Справа № 2 - 83

2008 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 квітня 2008р. Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:

головуючої-судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Сабадаш Л.В.,

адвокатів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Косів справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Старокутської с / ради, третіх осіб на стороні відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8, Косівської районної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину видане Косівською нотаріальною конторою від 18.06.2002 року на ім»я ОСОБА_7, визнання недійсним договору дарування від 17.07.2002 року виданий на ім»я ОСОБА_8 посвідчений Косівською нотаріальною конторою, визнання недійсними рішення Старокутської с / ради від 26.10.2006 року про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_8 і виданих їй державних актів на право приватної власності на землю та визнання права власності на 3/7 будинковолодіння,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду із позовом до відповідачів про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину видане Косівською нотаріальною конторою від 18.06. 2002 року на ім»я ОСОБА_7, визнання недійсним договору дарування від 17.07.2002 року виданий на ім»я ОСОБА_8 посвідчений Косівською нотаріальною конторою, визнання недійсними рішення Старокутської с / ради від 26.10.2006 року про передачу у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_8 і виданих їй державних актів на право приватної власності на землю та визнання права власності на 3/7 будинковолодіння.

В судовому засіданні позивачі позов підтримали та пояснили, що вони народилися і проживали в дворі, що відносився до суспільної групи колгоспних дворів. Головою вказаного двору був ОСОБА_9. Станом на 15.04.1991р. на час перетворення колгоспних дворів у робітничі їх було 7 членів двору. Вважають, що вони згідно тоді діючого законодавства мали право на частку в майні вказаного двору, а на час перетворення

колгоспних дворів в робітничі стали співвласниками майна колгоспного двору в якому числились жилий будинок з господарськими будівлями з яких їм належить 3\7 частки. В період з 1996р. по 2000р. за заявою ОСОБА_9 їх було виписано з даного будинку , оскільки вони перейшли проживати в інше господарство . Після смерті батька ОСОБА_9, мати ОСОБА_7 18.06.2002р. оформила право на спадщину на все будинковолодіння, а 17.07.2002р. подарувала вказаний будинок дочці ОСОБА_8. Вважають такі дії ОСОБА_7 незаконними так як без їхньої згоди оформляти їх частку як спадкове майно та дарувати все будинковолодіння вона не мала права . Просять визнати свідоцтво про право на спадщину, договір дарування від 17.07.2002р. на ім»я ОСОБА_8 та рішення сесії Старокутської сільської ради від 26.10.2006р. про приватизацію 0.7565 га землі ОСОБА_8 і Державні акти про право приватної власності на земельні ділянки видані згідно цього рішення не чинними. А також, визнати за ними право власності на 3\7 будинковолодіння, що є в спільній сумісній власності колишнього колгоспного двору.

Відповідач представник Старокутської сільської ради ОСОБА_10 позови не визнала та пояснила, що дійсно господарство, яке знаходиться в с. Ст. Кути відносилось до суспільної групи колгоспники та головою двору був ОСОБА_9 Однак, власниками вказаного будинковолодіння на підставі свідоцтва про право власності по 1\2 частині являлись ОСОБА_9 та ОСОБА_7 Даний будинок зданий в експлуатацію в 1973 році. В даному господарстві також були прописані та проживали ОСОБА_4 зі своїми дітьми та ОСОБА_8 Із записів погосподарських книг вбачається, що позивачка зі своїми дітьми в 1996 році виписана із даного господарства в зв»язку із переходом проживати в с. Рибне. ОСОБА_9 7.03.2000 року заповів свою частину майна своїй дружині ОСОБА_7 яка після його смерті оформила спадкове майно та являючись власником всього будинковолодіння подарувала його своїй дочці ОСОБА_8 так як остання проживає в даному господарстві по даний час та здійснює за нею догляд.

Вважає, що вимоги позивачів являються безпідставними так як до даного часу ніхто жодних претензій не ставив щодо виділення частки колгоспного двору. Крім того ще при житті голови двору ОСОБА_9 при оформленні ним права власності на дане майно позивачі знаючи про дані обставини не вимагали будь-яких прав на вказане майно і до даного часу вказаний документ ними не оскаржений. Що стосується про визнання незаконних рішень та державних актів на підставі яких передано у приватну власність земельні ділянки ОСОБА_8, то даний факт також не підтверджений законно в судовому засіданні, оскільки земельна ділянка яка числилась за двором передана їй у власність відповідно до договору дарування, а іншу землю вона отримала на загальних підставах. Просить в позові відмовити.

Представник ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судовому засіданні позови не визнали та пояснили, що в даному господарстві вони проживають і поданий час, так як іншого житла не мають. ОСОБА_7 являючись

власником 1\2 частини даного будинку та оформивши спадщину на іншу частину 17.07.2002 року подарувала вказаний будинок ОСОБА_8 яка здійснює за нею догляд. Позивачі із даного господарства виписані ще в 1996 році і до даного часу не ставили будь - яких претензій щодо права на дане майно. ОСОБА_4 разом зі своїми дітьми ще при житті батька в 1996 році перейшла проживати в інший будинок в с Рибне. Батько виписавши їх із даного господартва таким чином розпорядився належним йому майном, про що вони не заперечували. На даний час вона ОСОБА_8 являється законним власником господарства, яке знаходиться в АДРЕСА_1, а тому ніхто не має права на позбавлення її власності.

Що стосується вимог щодо скасування державних актів на право приватної власності на землю та рішення на підставі яких вони видані, то земельна ділянка перейшла їй у власність відповідно до договору дарування.

Тому заявлені позовні вимоги являються безпідставними і не пілягають до задоволення.

Представник Косівської державної нотаріальної контори ОСОБА_11 позов не визнав та пояснив, що спадщина оформлена на законних підставах, оскільки було представлено всі необхідні документи, що стосуються вказаного майна та по даний час позивачі не ставили жодних претензій з даного приводу. Законним власником господарства, яке знаходиться в АДРЕСА_1 являється ОСОБА_8 А тому вважає, позов безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

Суд вислухавши пояснення сторін, свідків та вивчивши матеріали справи вважає позовні вимоги безпідставними, а тому в позові слід відмовити із наступних підстав:

Відповідно до 321 ЦК України право власності є непорушним . Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

В судовому засіданні встановлено, що власниками господарства, яке знаходиться в АДРЕСА_1 являлись подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_7 по 1\2 частині відповідно до виданого їм Старокутською с/ радою свідоцтва про право власності на даний житловий будинок, яке зареєстроване в Коломийському МЕТІ, про що свідчить видана довідка характеристика від 11.06.2002 року.

Вказане господарство відносилось до супільної групи колгоспників так як голова двору працював у колгоспі, що зазначено у виписці із по господарської книги.

07.03.2000 року ОСОБА_9 належну частку свого майна заповідає своїй дружині ОСОБА_7 склавши з цього приводу, заповіт, який посвідчений Старокутською сільською радою.

Після смерті ОСОБА_9 його дружина ОСОБА_7 18.06.2002 року звернулась до нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину.

Із пояснень державного нотаріуса даних в судовому засіданні вбачається, що при оформлені спадкового майна ОСОБА_7 було

представлено всі документи належного права на майно померлого. Із довідки характеристики будинку виданої Старокутською срадою вбачється, що у фактичне управління спадковим майном з дня смерті спадкодавця вступила дружина, яка зареєстрована та постійно проживає у спадковому будинку з 1973 року по даний час. Отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 18.06. 2002 року Косівською нотаріальною конторою ОСОБА_7 стала власником цілого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1. Вказане майно вона подарувала своїй дочці ОСОБА_8, оскільки остання постійно проживає в даному будинку та здійснює догляд за перестарілою ОСОБА_7 Договір дарування посвідчений нотаріально та належним чином зареєстрований у Державному реєстрі.

Таким чином, ОСОБА_8 набула права власності на дане майно відповідно до вимог ст. 334 ЦК України, якою передбачено, що право власності на майно за договором який підлягає нотаріальному засвідченню виникає з моменту його посвідчення .

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду « Про практику у справах за позовами про захист права приватної власності « вбачється, що приватна власність громадян як одна із рівноправних форм власності охороняється законом.

Твердження позивачів про те, що видані документи про право на спадщину та договір дарування не відповідають вимогам закону являються безпідставними та суперечать наведеним обставинам по справі.

Так, згідно матеріалів справи вбачається, що двір в якому проживали позивачі являвся колгоспним, однак згідно виписки погосподарської книги позивачка із даного двору вибула в 1998 році разом зі своїми дітьми в зв»язку із переходом проживати в інше господарство. Даний факт вони самі не заперечили, а в погосподарських книгах зазначено про їх виписку із вказаного двору по заяві голови двору. Проте, до даного часу ніхто із позивачів не ставив питання щодо виділення їхньої частки, твердження їх про те, що їм про даний факт не було відомо не відповідає дійсності, оскільки із оглянутих судом паспортів позивачів вбачється наявність штампів про виписку та прописку до іншого господарства .

Крім цього даною Постановою ПВС України передбачено, що право власності на майно яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування мають ті члени двору, котрі до 15.04.1991 року не втратили права на часку в його майні. Такими, що втратили це право вважаються працездатні члени двору які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею у веденні спільного господарства двору .

Однак, як вбачається із матеріалів справи позивачі даного факту не довели в судовому засіданні, більше того право власності за даним двором було оформлено за ОСОБА_9 та ОСОБА_7, а при переході позивачів проживати в інше господарство вони не оспорювали даного права, навіть і в даному судовому засіданні позивачі не ставили питання про скасування

вказаного свідоцтва про право власності, тобто вони згідні із видачею даного документу який і являвся підставою для оформлення спадкового майна .

Також вимогами даного закону передбачено, що на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору поширюється трирічний строк позовної давності, проте позивачі так і не довели законних підстав пропущення даного строку, мотивування позивачів про те, що про оформлення будь - яких документів їм не відомо - не ґрунтується на матеріалах справи та спростовується вищенаведеними фактами, а також і довідкою виданою Рибненською срадою від 27.09.2007 року де зазначено, що ОСОБА_4 разом із дітьми зареєстрована та дійсно проживає в с Рибне із 2001 року. Про даний факт також зазначили в судовому засіданні і свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14

Тобто, позивачка вибувши із колгоспного двору не вирішувала питання щодо належної її часки у даному дворі до даного часу.

Таким чином, враховуючи наведені обставини на даний час законним власником господарства, яке знаходиться в АДРЕСА_1 являється ОСОБА_15, яка згідно вимог ст.. 383 ЦК України, як власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання та членів сім'ї , а тому підстав передбачених ст.346 ЦК України для припинення права власності ОСОБА_8 та визнання права за позивачами на частку вказаного майна суд не вбачає .

Що стосується вимог позивачів про визнання недійсними рішення Старокутської с / ради від 26.10.2006 року про передачу у приватну власніть земельної ділянки ОСОБА_8 і виданих їй державних актів на право приватної власності на землю, то дані вимоги також являються безпідставними та суперечать закону .

Згідно договору дарування посвідченого Косівською нотаріальною контрою встановлено, що ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_8 житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, який розміщений на земельній ділянці Старокутської сілької Ради, тобто із даних обставин видно, що земельна ділянка за даним двором у законному порядку за ОСОБА_7 не закріплена.

Вимогами ст. 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних рад у галузі земельних питань належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян .

Таким чином, являючись власником житлового будинку ОСОБА_8 звернулась із заявою до сради про передачу їй у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та ведення селянського господарства.

Згідно із вимогами ст.118 ЗК України громадяни зацікавлені у приватизації земельної ділянки яка перебуває у їхньому користуванні подає заяву до відповідної сради за місцем знаходження земельної ділянки яка приймає рішення на підставі технічних документів, що підтверджує розмір даної землі що і дає підставу для набуття прав на землю відповідно до вимог ст.116 ЗК України. Після прийняття даного рішення відповідачкою

виготовлено проект землеустрою щодо відведення даної земельної ділянки із вказанням межівників.

Із свідчень представника сради вбачається, що всі вимоги земельного законодавства при виготовленні державних актів відповідачкою дотримано .

Згідно ст.125 ЗК України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником документу, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою і його державної реєстрації.

Як вбачається з державних актів виданих на ім»я ОСОБА_8 від 17.08.2007 року вона являється законним користувачем даних земель.

А ст. 152 ЗК України передбачає, що право вимагати усунення будь-яких порушень на землю, зокрема визнання рішень органів виконавчої влади незаконними мають тільки власники земельних ділянок чи користувачі.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачі до даних земельних ділянок не мають жодного відношення, оскільки вони не були власниками даної землі чи законними користувачами так як не представили суду жодних даних щодо належності законного користування, більше того вони проживають в іншому населеному пункті де мають інше житло та земельну ділянку.

Таким чином враховуючи наведені обставини суд вважає, що позовні вимоги позивачів закладені безпідставно та не підлягають до задоволення .

На підставі наведеного Постанова Пленуму Верховного суду «Про практику у справах за позовами про захист права приватної власності», ст.ст. 321, 334, 346, 383 ЦКУкраїни, ст.ст. 12, 116, 118, 125, 152 ЗК України та керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Старокутської с / ради, третіх осіб на стороні відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8, Косівської районної нотаріальної контори про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину видане Косівською нотаріальною конторою від 18.06. 2002 року на ім»я ОСОБА_7, визнання недійсним договору дарування від 17.07.2002 року виданий на ім»я ОСОБА_8 посвідчений Косівською нотаріальною конторою, визнання недійсними рішення Старокутської с / ради від 26.10.2006 року про передачу у приватну власніть земельної ділянки ОСОБА_8 і виданих їй державних актів на право приватної власності на землю та визнання права власності на 3/7 будинковолодіння - відмовити.

Рішення суду вступає в законну силу після десяти днів з дня проголошення, якщо не буде подано заяву про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк рішення суду набирає законної сили після закінчення цього

строку. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано до Косівського районного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.