УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2014 року № 50829/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Судової-Хомюк Н.М.

суддів: Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області на постанову Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 14 липня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області про зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії, -

В С Т А Н О В И В :

16.06.2011 року позивач звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача в якому просив зобов'язати його провести перерахунок та виплату щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком в межах шестимісячного строку звернення до суду .

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що йому як особі, яка віднесена до 3-ої категорії осіб, постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС у відповідності до ст.ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», повинна проводитись виплата щомісячне підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак, як вказує позивач, відповідач таку виплату проводив у значно меншому розмірі.

Оскарженою постановою прийнятою в порядку скороченого провадження, адміністративний позов задоволено повністю. Суд визнав дії управління Пенсійного фонду України у Камінь-Каширському районі Волинської області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1, як особі, віднесеній до категорії 3, непрацюючому пенсіонеру, яка проживає на території гарантованого добровільного відселення, підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком згідно ст.ст.39,51 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 14 вересня 2010 року по 14 березня 2011 ркоу, протиправними. Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1, підвищення до пенсії відповідно до ч.1 та ч.2 ст.39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з врахуванням виплачених сум та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до ч.2 ст.51 цього ж Закону із врахуванням ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та виплачених сум за період з 14 вересня 2010 року по 14 березня 2011 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що оскільки відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, то відповідно нарахування та виплата позивачу додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, здійснювались в межах виділених на це коштів та згідно чинного на момент проведення виплати бюджетного законодавства.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Враховуючи те, що постанова суду першої інстанції прийнята в порядку скороченого провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст.197 КАС України розгляд даної справи судом апеляційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач по справі є потерпілим від Чорнобильської катастрофи та віднесений до 3-ї категорії, що підтверджується відповідним посвідченням.

Відповідно до ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 3 призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частиною третьою ст. 67 цього ж Закону визначено, що у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового прожиткового мінімуму.

Згідно зі ст. 39 цього Закону, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищуються у розмірі 2 мінімальних заробітних плат.

Враховуючи викладені положення Закону, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Однак, із матеріалів справи суд вбачає, що відповідач дану пенсію позивачу нараховував та виплачував у значно меншому розмірі, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про протиправність дій відповідача та зобов'язання його здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячного підвищення до пенсії у розмірі 2 мінімальних заробітних плат та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Також суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, відповідачу слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, в системі національного законодавства немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою позивачу передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виплат, не може бути підставою для невиконання вимог Закону.

Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків зроблених судом першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись п.3 ч.1 ст.155, ст.160, 183-2, ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст.199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Камінь-Каширському районі Волинської області - залишити без задоволення, а постанову Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 14 липня 2011 року у справі №2а-7868/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі , є остаточною та оскарженню не підлягає. .

Головуючий-суддя : Судова-Хомюк Н.М.

Судді :Гуляк В.В.

Коваль Р.Й.