АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА[1]
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2014 року м. Київ
колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.
при секретарі Мікітчак А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна організація-103 Голосіївського району» про визнання договорів купівлі-продажу частини квартири недійсними, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , треті особи: відділ приватизації житлового фонду Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», про заборону вчиняти певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня 2014 року, -
встановила:
У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати договір купівлі-продажу частини квартири АДРЕСА_1 від 14 лютого 2012 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також договір купівлі-продажу частини цієї квартири від 26 квітня 2013 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсними.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відчуження кімнати площею 9,7 кв.м., яка є частиною квартири АДРЕСА_1, є незаконним, оскільки документи, на підставі яких було прийнято рішення про приватизацію кімнати, були сфальсифіковані відповідачем ОСОБА_2 при сприянні посадових осіб житлово-комунальних органів та органів приватизації.
У грудні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд відповідно до ст.386 ЦК України заборонити ОСОБА_1 вчиняти дії, які можуть порушити його право власності на 22/100 частин квартири АДРЕСА_1. Також просив відшкодувати судові витрати по справі.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа нерухомим майном, кімнатою площею 9,7 кв.м. у вищевказаній квартирі, що належить йому на праві власності.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня 2014 року в задоволенні вказаних позовів відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня 2014 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про заборону ОСОБА_1 вчиняти дії, які можуть порушити його право власності на частину квартири (22/100) житлову кімнату 9,7 кв.м. у квартирі АДРЕСА_2, та постановити нове по суті зустрічного позову.
Посилається на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне дослідження судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зазначив, що суд не дослідив наявних в матеріалах справи доказів, що свідчать про порушення ОСОБА_1 його прав, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив вимоги ч.2 ст.386 ЦК України.
На порушення ч.3 ст. 123 ЦПК України суд не об'єднав своєю ухвалою вимоги за основним та зустрічним позовами, не вирішив питання про прийняття зустрічного позову до розгляду, а тому не мав законних підстав ухвалювати рішення за вимогами зустрічного позову.
В судовому засіданні ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь по справі, пояснення осіб, що беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22/100 частин квартири спільного заселення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, належали ОСОБА_2 на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації житла Голосіївської районної державної адміністрації згідно з розпорядженням від 07 квітня 2009 р. №35489.
Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 09 лютого 2012 року ОСОБА_7 в задоволенні позову до ОСОБА_2, Голосіївської районної державної адміністрації про скасування розпорядження від 07 квітня 2009 р. №35489 та визнання свідоцтва про право власності на частину квартири недійсним відмовлено.
14 лютого 2012 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу частини квартири, посвідчений ОСОБА_5, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу.
26 квітня 2013 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу частини квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, відповідно до якого ОСОБА_4 став власником 22/100 частини квартири АДРЕСА_4.
Відмовляючи в задоволенні позову про визнання договорів купівлі-продажу від 14 лютого 2012 р. та від 26 квітня 2013 р. недійсними, суд першої інстанції виходив з обставин їх недоведеності та необґрунтованості.
Судове рішення у вказаній частині сторони не оскаржують, а тому воно не є предметом апеляційного розгляду.
Судом встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 10 липня 2013 року позов ОСОБА_4 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_4 у здійсненні ним права власності кімнатою площею 9,7 кв.м. в квартирі АДРЕСА_5 та не перешкоджати у користуванні спільними приміщеннями квартири. Вирішено вселити ОСОБА_4 у кімнату площею 9,7 кв.м. вказаної квартири. Заборонено ОСОБА_1 , ОСОБА_6 утримувати собаку породи ройтфелер у вказаній квартирі без надання згоди ОСОБА_4
Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову, ОСОБА_4 посилався на те, що ОСОБА_1 незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа нерухомим майном, кімнатою площею 9,7 кв.м. у вищевказаній квартирі, що належить йому на праві власності.
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року було виконано відповідачами в примусовому порядку, про що зазначив сам ОСОБА_4
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Зазначений спосіб захисту права власності спрямований на попередження можливого порушення, яке на момент подання позову відсутнє, але при цьому у власника є всі підстави вважати, що дії відповідних осіб неминуче призведуть до порушень його права.
Посилань на те, які саме дії ОСОБА_1 можуть порушити право власності ОСОБА_4 та що саме необхідно заборонити вчиняти останній з метою запобігання порушення його прав власника позовна заява не містить.
Відповідно до ч.1, 2 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що звернення ОСОБА_1 з вказаним позовом за наявності рішень Голосіївського районного суду м. Києва від 10 липня 2013 року та від 15 серпня 2014 року свідчить про те, що вона не визнає право власності ОСОБА_4 на частину квартири, чим фактично порушує його права, є необґрунтованими.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Позовних вимог з приводу зобов'язання відповідача надати позивачу вільний доступ до своєї власності з огляду на неоднарозову заміну замків до вхідних дверей квартири по справі не заявлено.
Відповідно ч. 3 ст.123 ЦПК України вимоги за зустрічним позовом об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції прийнято та розглянуто зустрічний позов спільно з первісним позовом. Питання прийняття зустрічного позову вирішено протокольною ухвалою.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Керуючись ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 серпня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді:
Справа №22-ц/796/11789/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Шевченко Т.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.