СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
12 липня 2006 року | Справа № 2-20/5268.1-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Сотула В.В.,
Горошко Н.П.,
за участю представників сторін:
прокурора: Некрилова Георгія Геннадійовича, довіреність № 262 від 15.11.05, Прокуратура України;
позивача: не з'явився, Верховна Рада України;
позивача: не з'явився, Кабінет Міністрів України;
позивача: не з'явився, Міністерство оборони України;
відповідача: Консманова Віталія Львовича, довіреність № 01/2004 від 02.06.04, Закрите акціонерне товариство "Корпорація ІгроСервіс";
відповідача: Бормотової Юлії Володимирівни, довіреність № 04/2004 від 20.10.04, Закрите акціонерне товариство "Корпорація ІгроСервіс";
розглянувши апеляційне подання Заступника Генерального прокурора України на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Луцяк М.І.) від 25.04.2006 у справі №2-20/5268.1-2006
за позовом Заступника Генерального прокурора України (вул. Різницька, 13/15,Київ,01601)
в інтересах держави в особі
Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5,Київ 8,01008)
Кабінету Міністрів України (вул. Грушевського, 12/2,Київ 8,01008)
Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)
до закритого акціонерного товариства "Корпорація ІгроСервіс" (вул. Полігонна, 60 (пошта: вул. Молодіжна, 102),Сімферополь,АвтономнаРеспубліка Крим,95001)
про визнання недійсним договору міни
ВСТАНОВИВ:
Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі позивачів - Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, закритого акціонерного товариства "Корпорація ІгроСервіс", про визнання недійсним договору міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 22.10.2004, на підставі частини 2 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України.
Справа розглядалась судовими інстанціями неодноразово.
Востаннє, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя М.І. Луцяк) від 25.04.2006 в задоволенні позову Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі позивачів - Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до закритого акціонерного товариства "Корпорація ІгроСервіс" про визнання недійсним договору міни - відмовлено.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, Заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі позивачів - Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтування апеляційного подання полягає в тому, що внаслідок неповного з’ясування обставин справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права дане рішення є необґрунтованим та незаконним, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.
При цьому прокурор вказує на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що відповідно до приписів статті 214 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Відповідно до статей 215, 203 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) певних вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як встановлено судом, 22.10.2004 між Міністерством оборони України та закритим акціонерним товариством "Корпорація ІгроСервіс" укладений договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, предметом якого є обмін нерухомого майна, що є власністю держави в особі Верховної Ради України і належить до сфери управління Міністерства оборони України, на п’ять квартир, які належать на праві власності закритому акціонерному товариству "Корпорація ІгроСервіс".
Міністерство оборони України за цим договором зобов’язалося передати у власність закритого акціонерного товариства "Корпорація ІгроСервіс" нежилі будівлі та споруди військового містечка № 58 загальною площею 4954, 9 кв. м., розташовані по вул. Крилова, 125 в м. Сімферополі.
Договір нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Ребровою Л.Г., реєстраційний № 2434 від 22.10.2004.
Зазначений договір міни від Міністерства оборони України був підписаний начальником управління майна та земельних ресурсів –заступником директора Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України Волинським В. О., який діяв на підставі довіреності Міністра оборони України від 17.08.2004, яка була видана Міністром оборони України на право укладання від Міністерства оборони України договорів міни військового майна на житло (квартири).
Розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 № 6828 довіреності Міністра оборони України, видані до 01.10.2004 і термін дії яких не скінчився, визнані недійсними.
Згідно тверджень представника прокуратури вказане Розпорядження було надіслано до усіх підрозділів Міністерства оборони України і 04.10.2004 доведено Волинському В. О. Документів про поновлення дії вищезазначених довіреностей Міністром оборони України після 02.10.2004 не видавалося.
Листом від 19.01.2005 № 220/164 Міністр оборони України повідомив Генерального прокурора України про те, що він не уповноважував після 02.10.2004 Волинського В.О. укладати будь-які угоди від імені Міністерства оборони України і не схвалює укладення оскаржуваного договору як такого, що суперечить інтересам держави.
За таких обставин позивачі дійшли висновку про недійсність спірного договору, в обґрунтування такого висновку посилаючись на статтю 241 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, та на пункт 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", відповідно до якого угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.
Однак зазначений висновок суперечить як матеріалам справи, так і цивільно-правовим нормам з наступних підстав.
Відповідно до зазначеної норми правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Підстави припинення представництва за довіреністю визначено статтею 248 Цивільного кодексу України. Вказаною нормою не передбачено визнання недійсною довіреності, а передбачено можливість скасування довіреності особою, яка її видала.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На думку судової колегії, суд першої інстанції, оцінюючи видачу довіреності, як вчинення відповідного правочину, дійшов вірного висновку про те, що недійсною довіреність могла бути визнана виключно судом.
Слід зазначити, що в листі ознайомлення (вх. № 7652) стосовно недійсності довіреностей, дата ознайомлення Волинського В.О. не зазначена. Доказів сповіщення Міністерством Оборони України на виконання частини 2 статті 249 Цивільного кодексу України нотаріату на час вчинення спірного правочину про скасування довіреності також не має. Знаходження довіреності, як не скасованої, в єдиному реєстрі довіреностей, як слідує з матеріалів, перевірялося нотаріусом на момент укладення договору міни.
Отже, за наявними у справі матеріалами вбачається, що довіреність від імені Міністерства оборони України Волинського В. О. на час вчинення спірного правочину не втратила чинність.
Правовий режим використовування і відчуження військового майна шляхом його обміну на житло для військовослужбовців і членів їх сімей регулюється Законом України “Про правовий режим майна в Збройних Силах України” і постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 “Про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил”.
Відповідно до частини 2 статті 2, частини 3 статті 6 Закону України “Про правовий режим майна в Збройних Силах України” порядок відчуження військового майна встановлюється Кабінетом Міністрів України, а безпосереднє управління цим майном здійснює Міністерство оборони України.
Порядок відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців встановлений в пункті 14 Положення про порядок відчуження і реалізації військового майна Збройних Сил України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, відповідно до якого таке відчуження проводиться на підставі рішення Міністерства оборони, за ринковими цінами, які склалися на час відчуження, але не нижче від залишкової вартості майна і витрат, пов'язаних з його реалізацією.
Не можна погодитись і з висновком позивача про те, що оспорюваний договір було підписано від імені Міністерства оборони України особою, на те не уповноваженою.
Суд дійшов висновку про те, що Міністерством оборони України вчинено дії на виконання договору міни, які свідчать про його схвалення. Так 26.10.2004 було підписано акти прийому - передачі майна за спірним договором, які затверджені з боку Міністерства оборони України директором департаменту капітального будівництва і управління фондами Міністерства Оборони України Веліжанськім С.К. Квартири були прийняті заступником Головнокомандуючого ВМС Збройних сил України з розквартирування військ та капітального будівництва полковником О.І. Перчун.
Згідно матеріалів справи, зокрема копії рішення виконавчого комітету Сакської міської ради за № 70 від 25.02.2005, копії ордеру на житлове приміщення № 218П від 09.03.2005 і копії листа Департаменту капітального будівництва і управління фондами Міністерства Оборони України № 154/33/6-3261 від 30.11.2004 квартири за договором міни від 22.10.2004 було розподілено фізичним особам-військовослужбовцям.
Місцевий господарський суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що не має необхідності залучати до участі у справі фізичних осіб – військовослужбовців та відсутність підстав для припинення провадження у справі на підставі пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки предметом та підставою позову є лише встановлення факту щодо законності та дійсності правочину.
З огляду на вищенаведене, доводи апеляційного подання не можуть бути прийняті до уваги як такі, що суперечать матеріалами справи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що укладений сторонами правочин відповідає вимогам чинного законодавства України, укладений на основі вільного волевиявлення, дії сторін спрямовані на подальше виконання договору та свідчать про його схвалення.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25.04.2006 у справі № 2-20/5268.1-2006 залишити без змін.
2. Апеляційне подання Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі позивачів - Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України залишити без задоволення.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.В.Сотула
Н.П. Горошко