Справа № 22-153/09                                                           Головуючий в 1-ій інст.: Власик Н.М.

Категорія  № 3                                                                     Суддя-доповідач : Мельник Ю.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

           4 лютого  2009 року                                                                м. Рівне                                                                                

           Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду  Рівненської області в складі :

           головуючого - судді                                           Мельника Ю.М.

           суддів:                                                                 Гордійчук С.О., Ковалевича С.П.

           при секретарі -                                                   Сеньків Т.Б.

  з участю позивачки                                           ОСОБА_1 .

  представника позивачки                                   ОСОБА_2                                                        

  представника  відповідача                                ОСОБА_3,

  розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сарненського районного суду від 2 грудня 2008 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до  Клесівського гранітного кар»єру , Державного територіально-галузевого об»єднання Львівська залізниця , третьої особи - Клесівської селищної ради про визнання права власності  на  приміщення кафе-бару -

                                                                          в с т а н о в и л а :

            У серпні 2005 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Клесівського гранітного кар»єру Львівської залізниці , Львівської залізниці  , третьої особи - Клесівської селищної ради про визнання права власності на кафе-бар «ІНФОРМАЦІЯ_1» у АДРЕСА_1.

            На обгрунтування позову покликалася на те, що у 2002 році вона на підставі усного договору із директором Клесівського гранітного кар»єру придбала  спірну будівлю, сплативши за неї в касу підприємства  балансову вартість -  15457 грн. 64 коп. Після цього вона здійснила ремонт приміщення ,  переобладнала магазин під кафе-бар, та здійснила благоустрій прилеглої території , витративши на ці роботи  82407 грн.

            Оскільки нотаріус відмовив їй та директору Клесівського гранітного кар»єру посвідчити договір купівлі-продажу магазину , то просила   позов  задоволити.

            Рішенням Сарненського районного суду від  2 грудня 2008 року   у задоволенні  позову ОСОБА_1 відмовлено.

            Не погодившись із рішенням суду  , ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу , в якій вказує на незаконність рішення місцевого суду через порушення ним норм матеріального та процесуального права .

            Вказувала, що судом не було враховано , що вона за згодою  директора кар»єру  за власні кошти здійснила ремонт магазину , сплатила кар»єру  вартість цього магазину, і  здійснює у цьому приміщенні підприємницьку діяльність , а враховуючи  невід»ємний характер поліпшень будівлі вона стала власником цього об»єкту нерухомості.

            Вважає, що висновок суду суперечить вимогам ст. 328 та 392 ЦК України і просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

            У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просять її задовольнити у повному обсязі.

            Представник  Клесівського кар»єроуправління Державного підприємства «Управління промислових підприємств Державної адміністрації залізничного транспорту України»  просить відхилити  апеляційну скаргу як безпідставну , а рішення суду 1 інстанції просить залишити без зміни.

            Представник  державного територіально-галузевого об»єднання Львівська залізниця   та представник Клесівської селищної ради  у судове засідання не з»явилися  , а тому суд виріши справу без їх участі.

            Дослідивши матеріали справи та  доводи апеляційної скарги , колегія суддів вважає,  що апеляційну скаргу  слід відхилити з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд 1 інстанції виходив із того , що адміністрація Клесівського гранітного кар»єру не була власником спірної будівлі , а тому не  мала права укладати  договір про відчуження  майна, а власник майна - Міністерство транспорту України в особі  Львівської залізниці не давало згоди на його відчуження.

Такий висновок суду ґрунтується на досліджених судом доказах та відповідає вимогам закону .

  Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про власність» , який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, громадянин набуває права власності на майно , одержане внаслідок укладення угод.

              Із матеріалів справи вбачається , що  об»єкт нерухомості  в АДРЕСА_1  належить на праві державної  власності Міністерству транспорту України в особі Львівської залізниці. ( а.с. 21).

              Статтею 4 Закону України «Про власність» визначено , що тільки власник , або уповноважена власником особа може  розпоряджатися своїм майном.

              Із матеріалів справи вбачається , що Міністерство транспорту України в особі Львівської залізниці не давало згоди на відчуження спірного об»єкту.

              Доводи позивачки про те, що приміщення магазину їй було продано директором Клесівського гранітного кар»єру Львівської залізниці , не спростовують висновків суду , оскільки Клесівський гранітний кар»єр  станом на 2002 рік був структурним підрозділом  Львівської залізниці і не був  юридичною особою, а тому директор цього структурного підрозділу не мав  права продавати або іншим шляхом відчужувати  спірне майно.( а.с. 78,79)

              Оскільки власник спірного об»єкту не провадавав майна для  ОСОБА_1, то вона не набула права власності на це майно.

              Відповідно до ст.. 392 ЦК України власник майна може пред»явити позов про визнання його власності , якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.   

              Зважаючи на те, що право власності до ОСОБА_1 на спірне майно на підставі правочину не переходило , то суд 1 інстанції  відповідно до вимог матеріального закону відмовив їй у визнанні права власності на спірне майно.                                       

              Доводи  позивачки про невід»ємний характер поліпшення спірного приміщення, не спростовують висновків суду , оскільки  такі поліпшення не можуть бути підставою для переходу права власності на об»єкт нерухомості від  власника до особи , яка здійснила таке поліпшення..

              Враховуючи, що рішення суду 1 інстанції було ухвалене з дотриманням  норм матеріального та процесуального права , а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду , колегія суддів  підстав для скасування рішення суду 1 інстанції не знаходить.

              Керуючись  п.1 ч.1 ст. 307 , ч.1 ст. 308 , ст. 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

                                                                          УХВАЛИЛА :

              Апеляційну скаргу ОСОБА_1  на рішення Сарненського районного суду від  2 грудня 2008 року - відхилити, а рішення суду залишити без зміни.

              Рішення суду 1 інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту проголошення ухвали апеляційного суду і можуть бути оскаржені в касаційному порядку шляхом подачі  касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України  на протязі двох місяців із дня набрання ними законної сили.

              Головуючий :                                                    Мельник Ю.М.

              Судді :                                                            Гордійчук С.О.

                                                                                     Ковалевич С.П.