Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 вересня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Ковалевича С.П., Боймиструка В.С., секретар судового засідання: Пиляй І.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору відділ реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, Друга Рівненська державна нотаріальна контора про встановлення факту батьківства, зобов'язання внести зміни в актовий запис про народження, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та зобов'язання видати свідоцтво про право на спадщину
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2014 року встановлено факт, що ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, був батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зобов'язано відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, де прізвище змінити з "ОСОБА_2" на "ОСОБА_2".
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що погоджується з рішенням суду в частині відмови у позовних вимогах, однак не може погодитись із ним в частині задоволених позовних вимог.
Вважає, що суд неправильно встановив вид правовідносин, що виникли між позивачем та спадкодавцем, вказавши, що це були відносини біологічного батьківства.
У свідоцтві про народження позивача прізвище батька було вказано зі слів матері, що свідчить про те, що спадкодавець не подавав разом з матір'ю позивача спільної заяви про наявність відносин батьківства відносно позивача.
При розірванні шлюбу факт відсутності кровного споріднення між позивачем та спадкодавцем було також підтверджено рішенням Рівненського міського суду від 8.10.1991 року, зі змісту якого випливає, що сторони спільних дітей не мають.
Стверджує, що одруження спадкодавця з матір'ю позивача після його народження ___________________________________________________________________
Справа №569/13924/13-ц Головуючий у суді І інстанції - Харечко С.П.
Провадження № 22-ц/787/1995/2014 Доповідач - Бондаренко Н.В.
пояснює наявність спільних фотографій, а відвідування позивача у школі спадкодавцем та інші обставини стверджують лише спільне проведення часу позивачем та спадкодавцем, як вітчима і пасинка.
Показання свідків, запрошених позивачем, зводяться до їхніх особистих оцінок, а не до фактичних відомостей про те, хто був біологічним батьком позивача. При цьому свідки значно плутаються у показаннях щодо спільного проживання спадкодавця та матір'ю позивача в періодах до його народження та після народження та їх показання спростовуються наявними письмовими доказами.
Факти, повідомлені свідками ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, запрошеними відповідачем, не знайшли свого відображення у судовому рішенні, хоча прямо стосувалися відомостей, якими вона обґрунтовувала свої заперечення проти позову.
Зазначає, що під час судового розгляду не здобуто належних, допустимих, достовірних доказів, які б у своїй сукупності були достатніми для підтвердження хоч однієї із обставин, встановлених ч.3 ст.53 КпШС України, за межами відносин, що виникли внаслідок укладення шлюбу між ОСОБА_10 та ОСОБА_4, а саме відносин вітчима та пасинка.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо встановлення факту батьківства та щодо зобов'язання внести зміни в актовий запис, а в решті - залишити без змін.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 дійсно визнавав себе за життя батьком позивача, брав участь у його вихованні та утриманні разом з матір'ю дитини, з якою проживав однією сім'єю та вів спільне господарство, що є підставами для встановлення факту батьківства відповідно до ст. 53 КпШС УРСР.
Такий висновок суду не ґрунтується на доказах та не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 Кодексу законів про шлюб та сім'ю України, чинного на час виникнення спірних правовідносин, в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 53 КпШС України, при встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
На час виникнення спірних правовідносин діяла постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", п. 13 якої роз'яснювалось, що згідно ст. 53 КпШС України підставою для встановлення батьківства (факту батьківства) може бути не сам по собі факт біологічного походження дитини, а фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері й особи, яку та вважає батьком дитини, ведення ними спільного господарства до народження останньої, або спільне її виховання чи утримання, або ж докази, що достовірно підтверджують визнання особою батьківства.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї.
Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Такими доказами можуть бути будь-які фактичні дані, які підтверджують походження дитини від батька.
Встановлено, що ОСОБА_10 є матір'ю позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що 4 травня 1983 року зроблено актовий запис № 1324, в якому дані щодо батька записано за вказівкою матері. У графі батько вказано ОСОБА_4.
Матеріали справи не містять будь - яких доказів, які б підтверджували ведення ОСОБА_10 та ОСОБА_4 спільного господарства до народження позивача.
14 серпня 1983 року ОСОБА_4 та ОСОБА_10 уклали шлюб, який рішенням Рівненського міського народного суду Рівненської області від 8.10.1991 року розірваний.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Вбачається, що ОСОБА_4 з січня 1983року по 6.02.1986р. працював у Брянській області, Росія, тобто 3 роки фактично проживав за межами м.Рівне (а.с.46,47).
Згідно постанови про закриття кримінальної справи відносно ОСОБА_4 за ст.152 КК УРСР від 10.12.1986року останній сімейних відносин зі своєю дружиною не підтримує, проживає у своїй квартирі АДРЕСА_1(а.с.96), а відповідно до довідки колгоспу «Зоря комунізму» ОСОБА_4 з квітня 1988р. по січень 1989року проживає в с.Сатиїв на території колгоспу.(а.с.97)
Рішенням Рівненського міського народного суду від 8.10.1991року встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_10 довгий час не підтримують подружніх стосунків, проживають окремо, не ведуть господарства.
Доказів, які б підтверджували факт спільного виховання та утримання позивача не має.
З жодного із навчальних та виховних закладів на протязі виховання та навчання ОСОБА_2 відсутні відомості про те, що ОСОБА_4 якимось чином приймав участь у вихованні дитини.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про батьківство померлого ОСОБА_4 відносно позивача на підставі пояснень свідків, однак інші докази, крім пояснень свідків, які суперечать один одному, в матеріалах справи відсутні. Окрім цього, покази свідків, на які покликався суд першої інстанції в своєму рішенні не є безперечним доказом зазначених обставин, оскільки вони ґрунтувались на їх особистих висновках чи сприйнятті певних обставин, а не на конкретних фактичних, об'єктивних даних, які б вказували на факт утримання та виховання ОСОБА_4 дитини, визнання ним ОСОБА_2 своїм сином. Показам свідків, які спростовують доводи позивача суд першої інстанції жодної оцінки в рішенні не дав.
Пояснення лише одних свідків не можна вважати переконливими та достовірними доказами для визнання факту батьківства і прояву піклування ОСОБА_4 про дитину в розумінні ст. 53 КпШС України.
В матеріалах справи знаходиться 3 листи, написані власноручно ОСОБА_4
Так, у листі адресованому своїй тещі від 8.02.1992року, ОСОБА_4 зазначає, що «робити на її внуків він не збирався та не збирається», «Вашу дочку з гектарами не взяв, а взяв з причепами», дітей називає «її (ОСОБА_10)дітьми»(а.с.196-197)
У листі на ім'я начальника управління Пенсійного Фонду України в м.Рівне від 1.08.2008 року ОСОБА_4 вказував, що він «виховав троє чужих дітей»(а.с.61)
У листі, адресованому 1.02.2012р. міському відділенню Червоного Хреста, ОСОБА_4 зазначає себе одиноким пенсіонером, інвалідом 2 групи та просить надати допомогу.(а.с.104)
Одинокі громадяни - це особи, які не мають сім'ї, рідних, проживають самотньо, не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. (Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам»).
За наведеного, в різний період часу, за життя ОСОБА_4 не вважав, що він має дитину, ОСОБА_2 сином не визнавав.
Крім того, колегія суддів враховує той факт, що на час смерті ОСОБА_4 позивачу виповнилось 29 років, однак до цього часу ні сам ОСОБА_2, ні його мати чи ОСОБА_4 не виявили бажання встановити батьківство останнього відносно позивача.
Зображення ОСОБА_2 на фотокартках разом з ОСОБА_4 не може свідчити про те, що останній сприймав його як сина та приймав участь у його утриманні та вихованні. Вони підтверджують тільки те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були разом в певний час та конкретному місці.
Ксерокопія довідки, що міститься на а.с.12, на яку покликається суд у своєму рішенні підтверджує факт проведення таїнства хрещення позивача у 1983році у церкві с.Тайкури та не підтверджує факт батьківства. Окрім цього, вона не містить дати видачі та вихідного номеру, ніким не підписана.
Позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, які б достовірно підтверджували спільне виховання чи утримання його ОСОБА_4 або визнання ним батьківства, тому відсутні правові підстави для визнання факту батьківства.
Правовими наслідками задоволення судом позову є зобов'язання відповідача як особи, до якої позивачем пред'являється матеріально - правова вимога, вжити заходів до вчинення дій, утримання від вчинення дій та усунення обставин, що призвели до порушення, невизнання чи оспорювання права або охоронюваного законом інтересу шляхом, зазначеним у резолютивній частині судового рішення.
Згідно зі ст. 35 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Суд першої інстанції зобов'язав відділ реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції до вчинення певних дій, яка є третьою особою, а не стороною у справі, що є грубим порушенням норм ЦПК України.
Окрім цього, зобов'язуючи відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Рівненського міського управління юстиції внести зміни в актовий запис про народження ОСОБА_2, де прізвище змінити з «ОСОБА_2» на «ОСОБА_2», суд першої інстанції не конкретизував в рішенні чиє прізвище слід змінити, самого позивача чи в графі одного з батьків або обох батьків та не звернув уваги на те, що вимога була заявлена лише щодо зміни відомостей про батька.
Також вбачається, що поряд із вимогами про встановлення факту батьківства ОСОБА_2 ставив питання про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та зобов'язання видати йому свідоцтво про право на спадщину.
Встановлено, що майна, на яке відкрилась спадщина після смерті ОСОБА_4 не має, свідоцтво про право на спадщину відповідачці не видавалось, а тому суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні цих вимог.
Дані обставини сторонами підтверджені в судовому засіданні апеляційного суду і рішення суду першої інстанції в цій частині ними не оскаржується.
Враховуючи викладене, рішення суду в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню, з постановленням в цій частині нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, ст.53 КпШС України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 липня 2014 року в частині встановлення факту батьківська та зобов'язання внести зміни в актовий запис про народження скасувати.
ОСОБА_2 в позові до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору відділ реєстрації актів цивільного стану Рівненського міського управління юстиції, Друга Рівненська державна нотаріальна контора про встановлення факту батьківства, зобов'язання внести зміни в актовий запис про народження відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: Бондаренко Н.В.
Ковалевич С.П.
Боймиструк С.В.