ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"23" вересня 2014 р. м. Київ К/800/3950/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Собко С. Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову та ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 09.11.2012 року Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року
у справі№ 2а-1459/12/1070
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Дельта-2010»
доБроварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В :
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2012 року у справі № 2а-1459/12/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції від 19.03.2012 року № 0000432301 та № 0000452301.
Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. п. 4.1, 4.3 ст. 4, пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем планової виїзної перевірки з питань дотримання ТОВ «Дельта-2010» податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.09.2011 року складено акт від 03.03.2012 року № 18/232/36998136, яким зафіксовано порушення позивачем: п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим занижено податок на прибуток за IV квартал 2010 року на суму 944 617,00 грн.; пп. пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.2 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», які призвели до завищення валових витрат за IV квартал 2010 року на суму 3 778 464,00 грн. та податкового кредиту за грудень 2010 року на суму 755 693,00 грн.; п. п. 4.1, 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», які призвели до заниження податкового зобов'язання за вказані вище звітні періоди на загальну суму 1 437 002,00 грн.
На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.03.2012 року: № 0000432301, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 944 617,00 грн. за основним платежем та 236 154,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, № 0000452301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 2 192 695,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 548 173,75 грн.
Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про задоволення позову, оскільки доводи податкового органу, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Положення пп. пп. 7.2.1, 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачають обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну з відповідними реквізитами, яка складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця та є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону (пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Дельта-2010» та ТОВ «Гансор», ТОВ «ТПК «Салтіс» підтверджується матеріалами справи, зокрема, видатковими та податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), які містять повну інформацію про поставлені товарно-матеріальні цінності та надані послуги, їх кількісне та вартісне вираження.
Про отримання позивачем товару від ТОВ «Гансор» свідчать також докази його транспортування, подальшого зберігання, обробки та реалізації, зокрема, копії товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдові відомості із відображеними показниками надходження продукції (автомобільних шин) та її обліку, договір відповідального зберігання від 01.08.2010 року № 01-08/2010, укладений позивачем з ТОВ «Плато Плюс», а також складені на його виконання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, що свідчать про передачу позивачем автомобільних шин на зберігання вказаному контрагенту, видаткові накладні, які підтверджують реалізацію позивачем продукції наступним контрагентам.
Надання позивачу маркетингових послуг з боку ТОВ «ТПК «Салтіс» також підтверджується робочим проектом «Маркетингове дослідження ринку вантажних шин України за 2010 рік для ТОВ «Дельта-2010».
Крім того, як вбачається з даних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, до видів діяльності ТОВ «ТПК «Салтіс» за КВЕД відноситься, зокрема, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення суспільної думки, а до видів діяльності ТОВ «Гансор» - посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту та інші види оптової торгівлі.
В період виконання ТОВ «ТПК «Салтіс» та ТОВ «Гансор» господарських зобов'язань перед позивачем вказані юридичні особи були зареєстровані платниками податку на додану вартість та не були позбавлені права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних.
Подальше визнання банкрутом юридичної особи та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не тягне за собою недійсність всіх угод та інших первинних документів та не позбавляє правового значення виданих за такими операціями податкових накладних.
Оскільки факт надання позивачу товарів і послуг з боку ТОВ «Гансор» і ТОВ «ТПК «Салтіс» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, позивачем правомірно сформовано валові витрати та податковий кредит по цим операціям.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Крім того, на думку податкового органу, позивачем занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за серпень, вересень і листопад 2010 року в загальному розмірі 1 437 002,00 грн. внаслідок реалізації ним товару за ціною, що є меншою за митну вартість.
Колегія суддів зазначає, що приписи п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», на які посилається податковий орган, регулюють оподаткування операцій виключно з імпорту товарів на митну територію України та не стосуються правил оподаткування господарських операцій, що здійснюються резидентами на території України.
При визначенні бази оподаткування ПДВ операцій з реалізації платником податку на території України попередньо імпортованого ним товару, звичайна ціна та митна вартість, що є умовною розрахунковою величиною, яка розраховується відповідно до положень Митного кодексу України і застосовується при переміщенні товарів через митний кордон України (зокрема для ведення митної статистики), не є тотожними і не можуть бути порівнюваними.
Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позовних вимог.
За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09.11.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2013 року у справі № 2а-1459/12/1070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді О. В. Вербицька
Н. Є. Маринчак