У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
У Х В А Л А
19.10.06 Справа №3/634-АП-13/115/06-АП
Запорізький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
Головуючий суддя Федоров І.О. судді Федоров І.О. , Кагітіна Л.П. , Юхименко О.В.
головуючого: Федорова І.О. (доповідач по справі);
суддів: Кагітіної Л.П., Юхименко О.В.,
при секретарі: Шерник О.В.,
за участю представників:
позивача: Рублевська Ю.С. – довіреність № 28 від 21.08.2006 року;
відповідача: Кашуба В.І. – довіреність № 4697 від 01.03.2005 року;
Романець А.О. – довіреність № 22136/10-010 від 07.09.2004 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Мелітополь Запорізької області на постанову господарського суду Запорізької області від 18.05.2006 року по справі № 3/634-АП-13/115/06-АП
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Нова ера», с. Тамбовка Мелітопольського району Запорізької області
до відповідача: Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Мелітополь Запорізької області
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Запорізької області (суддя Серкіз В.Г.) від 18.05.2006 року у справі № 3/634-АП-13/115/06-АП позов задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення №0002772302/0 від 31.08.2005 року, прийняте Мелітопольською об’єднаною державною податковою інспекцією Запорізької області.
Постанову мотивовано тим, що відповідачем до позивача застосовані штрафні санкції за порушення п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 271 та п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», але при цьому не доведено нецільове використання коштів позивачем. До того ж, суд зазначив, що ні Закон України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, ні Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000 року, ні Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок акумуляції коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками-латниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної господарської сировини» № 271 від 26.02.1999 року не встановлюють відповідальність у вигляді сплати штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасне перерахування коштів на окремий рахунок спеціального призначення.
Мелітопольська об’єднана державна податкова інспекція Запорізької області звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, розгляд яких було об’єднано в одному апеляційному провадженні. В апеляційних скаргах, відповідач просить скасувати постанову господарського суду Запорізької області від 18.05.2006 року по справі № 3/634-АП-13/115/06-АП та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову. Заявник не погоджується із оскаржуваною постановою, та вважає, що господарським судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права: п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок акумуляції коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної господарської сировини» № 271 від 26.02.1999 року. При цьому зазначає, що в порушення п. 4 вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України та п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, позивач не перерахував у встановлені терміни ПДВ з поточного рахунку на окремий спеціальний рахунок у сумі 141194грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23.08.2006 року по справі № 3/634-АП-13/115/06-АП апеляційний розгляд справи призначено на 19.10.2006 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Нова ера» у запереченнях на апеляційні скарги відповідача просить Запорізький апеляційний господарський суд у задоволенні апеляційних скарг відмовити, постанову господарського суду Запорізької області по цій справі – залишити без змін. При цьому зазначає, що Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає стягнення до бюджету акумульованих коштів тільки в разі їх нецільового використання, тобто при використанні не на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Вказує на те, що зазначений закон не встановлює ніяких інших обмежень щодо часу використання акумульованих сум. Вважає, що для стягнення коштів в бюджет податковий орган повинен встановити факт нецільового використання коштів (перерахунок коштів з рахунку підприємства не по цільовому призначенню), а сам факт несвоєчасного перерахунку грошових коштів з одного рахунку підприємства (поточного, на який надійшла оплата за проданий товар) на другий поточний рахунок (із спеціальним призначенням) не є нецільовим використанням коштів (так як кошти зовсім не використовуються, а залишаються у власності підприємства) й не може призводити до наслідків, передбачених п.11.29 Закону України «Про податок на додану вартість». Зазначає, що позивач перерахував усі суми податку на додану вартість на окремий рахунок і використав їх по цільовому призначенню до винесення спірного податкового повідомлення-рішення, а тому п. 4 Постанови № 271 на позивача не поширюється. Зазначає, що в акті перевірки відсутні вказівки на факти заниження податкових зобов’язань, заявлених у деклараціях по ПДВ, а прямо вказано, що розходжень по даним податкових декларацій и даним податкового органу не встановлено. Вважає неправомірним визначення спірної суми як штрафна санкція.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2939 від 19.10.2006 року справу № 3/634-АП-13/115-АП передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий: Федоров І.О. (доповідач); судді: Кагітіна Л.П. Юхименко О.В., якою апеляційна скарга прийнята до розгляду
В судовому засіданні 19.10.2006 року представники сторін підтримали свої доводи та заперечення.
За заявою представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування засобів запису судового процесу.
Згідно ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.
По закінченні судового засідання 19.10.2006 року, за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Колегія суддів, вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи, застосування норм матеріального та процесуального права при винесені оскаржуваної постанови, знаходить апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню в силу наступного:
Мелітопольською об’єднаною державною податковою інспекцією Запорізької області проведено планову виїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) та дотримання вимог валютного та іншого законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Нова ера» за період з 01.04.2002 року по 31.03.2005 року.
За результатами перевірки складено акт № 773/232/31508234 від 29.08.2005 року.
Перевіряючими встановлено, що в порушення п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок акумуляції коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної господарської сировини» № 271 від 26.02.1999 року та п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, в перевіряємому періоді встановлено не перерахування у встановлені терміни ПДВ з поточного рахунку на окремий спеціальний рахунок у сумі 141194грн.00коп. Кошти, перераховані на окремий рахунок використовувались підприємством для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
На підставі акту перевірки, Мелітопольською об’єднаною державною податковою інспекцією Запорізької області прийнято податкове повідомлення-рішення №0002772302/0 від 31.08.2005 року, яким до позивача, згідно 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок акумуляції коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію(крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної господарської сировини» №271 від 26.02.1999 року та п. 11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 141194грн.00коп.
В порядку апеляційного узгодження сум податкового зобов’язання, передбаченого п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Визнання нечинним податкового повідомлення-рішення Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області №0002772302/0 від 31.08.2005 року було предметом судового розгляду.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо правомірності заявлених позовних вимог, на підставі наступного:
Відповідно до п. 11.21. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва. Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 11.29. статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04. 1997 року № 168/97-ВР зупинена дія пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.
Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 11.29. статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість» Кабінет Міністрів України постановою від 26 лютого 1999 р. N 271 затвердив Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини.
Пунктом 4 Постанови № 271 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 р. N 374, із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 488 від 11.04.2002р., № 573 від 23.04.2003), на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики.
Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.
Згідно з п. 11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04. 1997 року № 168/97-ВР підприємствам - сільгоспвиробникам надана пільга, згідно якої податкові зобов’язання, які виникли при реалізації сільгосппродукції, підприємства не сплачують до бюджету, а використовують для подальшого розвитку сільського господарства.
Таким чином, кошти, отримані за реалізацію продукції власного виробництва є податковим зобов’язанням, але льготуються і тому не сплачуються до бюджету, а акумулюються на окремому рахунку, у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету.
Отже, дія Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04. 1997 року № 168/97-ВР зупинена в частині сплати податку на додану вартість до бюджету щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва. Зобов’язання (податкові), відповідно до декларації з податку на додану вартість, перераховуються сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету.
Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.
Тобто, визначальним в даному випадку є порушення порядку сплати податкового зобов’язання. Як наслідок, податкове зобов’язання підлягає перерахуванню до Державного бюджету.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, став Закон України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ.
Штрафна санкція (штраф) визначена Законом як плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.
За результатами перевірки згідно пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, п. 11.29. ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04. 1997 року № 168/97-ВР, прийнято податкове повідомлення-рішення про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість у вигляді штрафних санкцій.
При цьому податковим органом не враховано, що згідно із пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-ІІІ, у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків.
У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у відсотках від сум недоплати.
Відповідачем податкове зобов’язання, яке підлягало перерахуванню на окремий рахунок, визначено не було, суму податку у розмірі 141194 визначено як штраф безпідставно.
Доводи відповідача спростовуються вищевикладеним та наступним:
Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає саме стягнення до бюджету акумульованих коштів і тільки в разі їх нецільового використання, тобто при використанні не на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. Зазначений закон не встановлює ніяких інших обмежень щодо часу використання акумульованих сум. Для стягнення коштів в бюджет податковий орган повинен встановити факт нецільового використання коштів (перерахунок коштів з рахунку підприємства не по цільовому призначенню), а сам факт несвоєчасного перерахунку грошових коштів з одного рахунку підприємства (поточного, на який надійшла оплата за проданий товар) на другий поточний рахунок (із спеціальним призначенням) не є нецільовим використанням коштів. Крім того, в акті перевірки, зазначено, що кошти, перераховані на окремий рахунок використовувались підприємством для придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.
До того ж, до прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, позивач перерахував усі суми податку на додану вартість на окремий рахунок і використав їх по цільовому призначенню.
Згідно ч.1, ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень, обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
В даному випадку, Мелітопольська об’єднана державна податкова інспекція Запорізької області не довела правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.
На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування чи зміни постанови місцевого господарського суду по цій справі.
Апеляційні скарги відповідача задоволенню не підлягають.
Судовий збір за подання адміністративного позову в сумі 03грн.40коп. присуджуються на користь позивача.
Також, колегія суддів зазначає, що згідно п. 3 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:
1) судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;
2) розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", крім випадків, встановлених підпунктом 3 цього пункту;
3) розмір судового збору щодо майнових вимог про стягнення грошових коштів становить один відсоток від розміру таких вимог, але не більше 1700 гривень.
Згідно з пп. «б» пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 року № 7-93, ставка державного мита встановлена в такому розмірі - 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян ( тобто 3,40 грн.).
Отже, заявивши адміністративний позов про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення (немайнова вимога), позивач повинен був сплати 3грн.40коп.
Як свідчить квитанція № 24511 від 28.10.2005 року позивачем сплачено за позовом судовий збір в сумі 85грн.00коп., тобто надлишково сплачено 81грн.60коп. (85грн.00коп.-3грн.40коп.)
Відповідно до ч.2 ст.89 Кодексу адміністративного судочинства України, судовий збір сплачений у більшому розмірі, ніж встановлено законом, повертається ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.
Позивачем зазначеного клопотання не подавалося.
Також, квитанцією № 4_131_К позивач сплатив 118грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Оскільки справа розглядалася і постанова місцевим господарським судом приймалася за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, а сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу цим кодексом не передбачена, для отримання сплаченої суми витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу позивач має право звернутися до ДП «Судовий інформаційний центр» з відповідною заявою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, Запорізький апеляційний господарський суд
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги Мелітопольської об’єднаної державної податкової інспекції Запорізької області, м. Мелітополь Запорізької області залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Запорізької області від 18.05.2006 року по справі № 3/634-АП-13/115/06-АП залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Відповідно до ст.ст. 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково. Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції. Касаційна скарга на судові рішення подається протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Ухвалу складено у повному обсязі 30.10.2006 року.
Головуючий суддя Федоров І.О.
судді Федоров І.О.
Кагітіна Л.П. Юхименко О.В.