У х в а л а

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,

Маляренка А.В., Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Червономотовилівська сільська рада Фастівського району Київської області, управління Держземагентства у Фастівському районі Київської області, про визнання недійсними рішення сільської ради, державного акта та анулювання кадастрового номеру та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування рішення, державного акта на право власності на землю та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просив визнати недійсним рішення Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області від 29 вересня 2001 року № 17 в частині передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1496 га для обслуговування житлового будинку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, визнати недійсним державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку серії ІV-КВ № 016607, виданий на ім'я ОСОБА_4, анулювати кадастровий номер 3224987202:01:006:0236 земельної ділянки площею 0,1496 га за вищевказаною адресою.

Позивач посилався на те, що він є власником земельної ділянки площею 0,2582 га, розташованої на території Червономотовилівської сільської ради, по АДРЕСА_1. Власником сусідньої земельної ділянки є ОСОБА_4 При обстеженні його земельної ділянки було виявлено, що відповідач порушив її межі. При зверненні до уповноважених органів йому було роз'яснено, що має місце накладка земельних ділянок. ОСОБА_4 неправомірно видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1496 га, оскільки до її площі було включено частину його земельної ділянки, право власності на яку він набув першим. Акт про встановлення в натурі та погодження зовнішньої межі земельної ділянки він не підписував. У зв'язку з зазначеним йому відмовлено у видачі кадастрового номера на земельну ділянку. У добровільному порядку вирішити спір неможливо.

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив визнати недійсним та скасувати рішення Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області від 25 лютого 2000 року № 8 щодо передачі у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2582 га, з яких 0,0082 га - для ведення особистого підсобного господарства та 0,2500 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, розташованої на території Червономотовилівської сільської ради, визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку серії ІІ-КВ № 087924, виданий на ім'я ОСОБА_3 19 жовтня 2000 року, зобов'язати ОСОБА_3 привести межі належної йому земельної ділянки у відповідність до встановлених меж суміжної земельної ділянки, яка належить йому на праві власності.

ОСОБА_4 посилався на те, що сільською радою при передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, прийнятті рішення від 25 лютого 2000 року та видачі державного акта на право приватної власності на землю були допущені суттєві порушення земельного законодавства, а дії відповідача порушують його права як добросовісного набувача земельної ділянки. Рішення про передачу земельної ділянки прийнято неуповноваженим органом. Розмір, конфігурація та межі земельної ділянки, приватизованої ОСОБА_3, не узгоджені з межами земельної ділянки, наданої йому на підставі рішення від 13 листопада 1990 року Червономотовилівською сільською радою.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2014 року у задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 26 березня 2014 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області від 29 вересня 2001 року № 17 в частині передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1496 га для обслуговування житлового будинку, яка розташована на території АДРЕСА_1.

Визнано недійсним державний акт серії ІV-КВ № 016607 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1496 га для обслуговування житлового будинку, яка розташована на території АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_4

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 24 лютого 1995 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 Спадкове майно складається з жилого будинку, який знаходиться по АДРЕСА_1. Будинок розташований на земельній ділянці колгоспного фонду.

На підставі рішення Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області від 25 лютого 2000 року № 8 ОСОБА_3 було видано державний акт № 087924 на право власності на земельну ділянку площею 0,2582 га, розташовану на території Червономотовилівської сільської ради.

ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,1496 га, за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом про право приватної власності на землю № 016607, виданим 12 січня 2002 року на підставі рішення Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області від 29 вересня 2001 року № 17.

28 червня 2010 року зазначеній земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 3224987202:01:006:0236.

12 серпня 2010 року комісією Червономотовилівської сільської ради було обстежено земельну ділянку ОСОБА_3 та виявлено, що ОСОБА_4 порушив межі земельної ділянки, у зв'язку з чим було рекомендовано звернутись до організації, яка має ліцензію, з метою відновлення меж земельної ділянки.

При проведенні інвентаризації земельної ділянки ОСОБА_3 25 серпня 2010 року ПП «Межа Фаст» було встановлено, що має місце накладка площ земельних ділянок позивача та сусідської земельної ділянки, яка належить відповідачу.

Згідно з висновком експертизи від 14 лютого 2014 року № 12872/13-41 земельна ділянка ОСОБА_4 накладається на земельну ділянку ОСОБА_3 Площа накладки земельних ділянок становить 0,0326 га.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що акт погодження меж земельної ділянки в натурі не є офіційним документом, що посвідчує правомірність чи неправомірність процесу погодження та оформлення технічної документації із землеустрою. Жодної норми чинного на той час земельного законодавства ні ОСОБА_4, ні органи місцевого самоврядування не порушували. ОСОБА_3 приватизована ним земельна ділянка до приватизації не надавалась, оскільки не була приватизована за життя батьком ОСОБА_3, а отже, не могла перейти до останнього.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при передачі сільською радою у власність земельної ділянки ОСОБА_4 останньому було передано у власність частину земельної ділянки, яка вже знаходилась у власності ОСОБА_3, а тому дійшов висновку про визнання незаконним та скасування рішення Червономотовилівської сільської ради Фастівського району Київської області від 29 вересня 2001 року № 17 в частині передачі ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1496 га для обслуговування житлового будинку, яка розташована на території АДРЕСА_1, та визнання недійсним державного акта, виданого на підставі вказаного рішення.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 142 - 145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку та право постійного користування нею виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до вимог ст. ст. 106, 107 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до вимог ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

20 січня 1990 року ОСОБА_4 придбав у ОСОБА_6 житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1, згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку для тимчасового або сезонного проживання, який зареєстровано в реєстрі справ виконкому Червономотовилівської сільської ради 20 січня 1990 року № 7. З того часу відповідач почав користуватися земельною ділянкою площею 0,15 га.

Відповідно до п. 1 даного договору купівлі-продажу було передбачено, що придбаний житловий будинок знаходиться на земельній ділянці площею 1500 кв. м.

Рішенням Червономотовилівської сільської ради від 13 листопада 1990 року № 97 було затверджено рішення зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Рассвет», протокол від 05 січня 1990 року № 3 про виділ земельної ділянки ОСОБА_4 у розмірі 0,15 га по АДРЕСА_1, між ОСОБА_5 (батьком позивача) та колгоспним масивом.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що між сторонами встановлений фактичний порядок користування земельною ділянкою, належним чином не перевірив доводів ОСОБА_4 про те, що він з 1990 року користувався спірною земельною ділянкою; визнання недійсним державного акта порушить його право власності на житловий будинок, розташований на цій земельній ділянці, оскільки лінія накладки земельної ділянки проходить через будинок, а тому дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та відмову у задоволенні позову ОСОБА_4

Оскільки допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.А. Макарчук

Судді: Л.М. Мазур

А.В. Маляренко

В.А. Нагорняк

Т.О. Писана