УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2014 р. Справа № 63551/12

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В. та Коваля Р.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області на постанову Буського районного суду Львівської області від 08 грудня 2011 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

23.03.2009 року позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області в якому просить зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.07.2007 року до 31.12.2007 року та з 01.05.2008 року до 31.12.2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що враховуючи положення ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» позивач є дитиною війни, а тому у відповідності до ст. 6 даного Закону останньому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Однак така допомога не виплачувалась в повному обсязі.

Постановою Буського районного суду Львівської області від 08 грудня 2011 року зобов'язано Управління пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачене підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з врахуванням проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Управління пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції при винесенні постанови порушено норми матеріального й процесуального права, а тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

У відповідності до ч.1 ст. 197 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є дитиною війни, а відтак має право на встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивачка, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що останній має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 було визнано неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, якими було зупинено і обмежено право на отримання спірних доплат, а саме зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Тобто рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 мають перспективну дію та преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, є остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно ч.1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України в редакції, що діяла з 01.09.2005 року, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.1 ст.100 КАС Українипропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Вимоги позивача задоволені судом першої інстанції в межах строку звернення до суду з адміністративним позовом.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність позовних вимог позивача щодо зобов'язання Управління пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області провести нарахування та виплату на його користь підвищення до пенсії за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року та правомірність задоволення таких вимог судом першої інстанції.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачу здійснює Пенсійний фонд України в особі Управління пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області, обов'язок щодо нарахування і виплати спірної допомоги правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачали виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на час виникнення спірних правовідносин були чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не могли свідомо зменшувати розмір такої допомоги без законних на те підстав.

З врахуванням вищенаведеного суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.206, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Управління пенсійного фонду України в Буському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Буського районного суду Львівської області від 08 грудня 2011 року у справі № 2а-323/11 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі , є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль