Номер провадження: 22-ц/785/4585/14

Головуючий у першій інстанції Котова В.Г.

Доповідач Троїцька Л. Л.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.09.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Троїцької Л.Л.,

суддів - Таварткіладзе О.М., Фальчука В.П.,

при секретарі - Швець В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права приватної власності на майно, усунення перешкод у користуванні сумісним майном подружжя та вселення за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Южного міського суду Одеської області від 13 березня 2014 року, -

в с т а н о в и л а:

08.10.2013 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, за участю третіх осіб: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та просила:

- визнати за нею право приватної власності на автомобіль «ЗАЗ-1105» 1995 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, вартістю 16 000,00 грн.;

- зобов'язати ОСОБА_3 повернути їй вищезазначений автомобіль та технічний паспорт на нього;

- усунути перешкоди у проживанні і користуванні квартирою АДРЕСА_1, вселити її у вищезазначену квартиру та зобов'язати ОСОБА_3 надати їй ключі від вхідної двері цієї квартири;

- зобов'язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди у користуванні дачною ділянкою АДРЕСА_2, дачним будинком, сараєм та зобов'язати ОСОБА_3 надати їй ключі від цієї ділянки, дачного домика та сараю;

- стягнути з ОСОБА_3 на її користь суму сплаченого судового збору (а.с.3-6).

Позов обґрунтувала тим, що знаходилась у зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 1987 року, який був розірваний 08.05.2013 року.

Під час перебування у шлюбі у сторін народилися діти - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, які проживають окремо.

В період сумісного проживання у шлюбі на підставі рішення виконкому Южненської міської ради Одеської області №592 від 18.04.2002 року сторони отримали разом з дітьми для проживання житлове приміщення у малосімейному гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1, однак, в зв'язку з постійними погрозами на її адресу з боку відповідача, вона вимушена з квітня 2013 року тимчасово проживати за іншою адресою.

Крім того, в період сумісного проживання у шлюбі, сторонами придбане наступне майно:

- 14.01.2009 року - автомобіль "ЗАЗ-1105" 1995 року випуску, державний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, за 16 000,00 грн., оформлений на позивача, яким він одноособово користується та відмовляється повернути його позивачу;

- гараж на автостоянці ТОВ «Істок» в м. Южне Одеської області НОМЕР_3 ряд НОМЕР_4, який відповідач 26.06.2013 року без її згоди продав за 32 000,00 грн. ОСОБА_6 та коштами від продажу розпорядився на власний розсуд;

- дачну ділянку з дачним будинком та сараєм АДРЕСА_2, яка була оформлена на ім'я відповідача та не приватизована.

Крім того, вона стверджувала о наявності між сторонами домовленості з березня 2013 року про те, що вона не буде претендувати на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та гараж за умови, що відповідач переоформить на неї дачну земельну ділянку з будинком та не буде на них претендувати і поверне їй автомобіль. Але всупереч домовленостям відповідач змінив замки в квартирі за вищевказаною адресою та на дачній ділянці АДРЕСА_2 за вищевказаною адресою, автомобіль не повернув і не допускає її до спірної квартири та дачної ділянки.

19.11.2013 року відповідач надав до суду зустрічний позов про визнання позивача такою, що втратила право користування житловим приміщенням і зняття з реєстрації, який ухвалою суду від 11.12.2013 року повернуто позивачу на підставі ст.121 ЦПК України. При повторній подачі позову після сплати держмита, в його прийнятті було відмовлено в зв'язку з тим, що позов був поданий в порушення вимог ч.1 ст. 123 ЦПК України, тобто після початку розгляду справи по суті та ОСОБА_3 не вказано поважних причин пропуску строку його подання (а.с.48;49-52;53-64; 88).

Дані ухвали в апеляційному порядку ОСОБА_3 не оскаржував.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 13.03.2014 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль "ЗАЗ-1105" 1995 року випуску, д/н НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, вартістю 16 000,00 грн.

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 автомобіль "ЗАЗ-1105" 1995 року випуску, державний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2 та технічний паспорт на даний автомобіль НОМЕР_5.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі у виді судового збору в розмірі 573,50 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 500,00 грн. (а.с.90-92).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, вважаючи рішення незаконним, просить скасувати його в частині відмови у позовних вимогах стосовно усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 та дачною ділянкою з будинком АДРЕСА_2, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

ОСОБА_3 рішення суду не оскаржує.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, який виклав зміст рішення, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, заперечень на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині відмови в позові, щодо користування спірним житловим приміщенням - скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаній нормі права рішення суду в частині відмови в позові про усунення перешкод в користуванні квартирою в сімейному гуртожитку та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, - не відповідає.

Відмовляючи в цій частині позову, суд 1-ої інстанції виходив з того, що спірне приміщення сторони отримали разом з дітьми для проживання на підставі рішення виконкому Южненської міської ради Одеської області №592 від 18.04.2002 року. Однак, в порушення ст. 60 ЦПК України, позивачка не надала жодних доказів створення перешкод з боку відповідача для її проживання у вказаній квартирі та користування нею.

Між тим, з такими висновками суду колегія погодитись не може.

При розгляді спору по суті, судом 1-ої інстанції не враховане те, що відповідач стверджував про те, що ОСОБА_2 в квартирі не проживає і навіть звертався з зустрічним позовом, який судом не розглядався, про залишення в його користуванні спірної квартири та визнання колишню дружину такою, що втратила право користування жилим приміщення на підставі ст. 71 ЖК України (а.с.49-52; 63-64).

По даному позову відкрито провадження по окремій справі і розглядається Южнинським міським судом Одеської області, що підтверджується копією ухвали суду від 17.04.2014 року. (а.с.123).

Позивачка напроти стверджувала про те, що вона не мала можливості мешкати з колишнім чоловіком на спірній жилої площі, так як з ним в квартирі проживає інша жінка, і між ними існувала домовленість про те, що ОСОБА_3 визнає за нею право власності на земельну ділянку та житловий будинок, розташований на ній, а вона у зв'язку з цим залишає спірне приміщення. Однак, домовленість була виконана тільки нею.

Треті особи - повнолітні діти сторін, при дачі своїх пояснень в суді апеляційної інстанції стверджували про те, що їх мати в спірній квартирі не проживає, тому що батько мешкає в ній з іншою жінкою, проти чого не заперечував і сам відповідач.

Із матеріалів справи вбачається, що квартира згідно посвідчення №208 від 30.04.2002 року була надана ОСОБА_3 на склад сім'ї чотири чоловіка, в тому числі і на колишню дружину - ОСОБА_2 (а.с.13). Остання постійно зареєстрована в цьому приміщенні з 15.05.2002 року та іншого житла не має (а.с.14; 17-18).

При викладених обставинах, колегія вважає, що позивачка придбала самостійне право користування квартирою на підставі вимог Житлового Кодексу України (глава 4 ЖК України - користування гуртожитком), тому її позовні вимоги в частині щодо користування житловим приміщенням, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Що стосується відмови в задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і садовим будинком, то з цією частиною рішення колегія погоджується, оскільки судом по суті справа розглянута вірно.

Позивачка взагалі не надала суду доказів перешкоджання їй з боку відповідача у користуванні земельною ділянкою та садовим будинком.

Крім того, вона не надала доказів і того, що вказане майно було придбано подружжям за будь-яким договором з колишнім користувачем земельної ділянки і садовий будинок добудовувався сторонами в період шлюбу.

Напроти, в матеріалах справи є дані про виділення земельної ділянки в користування ОСОБА_3 в травні 1997 року і з вказаного часу він є членом СТ «Портовик».

Дані обставини підтверджуються копіями членської книги садовода та виписки із протоколу загальних зборів садівничого товариства від 12.05.1997 року (а.с.124,125).

Земельна ділянка не приватизована, садовий будинок в експлуатацію не зданий, про що не заперечувала сама позивачка.

За таких підстав, доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про незаконність рішення в цій частині, колегія до уваги не приймає.

При розгляді спору по суті, на користь позивачки з відповідача стягнуті судові витрати в розмірі 573,50 грн. відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України.

Враховуючи, що основна частина позову ОСОБА_2 задоволена, колегія погоджується з рішенням суду в цій частині.

Однак, колегія не погоджується зі стягненням на її користь 500,00 грн., витрачених на правову допомогу, так як позивачкою і її представником не надані розрахунки об'єму та вартості виконаних робіт згідно Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 року. Тому рішення в цій частині підлягає скасуванню.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст.317 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 13 березня 2014 року в частині відмови у позові стосовно усунення перешкод в користуванні спірною квартирою та в частині стягнення судових витрат на правову допомогу в розмірі 500,00 грн. - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 -задовольнити.

Вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.

Зобов`язати ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Зобов`язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_2 ключі від вхідної двері квартири АДРЕСА_1.

В решті рішення суду 1-ої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20-ти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду

Одеської області: Л.Л.Троїцька

О.М.Таварткіладзе

В.П.Фальчук