У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В.,Нагорняка В.А.,Писаної Т.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без укладання шлюбу, визнання права спільної сумісної власності та поділ майна,

за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 4 грудня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що в період з 1994 року по 2003 рік проживала із відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу. 26 листопада 2003 року вона уклала шлюб із ОСОБА_7 Зазначала, що у 1999 році відповідачу була надана земельна ділянка по АДРЕСА_1 та у 2000 році ними на зазначеній земельній ділянці розпочато будівництво будинку. У незакінчений будівництвом будинок вони заселилися в 2002 році та з цього часу проживає у ньому.

Позивачка вважала, що оскільки будівництво будинку проводилось у період з 2000 року по 2013 рік, за їхні спільні кошти, вона має право власності на Ѕ частину зазначеного будинку.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу із відповідачем в період з 8 червня 2000 року по 26 листопада 2003 року, визнати житловий будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, поділити житловий будинок шляхом визнання за нею право власності на Ѕ частини житлового будинку та визнати право власності на Ѕ частини житлового будинку за відповідачем.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 4 грудня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_6, суди виходили із того, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 8 червня 2000 року по 26 листопада 2003 року не має юридичного значення, оскільки чинним на той час законодавством встановлення зазначеного факту не могло бути підставою для визнання права власності на майно. Крім того, суди зазначили, що право власності на спірний житловий будинок не зареєстроване, а позивачкою фактично обрано невірний спосіб захисту своїх прав.

Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах матеріального та процесуального закону та зроблені при неповному з'ясуванні усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Частиною 1 статті 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судами встановлено, що з 26 листопада 2003 року по 15 червня 2013 року ОСОБА_6 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_7

На підставі рішення Виконавчого комітету Молодіжненської сільської ради народних депутатів від 29 квітня 1999 року, відповідачу було передано у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 55).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Судами було встановлено, що право власності на спірний житловий будинок не було зареєстровано, а також, що будинок не було введено в експлуатацію.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ч. 3 ст. 331 ЦК України).

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом (ч. 4 ст. 10 ЦПК України).

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи зазначені положення матеріального закону, суди, встановивши, що спірний житловий будинок не був введений в експлуатацію, а також те, що право власності на нього не зареєстровано, суди на порушення вимог процесуального закону не сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не встановили, коли було закінчено будівництво житлового будинку та які положення матеріального закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Не звернули уваги на доводи позивачки про те, що житловий будинок побудований ними в період з 2000 року по 2013 рік. Крім того, на порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд першої інстанції взагалі не вирішив клопотання позивачки про забезпечення доказів (а. с. 38-39).

Враховуючи зазначене, ухвалені судові рішення не можуть залишатися в силі, допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 жовтня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 4 грудня 2013 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.А. Макарчук

Судді: Л.М. Мазур

А.В. Маляренко

В.А. Нагорняк

Т.О. Писана