Справа №11 а-890 / 2007 р. Головуючий у І інстанції - Лойзик М.В.
Категорія - ст.ст. 121 ч. 1, 296 ч. 1 КК України Доповідач - Гаврилов В.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2007 року колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі головуючого: Пайонкевича Т.Т. суддів: Вовка А.С., Гаврилова В.М.
з участю прокурора: Гнатіва Я.І. потерпілого: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 на постанову Старосамбірського районного суду Львівської області від 22 серпня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цією постановою до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя м. Добромиль Старосамбірського району Львівської області, українця, громадянина України, одруженого, із середньою освітою, раніше судимого 21.01.2004 року Старосамбірським районним судом Львівської області за ч.3 ст.140, ст.208 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, у зв'язку із вчиненням злочинів, передбачених ч.1 ст.121, ч.1 ст.296 КК України, у стані неосудності застосовано примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково і постановлено стягнути з ОСОБА_3 в його користь 12000 грн. на відшкодування моральної і матеріальної шкоди.
Згідно постанови суду ОСОБА_3 26.01.2007 року о 20 годині 30 хвилин біля бару „Оксана" по вулиці Галицькій у місті Добромиль Старосамбірського району в присутності громадян грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, безпричинно пристав до ОСОБА_2 і висловлюючи нецензурну лайку та погрози фізичною розправою, відкусив йому частину правої вушної раковини, заподіявши непоправне знівечення обличчя. Після цього, незважаючи на вимоги громадян припинити хуліганські дії, ОСОБА_3 продовжував нецензурно виражатися та пошкодив належний ОСОБА_2 автомобіль MERCEDES-BENZ, розбивши два бокові вікна справа та вітрове шкло.
В поданій апеляції адвокат ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 зазначає, що до його підзахисного неправильно обрано вид примусового заходу медичного характеру. Так, в акті судово-психіатричної експертизи вказано, що ОСОБА_3 страждає хронічним психічним захворюванням у вигляді шизофренії параноїдної форми і не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, у зв'язку з чим потребує застосування примусових заходів медичного характеру - примусового лікування у психіатричній лікарні із звичайним наглядом. Разом з тим, суд застосував до ОСОБА_3 такий примусовий захід медичного характеру, як госпіталізація до психіатричного закладу із посиленим наглядом. Отже, при прийнятті рішення судом не враховано висновок експертизи, а також того, що ОСОБА_3 по місцю проживання характеризується позитивно, з часу постановления на облік у лікаря-психіатра не вчиняв інших злочинів або адміністративних правопорушень, одружений, має малолітню дитину. З огляду на викладене, апелянт просить постанову місцевого суду змінити, обравши ОСОБА_3 примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
В запереченні на апеляцію державний обвинувач вказує, що постанова суду є законною та обгрунтованою, оскільки висновки експертиз є доказами по справі і не мають наперед установленої сили, вони підлягають критичній оцінці, а тому не є обов'язковими для суду. У своїй постанові місцевий суд навів мотиви незгоди з висновком судово-психіатричної експертизи і належно обгрунтував прийняте рішення. А тому апеляція адвоката ОСОБА_1 є безпідставною.
Потерпілий ОСОБА_2 подав заперечення на апеляцію, в якому стверджує, що ОСОБА_3 становить велику суспільну небезпеку для оточуючих, постійно погрожує розправою як йому самому, так і пересічним особам, неодноразово вчиняв злочини, за що притягався до кримінальної відповідальності. Вважає, що до ОСОБА_3 судом обрано правильний вид примусового заходу медичного характеру, оскільки його хронічне психічне захворювання прогресує, останній впродовж тривалого часу безрезультатно лікувався, вчинив злочин, яким спричинено непоправне знівечення обличчя, страждає на маячні ідеї, а тому просить постанову місцевого суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, думку потерпілого про безпідставність апеляції адвоката ОСОБА_1, міркування прокурора про законність і обгрунтованість постанови суду, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи, зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечних діянь, передбачених ч.1 ст. 121, ч.1 ст.296 КК України, при вказаних у постанові обставинах доведена повністю і не оспорюється.
Приймаючи рішення по справі місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність застосування до ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру, оскільки згідно акту стаціонарної судово-психіатричної експертизи останній страждає хронічним психічним захворюванням у вигляді шизофренії параноїдної форми і не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, в період інкримінованих йому дій він також перебував у хворобливому стані і не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а тому потребує застосування примусових заходів медичного характеру (а.с.87-89).
Разом з тим, що стосується визначення конкретного виду примусового заходу медичного характеру, то таке віднесено до компетенції суду, який при вирішенні цього питання не зв'язаний висновком експертизи.
Згідно п.3 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування" №7 від 03.06.2005 р. примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обгрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів. Суди повинні критично оцінювати зазначені висновки з точки зору їх наукової обгрунтованості, переконливості й мотивованості, оскільки згідно зі статтями 65, 67, 75 КПК України ці висновки є доказами у справі, які не мають наперед установленої сили, не є обов'язковими для суду, але незгода з ними має бути вмотивована у відповідних ухвалі, вироку, постанові суду.
Із висновку судово-психіатричної експертизи вбачається, що комісія експертів прийшла до переконання про необхідність застосування до ОСОБА_3 примусового лікування у психіатричній лікарні із звичайним наглядом (а.с.89).
У відповідності до ч.1 ст.94 КК України суд застосовує той чи інший вид примусового заходу медичного характеру залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.
Прийняте рішення про госпіталізацію ОСОБА_3 до психіатричного закладу із посиленим наглядом суд мотивував тим, що психічне захворювання останнього має тенденцію до поглиблення, його неадекватна поведінка в минулому неодноразово призводила до правопорушень, злочинів та суспільно небезпечних діянь, ним вчинено тяжкий злочин, що свідчить про небезпечність ОСОБА_3 для себе та оточуючих.
Даючи пояснення в судовому засіданні, експерт ствердив, що хвороба ОСОБА_3 дійсно прогресує. Крім цього, зазначив, що з боку хворого не виключена можливість повторення протиправних дій(а.с.129).
З наявних матеріалів видно, що ОСОБА_3 двічі вчиняв злочини, у зв'язку з чим 21.01.1994 р. був засуджений Старосамбірським районним судом Львівської області за ч.3 ст.140, ст.208 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна (16.09.1994 р. умовно-достроково звільнений від подальшого відбування покарання за цим вироком), а 15.12.1995 р. за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.17 - ч.3 ст.140 КК України, в стані неосудності до нього було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді примусового лікування у психіатричній лікарні із звичайним наглядом (а.с.42, 46-48).
ОСОБА_3 перебуває на обліку в психіатричному кабінеті Старосамбірської ЦРЛ (а.с.40). Згідно висновку експерта клініка наявного у нього захворювання виражається, зокрема, наявністю маячних ідей переслідування, отруєння, впливу. На підставі цього вчинене ним суспільно небезпечне діяння пояснює тим, що ОСОБА_2 належить до групи людей, яка існує в місті і впливають на його свідомість (а.с.87).
Судом встановлено, що ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.121 КК України, який належить до категорії тяжких. Характер наслідків даного суспільно небезпечного діяння - непоправне знівечення обличчя потерпілого - свідчить про високий ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_3 та про його схильність до вчинення насильницьких злочинів.
Отже, як вбачається з викладеного, судом дана належна оцінка вчиненому діянню та даним, що характеризують особу ОСОБА_3 А тому колегія суддів вважає, що судом правильно застосовано до останнього примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом, оскільки характер наявного у нього психічного захворювання, що характеризується тенденцією до загострення клінічних проявів, і ступінь небезпечності вчиненого діяння вказують на недостатність застосування примусового заходу медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом і необхідність здійснення обов'язкового лікування в умовах посиленого нагляду для запобігання вчинення нових суспільно небезпечних діянь.
Разом з тим, рішення суду про часткове задоволення цивільного позову потерпілого до ОСОБА_3 суперечить вимогам кримінально-процесуального законодавства, оскільки статтею 420 КПК України встановлюється вичерпне коло питань, які підлягають вирішенню при розгляді судом справ про застосування примусових заходів медичного характеру і питання щодо розв'язання цивільного позову у цей перелік не входить. Крім того, місцевим судом при проведенні судового слідства не було повною мірою досліджено обставин, на які посилався цивільний позивач у позовній заяві, та не враховано того, що ОСОБА_3 вчинив злочини в стані неосудності і на час розгляду справи також страждає психічним захворюванням та згідно висновку судово-психіатричної експертизи не може усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. З огляду на ці обставини колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування в порядку ст.365 КПК України постанови місцевого суду в частині цивільного позову.
Керуючись ст.ст.362, 366 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляцію адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 залишити без задоволення.
В порядку ст.365 КПК України постанову Старосамбірського районного суду Львівської області від 22 серпня 2007 року змінити - скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 12000 грн. на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої злочинами, і в цій частині справу направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.