РІШЕННЯ Іменем    України

20 грудня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:

Головуючого, судді Шестакової Н.В. Суддів:    Сінані О.М. Кателіна В.П. При секретарі    Іванові O.K.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Сімферопольської міської ради, Комітету по управлінню земельними ресурсами Сімферопольської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування та скасування рішення про виділення земельної ділянки

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду М.Сімферополя від 03 лютого 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2004 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася з позовом до Сімферопольської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок і земельну ділянку, встановлення юридичних фактів, посилаючись на те, що ОСОБА_4 з травня 1955 року поселилася з сім"єю за адресою: АДРЕСА_1; на протязі тривалого часу вона добросовісно, відкрито і безперервно користувалася земельною ділянкою, збудувала житловий будинок, тому набула право власності на зазначену земельну ділянку і житловий будинок, який розташований на ній, за набувальною давністю; після смерті ОСОБА_4 спадщину у вигляді земельної ділянки і житлового будинку шляхом фактичного вступу у спадкові права чергово прийняли ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2; після смерті ОСОБА_7 нащадком є його неповнолітній син ОСОБА_2, який постійно проживав за заначеною адресою разом із своєю матір"ю-позивачкою по справі і тому фактично прийняв спадщину.

Рішенням суду від 15 листопада 2004 року (а.с.65,т.1) позов було задоволено, однак за заявою ОСОБА_1 (а.с.85,т.1) ухвалою суду від 17 травня 2005 року (а.с.92,т.1) зазначене рішення було скасовано за нововиявленими обставинами.

26 квітня 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на неправомірні дії посадових осіб Сімферопольської міської ради, вважаючи незаконним рішення Сімферопольської міської ради НОМЕР_1 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0200га за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6,т.2).

25 листопада 2005 року позивачка вточнила свої вимоги і просила визнати за ОСОБА_4 за набувальною давністю право власності на земельну ділянку за зазначеною адресою і на житловий будинок, який розташований на цій ділянці,   а також  визнати юридичні

Справа №22-ц-7697/2006р.                                         Головуючий в 1 інстанції Поєдінок І.А.

Доповідач Шестакова Н.В.

факти щодо прийняття спадщини у вигляді зазначеного майна і право власності на це майно чергово за ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_2 і за неповнолітнім ОСОБА_2. Крім того, позивачка просила визнати незаконним рішення Сімферопольської міської ради НОМЕР_1 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0200га за адресою: АДРЕСА_1. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 придбала за набувальною давністю; власник земельної ділянки має право на будівлі, які розташовані на його земельній ділянці відповідно до ст.375 ЦК України; інші нащадки ОСОБА_4 одержали це майно чергово у порядку спадкування, що підтверджено рішенням суду від 15 листопада 2005 року; рішення Сімферопольської міської ради НОМЕР_1 порушує право приватної власності ОСОБА_2 (а.с.23-26,т.2).

Рішенням суду від 03 лютого 2006 року позов задоволено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення з закритттям провадження по справі в частині вимог про визнання незаконним рішення міської ради, оскільки ці вимоги підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства; в частині визнання юридичних фактів і визнання права власності за ОСОБА_4 та її нащадками апелянт просить ухвалити нове рішення, зазначивши, що судом першої інстанції порушена ст. 119 ЗК України, яка встановлює порядок визнання права власності за набувальною давністю; мають місце інші порушення матеріального і процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши позивачку з представником, а також представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга  підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді зазаначеної справи ухввалою суду від 23 липня 2004 року був накладений арешт на спірну земельну ділянку, тому міська рада не мала право розпоряджатися нею і виділяти її ОСОБА_3; крім того, не було перевірено достовірно, чи є спірна земельна ділянка вільною; при підготовці документів були внесені недостовірні відомості про те, що на земельній ділянці відсутні будівлі та зелені насадження; крім того, фактично межі земельної ділянки не погоджені із суміжними землекористувачами і власниками земельних ділянок, підписи у документах підроблені; вимоги позивачки обгрунтовані наявністю обставин, необхідних для застосування ст.119 ЗК України.

Висновки суду зроблені з порушенням норм матеріального права.

Як свідчать матеріали справи, право власності свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку і житловий будинок, який розташований на цій земельній ділянці, позивачка позв"язує з тим, що її син є черговим нащадком після смерті ОСОБА_4 у 1994 році; ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку за набувальною давністю, на житловий дом - як власник земельної ділянки, тобто позовні вимоги стосовно земельної ділянки грунтуються на підставі ст.119 ЗК України.

Між тим, ця правова норма надає громадянам, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів щодо права на цю ділянку, право звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, тобто встановлений спеціальний порядок набуття права власності за набувальною давністю. Ст.119 ЗК України діє з 01.01.2002 року, зворотньої сили не має.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що до ст.119 ЗК України необхідно застосовувати принципове положення щодо набувальної давності, яке встановлено у п.8 Прикінцевих та перехідних положень про поширення набувальної давності на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності Кодексом. Тобто правове значення має період землекористування, починаючи з  1999 року. Оскільки ОСОБА_4 померла у 1994 році, відносно неї не може бути вирішено питання про набуття нею права власності на земельну ділянку відповідно до ст. 119 ЗК України.

Приймаючи до уваги те, що спірна будівля, яку позивачка зазначає як житловий будинок, є самовільною і розташована на земельній ділянці, яка не закріплена за ОСОБА_4 у встановленому законом порядку, також не має правових підстав визнавати право власності ОСОБА_4 на зазначену будівлю за ст.376 ЦК України.

Відсутність підстав щодо визнання права власності за ОСОБА_4 стосовно земельної ділянки і будівлі, яка розташована на цій земельній ділянці, виключають визнання права власності на зазначені об"єкти нерухомості щодо чергових нащадків після смерті ОСОБА_4.

За змістом ст.4 ЦПК України захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб. Як встановлено у ст.214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання , чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та якими доказами вони підтверджуються.

Аналізуючи обставини справи і спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 не може розглядатися як належна позивачка, оскільки вона не довела суду порушення спадкових прав її неповнолітнього сина щодо спірної земельної ділянки та будівлі, яка знаходилася на цій ділянці, тому суд першої інстанції не мав права обговорювати питання про законність або незаконність рішення Сімферопольської міської ради НОМЕР_1 про передачу земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 з точки зору відповідності технічної документації на земельну ділянку вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів також не погоджується з доводами апелянта про те, що судом порушено вид судочинства, і справу у частині оскарження рішення Сімферопольської міської ради НОМЕР_1 належить розглядати за правилами КАС України. Як вбачається із матеріалів справи, позивачка вважає порушеним чергове спадкове право свого сина як нащадка після смерті землекористувача ОСОБА_4 та іншіх спадкоємців на підставі ст. 119 ЗК України, тому спір у цій частині не має ознаків публічно-правового спору, який потрібно розглядати за правилами КАС України.

На підставі наведеного рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись   ст.ст.303,307,309   Цивільного   процесуального   кодексу   України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду М.Сімферополя від 03 лютого 2006 року скасувати. Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Сімферопольської міської ради, Комітету по управлінню земельними ресурсами Сімферопольської міської ради, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, встановлення юридичних фактів прийняття спадщини та скасування рішення Сімферопольської міської ради НОМЕР_1 про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0200га за адресою: АДРЕСА_1.      

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.  Рішення може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.