Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 жовтня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Собіни І.М., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину,
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним в зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням, неправильним застосування норм процесуального та матеріального права.
Зазначає, що її пояснення та пояснення свідків в рішенні суду записані вибірково, з деяким перекручуванням фактів та не вказані ті пояснення, які підтверджують її позовні вимоги.
Так, посилаючись на її пояснення як свідка, суд вказав: " вказує, що її донька ОСОБА_2 проживала в будинку до 2005 року, а вона після смерті батька проживала в будинку постійно...". Однак, таких пояснень вона не давала, оскільки ОСОБА_2 з 1993 до 1998 року жила в Росії, чого вона і сама не запере чувала, а по приїзду з Росії вона лише декілька місяців жила у спірному будинку.
Покликається на те, що пояснення зацікавлених у вирішенні справи на їх користь осіб - відповідачки та її сина суд вважав більш вагомими і достовірними, ніж пояснення свідків, які багато років знають її сім'ю та її батьків, є особами не зацікавленими та не поєднаними родинними відносинами.
Вважає, що нею не пропущено строк позовної давності, оскільки про оформлення цілого будинку, а не 1/2 частини на ОСОБА_3, а згодом на відповідачку, їй стало відомо з матеріалів цивільної справи № 569/7896/13-ц за позовом ОСОБА_2 до неї про виселення.
Доводить, що ст. 561 ЦК УРСР не обмежує спадкоємця у строках отримання свідоцтва про право на спадщину після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а тому фактично вона прийняла спадщину відповідно до вимог п. 1 ч.1 ст.549 ЦК УРСР і мала право в будь-який час отримати свідоцтво про право на спадщину.
__________________________________________________________________________________________
Справа №569/7982/14-ц Головуючий у суді І інстанції - Головчак М.М.
Провадження № 22-ц/787/2053/2014 Доповідач - Бондаренко Н.В.
Однак, суд, всупереч її позову і його підставам, в мотивувальній частині рішення встановлює відсутність інших фактів, а саме: доводить, що вона мала можливість звернутись до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, що вона не довела існування обставини, які могли перешкодити звернутися із заявою про прийняття спадщини у шестимісячний строк.
Вказує, що заявлений нею позов є юридично правильним, оскільки в разі визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, виданих ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на 1/2 частину спадкового майна та встановлення судом факту прийняття нею спадщини фактично, вона отримає можливість оформити спадкові документи в нотаріальній конторі.
Зазначає, що із заяви ОСОБА_3, яка міститься в спадковій справі вбачається, що вона відмовилась від отримання свідоцтва про право власності на 1/2 частину будинку, як дружина відповідно до ст. 22 КпШС, а тому вона могла претендувати на отримання свідоцтва про право на спадщину лише на 1/2 частину будинку.
Нотаріусу було відомо про наявність іншого спадкоємця, однак в порушення вимог закону нотаріус написала заяву від імені ОСОБА_3, де вказала про відсутність інших спадкоємців, чим грубо порушено її право на отримання спадщини після смерті батька на 1/2 частину спадкового майна.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду-зміні, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту прийняття нею спадщини після смерті батька ОСОБА_5
Такі висновки суду грунтуються на доказах у справі та відповідають вимогам закону.
Відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_5, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.
Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Згідно з положеннями ст. ст. 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (ст. ст. 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.
Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.
Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, його спадкоємцями за законом були: дочка ОСОБА_1, позивачка у справі та дружина - ОСОБА_3, яка зареєстрована та постійно разом з чоловіком проживала в будинку за адресою: АДРЕСА_1.
Після його смерті залишилася спадщина, яка складалася з житлового будинку по АДРЕСА_1; грошових вкладів з нарахованими відсотками та компенсаціями в Ощадбанку; іменних цінних паперів.
Заповіту ОСОБА_5 не залишав.
27.02.2002року ОСОБА_3 звернулася до Другої Рівненської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом так як фактично вступила в управління та володіння спадковим майном.
27.02.2002 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на вклади з нарахованими відсотками і компенсаціями та іменні цінні папери, а 17.04.2002року - на житловий будинок по АДРЕСА_1.
Позивачка ОСОБА_1 з 20 жовтня 1988 року зареєстровна за адресою АДРЕСА_2 та із заявою про прийняття спадщини після смерті батька до нотконтори не зверталася.
Також вбачається, що в порядку приватизації, на підставі рішення Рівненської міської ради №2388 від 28 квітня 2009року, ОСОБА_3 11 березня 2010року отримала у власність земельну ділянку площею 0,0667 га по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівенль та споруд.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3.
Її спадкоємцем за заповітом є відповідачка ОСОБА_2, яка 13.06.2012року подала до нотконтори заяву про прийняття спадщини та 13.09.2012року отримала три свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зокрема: на грошовий вклад, житловий будинок та земельну ділянку площею 0,0667 га, розташовані по АДРЕСА_1.
22.06.2012року ОСОБА_1 відмовилась від прийняття обов'язкової частки у спадщині, яка належала їй після смерті матері ОСОБА_3
Судом вірно застосовано до спірних правовідносин положення ЦК УРСР (1963).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка вказувала, що після смерті батька ОСОБА_5 вона фактично прийняла спадщину, оскільки проживала у будинку після його смерті, розпоряджалася майном на власний розсуд. Спадщину не оформляла, оскільки вважала, що прийняла її, проживаючи в спадковому будинку.
Відповідно до п.124 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами, яка діяла на час виниклих правовідносин, доказом вступу в управління чи володіння майном можуть бути: довідка управління будинками, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взяте майно спадкодавця; довідка фінансового органу, органу держстраху чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому окладному страхуванню або збори; квитанція про сплату податку, платежу, збору; копія рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис в паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку в період шести місяців після дня смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може служити наявність у спадкоємців ощадної книжки, квитанції про здані в ломбард речі, технічного паспорту на автомобіль чи мотоцикл або свідоцтва на моточовен та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користуватися яким можливо лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
Доказів того, що позивачка фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, проживаючи у спірному будинку протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті батька, матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність волевиявлення ОСОБА_1 для прийняття спадщини і здійснення нею певних дій.
Покликання в апеляційній скарзі на пояснення свідків щодо підтвердження факту управління та володіння ОСОБА_1 спадковим майном після смерті батька судовою колегією не приймаються, оскільки вони не являються належними та допустимими доказами, виходячи з вимог ст. ст.58,59 ЦПК України. Суд першої інстанції дав у рішенні їм належну оцінку.
Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.
До суду з позовом про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом на грошові вклади та іменні цінні папери, видані на ім'я матері позивачка взагалі не зверталась, законність приватизації ОСОБА_3 земельної ділянки на якій розташований спірний будинок за життя останньої не оспорювала та не оспорює, з вказаним позовом звернулася лише після смерті матері і щодо будинку та через 16 років після смерті батька і після того, як її рішенням Рівненського міського суду від 24 вересня 2013року за позовом ОСОБА_2 виселено із будинку по АДРЕСА_1.
Таким чином, позивачка не довела факт прийняття нею спадшини після смерті батька, а тому її позовні вимоги щодо визнання частково недійсними свідоцтв про право на спадщину, видані ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не підлягають до задоволення.
Разом з тим, із мотивувальної частини рішення вбачається, що суд першої інстанції відмовив у позові за недоведеністю фактичного вступу позивачки у володіння та управління спадковим майном після смерті батька та за пропуском нею строку позовної давності.
Покликання суду на пропуск строку позовної давності є неправильним, оскільки з огляду на зміст статей 71,80 ЦК УРСР, їх положення про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.
За наведеного, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення із його мотивувальної частини покликання на пропущення позивачкою строку позовної давності.
Керуючись ст.ст.303,307,309,314,316,317,319,323-325 ЦПК України,колегія суддів,
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 28 липня 2014 року змінити, виключивши із мотивувальної частини рішення покликання на пропущення ОСОБА_1 строку позовної давності.
Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: Бондаренко Н.В.
Собіна І.М.
Шимків С.С.