У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

з участю представника банку,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Рокитнівського районного суду від 22 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и л а :

12 червня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 27 443,71 грн. кредитної заборгованості.

Рішенням Рокитнівського районного суду від 22 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено за спливом позовної давності.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач доводив, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про пропуск ним трирічного строку позовної давності.

Пунктом 9.12. Умов та правил надання банківських послуг було передбачено, що кредитний договір діє 12 місяців з моменту підписання. Якщо впродовж цього строку жодна із сторін не проінформує іншу про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін. З урахуванням цього в суду першої інстанції не було підстав робити висновок про збіг позовної давності.

Покликаючись на ці обставини, позивач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 28 березня 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримав у банку кредитний ліміт у сумі 1150 грн. (а не 6500 грн., як це помилково зазначив позивач у своїй позовній заяві) під 36 % річних на строк дії платіжної картки. У своїй заяві позичальника від 28 березня 2006 року відповідач визнав, що він ознайомлений і згідний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. Погодився, що ця заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 9).

Укладення кредитного договору у такий спосіб не суперечить вимогам ст. ст. 638, 639, 640 і 1055 ЦК України.

В порушення вимог ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач узяті на себе зобов'язання за кредитним договором порушив і станом на 30 квітня 2014 року допустив заборгованість перед банком на загальну суму 27 443,71 грн., з яких: 6 436,23 грн. - заборгованість за кредитом, 19 224,45 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 500 та 1283,03 грн. - штрафи (фіксована частина і процентна складова).

Розмір вказаної заборгованості підтверджується розрахунком суми заборгованості за кредитним договором, наданим позивачем. Відповідачем вказаний розрахунок не спростований, власних розрахунків з даного приводу не надано, а тому колегією суддів він приймається як достовірний.

Укладений із банком кредитний договір відповідач у судовому порядку не оспорив, у зв'язку з чим він відповідно до правил ст. 204 ЦК України є правомірним.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з нормами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 ЦК України).

Пунктом 9.12. Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умов та правил), які є частиною кредитного договору сторін від 28 березня 2006 року, обумовлено, що договір діє впродовж 12 місяців з часу підписання. Якщо протягом цього строку ні одна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення строку дії договору, то він автоматично пролонгується на такий же строк.

Підпунктами 3.1.1. і 3.1.3. Правил користування платіжною карткою (які є складовою частиною Умов та правил) передбачено, що термін дії картки зазначений на звороті картки (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця. Після закінчення терміну дії відповідна Карта продовжується Банком на новий термін (шляхом надання клієнту карти з новим терміном дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення терміну дії не поступила письмова заява Держателя про закриття Карткового рахунку, а також при умовах наявності коштів на Картковому рахунку для оплати послуг з виконання розрахункових операцій по картковому рахунку (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при збереженні інших умов продовження, передбачених договором.

Підпунктом 5.4. Правил користування платіжною карткою передбачено, що термін погашення за кредитом (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками без встановленого мінімального обов'язкового платежу, здійснюється в наступному порядку: термін погашення за процентами - кожного місяця за попередній місяць, термін погашення кредиту в повному об'ємі, не пізніше наступного дня місяця, вказаного на платіжній карті (а. с. 7-10).

Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів сторонами було визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Як роз'яснив Верховний Суд України у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Достовірних і переконливих даних про те, що після закінчення річного терміну дії платіжної картки, термін якої відповідав терміну дії кредитному договору сторін, відповідачу була видана нова платіжна картка у матеріалах справи немає.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору сторін були передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізували обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлювали самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а, отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

З матеріалів справи вбачається, що останнє погашення кредиту відповідачем, який до винесення рішення подав місцевому суду заяву про застосування позовної давності, було здійснено у квітні 2009 року. До суду ж із даним позовом банк звернувся лише 12 червня 2014 року, тобто вже після збігу трирічного строку позовної давності.

Пунктом 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Рокитнівського районного суду від 22 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: