апеляційний суд дніпропетровської області
Справа № 22ц - 3138 /2006 Головуючий в 1 інстанції - Полубан МЛ,
Категорія - 44 Доповідач - Глущенко Н.Г.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 грудня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного
суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Глущенко Н.Г.
суддів - Григорченка Е.І., Кузнецова В.О.
при секретарі - Білоконь Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Відділення Державного казначейства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби у Петропавлівському районні Дніпропетровської області, Відділення Державного казначейства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області про відшкодування шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2006 року, в частині відмови їй в позовних вимогах про відшкодування матеріальної шкоди та ухвалити нове рішення про задоволення в повному обсязі вимог в цій частині.
Як на підстави апеляційної скарги позивачка ОСОБА_1. посилається на те, що рішення суду в частині відмови їй в позовних вимогах про відшкодування матеріальної шкоди є незаконним та необгрунтованим / а. с. 228 /.
Відділення Державного казначейства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області також звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2006 року та ухвалити нове рішення про відмову позивачці в її позовних вимогах, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права / а. с. 256-259 /.
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16.03.2006 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1. до Відділу державної виконавчої служби у Петропавлівському районні Дніпропетровської, Відділення Державного казначейства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області про відшкодування шкоди. Суд стягнув з державного бюджету України на користь ОСОБА_1. 25000 грн. моральної шкоди заподіяної неправомірною бездіяльністю Відділу державної виконавчої служби у Петропавлівському районні Дніпропетровської області, а у відшкодуванні матеріальної шкоди відмовлено / а.с.212-214 /.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарги необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в силу п.4 ч.І ст. 311 ЦПК України з наступних підстав.
З матеріалів справи, зокрема позовної зави та доповнень до неї / а. с. 1,57,58,38,39-56,59-65 /, вбачається, що позивачка ОСОБА_1. звернулася з позовом до Відділу Державної виконавчої служби Петропавлівського районного управління юстиції про відшкодування моральної та матеріальної шкоди (збитків) заподіяних їй в результаті неправомірної бездіяльності виконавчої служби, яка на протязі тривалого часу не виконала рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16.12.2000 року та від 14.12.2002 року про стягнення на її користь заборгованості по заробітній платі в сумі 4661,21 грн. і вартості майнового паю 7580,58 грн., у зв'язку з чим просила суд стягнути 50000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 43654,28 грн. - у відшкодування матеріальної шкоди ( збитків).
Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 09.02,2006 року було залучено до справи співвідповідачем Відділення Державного казначейства України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області / а. с. 25 /.
Суд першої інстанції розглянув по суті вище зазначену справу та ухвалив 16.03.2006 року рішення по справі, яким задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1. частково, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивачки 25000 грн. у відшкодування моральної шкоди заподіяної неправомірною бездіяльністю Відділу Державної виконавчої служби Петропавлівського району Дніпропетровської області, а в позовних вимогах про відшкодування матеріальної шкоди - відмовлено за безпідставністю / а. с. 212 - 214 /.
Однак з даними висновками суду погодитись неможна оскільки вони не відповідають як матеріалам справи, так і вимогам матеріального та процесуального закону.
Стягуючи з Державного бюджету України на користь позивачки грошову суму у відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірною бездіяльністю Відділу державної виконавчої служби Петропавлівського району Дніпропетровської області, - суд першої інстанції не встановив, які правовідносини склалися між сторонами, яким матеріальним законом вони регулюються та хто є належним відповідачем по справі.
Так, суд не прийняв до уваги, що у відповідності з діючим законом, зокрема виходячи з положень ст.ст. 11,86 Закону України " Про виконавче провадження", при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди ( збитків ), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, відповідачами можуть бути відповідні територіальні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.
В разі доведеності та задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди (збитків) грошові суми стягуються з відповідних територіальних органів державної виконавчої служби, а не з Державного бюджету України, як це зробив суд першої інстанції своїм рішенням від 16.03.2006 року.
З матеріалів справи вбачається, що Відділ державної виконавчої служби Петропавлівського районного управління юстиції, до якого звернулася з позовом ОСОБА_1., згідно наказу Мінюсту України від 14.08.2005 року № 1482/к " Про ліквідацію відділів державної виконавчої служби територіальних управлінь юстиції", був ліквідований, але суд першої інстанції не прийняв до уваги дану обставину та не залучив до участі у справі, відповідно до ст.37 ЦПК України, його правонаступника - Державну виконавчу службу у Петропавлівському районі Дніпропетровської області, яка є єдиною організацією на яку покладено примусове виконання судових рішень на території Петропавлівського району і
саме ця організація прийняла на виконання всі незавершені виконавчі провадження, що знаходились на виконанні відділу державної виконавчої служби Петропавлівського районного управління юстиції. Крім того, все, майно яким користувалися відділи державної виконавчої служби міських, районних, районних у містах управлінь юстиції, перебувало на балансі Дніпропетровського обласного управління юстиції, а відповідно до наказу Мінюсту України № 6/5 від 02.02.2006 року " Про передачу матеріальних цінностей, грошових коштів та розрахунків" - все майно, грошові кошти відділів виконавчих служб міських, районних, районних у містах управлінь юстиції передані до новостворених територіальних органів державної виконавчої служби, чим і підтверджується правонаступництво новоствореної Державної виконавчої служби у Петропавлівському районі Дніпропетровської області після ліквідованого Відділу державної виконавчої служби Петропавлівського районного управління юстиції.
Факт прийняття Державною виконавчою службою у Петропавлівському районі Дніпропетровської області на виконання незавершених виконавчих проваджень підтверджується постановами від 26.09.2006 року про повернення виконавчого документа стягувачеві ( тобто позивачці ОСОБА_1 ), які були ухвалені державним виконавцем Державної виконавчої служби у Петропавлівському районі Дніпропетровської області / а. с. 298,301 /.
Таким чином, не залучивши до участі у справі правонаступника відповідача суд першої інстанції вирішив питання про прав та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, що є безумовною підставою для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд відповідно до п.4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України.
Крім того, при новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно вирішити питання і щодо залучення до участі у справі правонаступника співвідповідача - Відділення Державного казначейства України у Петропавлівському районі Дніпропетровської області, яким є Головне управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області (м. Дніпропетровськ, вул. Челскіна, 1 ), оскільки згідно наказу Державного казначейства України від 12.07.2006 року НОМЕР_1 відбулася реорганізація територіальних органів Державного казначейства України з припиненням діяльності юридичних осіб - відділень Державного казначейства України у районах, містах та районах у містах шляхом приєднання до головних управлінь Державного казначейства України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі / а. с. 276-281 /.
Розглядаючи справу по суті та ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції не прийняв до уваги, що вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, по даній категорії справ, суду необхідно виходити з вимог ч.2 ст. 86 Закону "Про виконавче провадження", яка відповідає ст. 56 Конституції України, та ст. 1167 ЦК України. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.
При вирішенні питання щодо відшкодування матеріальної шкоди ( збитків) суд повинен виходити з того, що у ч.2 ст. 86 Закону "Про виконавче провадження" йде мова про збитки заподіяні державним виконавцем при виконанні службових обов'язків, їх відшкодування безпосередньо стосується також державної виконавчої служби, адже, згідно зі ст. 1172 ЦК України організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх службових обов'язків. Вина юридичної особи в невиконанні' рішення доводиться відповідно до положень ст. 60 ЦПК України і може полягати у непроведенні стягнення коштів з боржника навмисно, так і в наслідок недбалості, в тому числі й у разі невиплати йому заробітку (доходу), на який звертається стягнення.
Відмовляючи позивачці в її позовних вимогах про відшкодування матеріальної шкоди (збитків) суд не прийняв до уваги вище зазначені норми матеріального закону, ст.56 Конституції України, а також роз'яснення Верховного Суду України викладені в п.21 Пленуму від 26.12.2003 року № 14 " Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження".
Відповідно до вимог процесуального закону розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції вирішує питання права - як матеріального, так і процесуального. Суд на основі аналізу норм матеріального права визначає обставини, що мають значення для справи та підлягають доказуванню, ставить їх на обговорення, у тому числі й у випадках, коли сторони на них не посилаються, вказує сторонам на обставини, котрі за законом вони зобов'язані доказати і встановлює строк для надання ними доказів та таке інше ( ст.ст. 130-131 ЦПК України).
Між тим, дані вимоги процесуального закону судом першої інстанції виконані не були.
Фактично суд першої інстанції не виконав вимоги ч.6 ст. 130 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи суд першої інстанції прийняв в своє провадження додаткову позовну заяву ОСОБА_1. про відшкодування матеріальної шкоди (збитків), з наданням суду окремого розрахунку суми матеріальних збитків / а. с. 58, 38 /, яка не зовсім відповідає вимогам ст.119 ЦПК України, але, оскільки судом вона була прийнята під час розгляду справи по суті, та виходячи з вимог процесуального закону, суд зобов'язаний був уточнити позовні вимоги ОСОБА_1. виходячи з норм матеріального закону відповідно до яких підлягає розгляду спір, який виник між сторонами.
Розрахунок збитків наданий суду позивачкою / а. с.38 /, в деяких його позиціях, в разі їх доведеності, заслуговує на увагу суду при вирішенні питання щодо відшкодування матеріальних збитків.
Також заслуговують на увагу суду і пояснення позивачки до позовної заяви про відшкодування моральної шкоди / а. с. 39-56 / і до позовної заяви про відшкодування матеріальних збитків / а. с. 59-65 /, які є своєрідним обгрунтуванням позивачкою її позовних вимог.
Таким чином, апеляційні скарги позивачки та відповідача підлягають частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303,307,311 ЦПК України, колегія судців, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Відділення Державного казначейства у Петропавлівському районі Дніпропетровської області - задовольнити частково.
Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2006 року - скасувати, справу направити на новий розгляд до тог ж суду в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.