У х в а л а
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 жовтня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Макарчука М.А.,
суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Виконавчого комітету Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, ОСОБА_7 про визнання частково недійсним та скасування рішення селищної ради, часткове скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок,
за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 6 вересня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначенм позовом до Виконавчого комітету Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області (далі - ВК Великобичківська сільрада Рахівського району), ОСОБА_7, мотивуючи його тим, що він із відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі в період з 16 лютого 2000 року по 13 вересня 2012 року. Під час шлюбу ними було збудовано житловий будинок АДРЕСА_1. Рішенням ВК Великобичківської сільради Рахівського району від 30 жовтня 2001 року № 133 зареєстровано та оформлено право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_7 На підставі зазначеного рішення, відповідачка отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок.
Позивач вважав, що рішення ВК Великобичківської сільради Рахівського району є недійсним, оскільки спірний житловий будинок є спільною сумісною власністю подружжя, що не було враховано сільською радою. Крім того, видане на підставі цього рішення свідоцтво про право власності на житловий будинок є частково недійсним, оскільки не враховано його частку в нерухомому майні.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати частково недійсним та скасувати в Ѕ частині рішення ВК Великобичківської сільради Рахівського району від 30 жовтня 2001 року № 133 «Про оформлення права власності на будинок», визнати частково недійсним та скасувати в Ѕ частині свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане на ім'я ОСОБА_7, визнати за ним право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1.
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 6 вересня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суди виходили із того, що спірний будинок був побудований відповідачкою ще до шлюбу із позивачем, за рахунок державних коштів, як матеріальної допомоги по відновленню пошкодженого майна внаслідок повені.
Зазначені висновки судів відповідають вимогам матеріального та процесуального закону та зроблені при повному з'ясуванні всіх обставин справи.
Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 16 лютого 2000 року по 13 вересня 2012 року (а. с. 7-8).
Рішенням ВК Великобичківської сільради Рахівського району від 30 жовтня 2001 року № 133 зареєстровано та оформлено право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 12).
29 квітня 2002 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право власності на вищезазначений житловий будинок (а.с. 13).
Відповідно до ст. 22 КпШС України, яка була чинною на час видачі свідоцтва про право власності на житловий будинок, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України).
Судами встановлено, що до укладення шлюбу із позивачем, ОСОБА_7 в період з 18 серпня 1970 року по 30 березня 1982 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_8, під час якого ОСОБА_8 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 24 - 25).
Паводком, який стався в 1998 році, житловий будинок НОМЕР_1 був частково зруйнований. Отримавши державну матеріальну допомогу, ОСОБА_7 побудувала інший житловий будинок, якому присвоєно НОМЕР_1.
Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном (ст. 24 КпШС України).
Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; грошові кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди.
Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
З огляду на зазначене суди дійшли правильного висновку, що позивачем не було доведено, що спірний житловий будинок був побудований під час шлюбу та за спільні кошти подружжя.
Крім того, доводи касаційної скарги, що апеляційним судом не було повідомлено ОСОБА_6 про дату, час та місце судового засідання не знайшли свого підтвердження, оскільки із матеріалів справи вбачається, що судова повістка повернулася до суду апеляційної інстанції із відміткою поштової служби «за зазначеною адресою не проживає» (а. с. 92). Разом із тим, представник позивача - ОСОБА_9 була проінформована про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 90).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.
Установивши, що оскаржувані рішення відповідають вимогам статей 213, 214 ЦПК України, та керуючись статтями 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 6 вересня 2013 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.А. Макарчук
Судді: Л.М. Мазур
А.В. Маляренко
В.А. Нагорняк
Т.О. Писана