківського райсуду Львівської області відносно ОСОБА_1 залишити без змін.
Ухвала виготовлена у нарадчій кімнаті у єдиному примірнику.