Справа №22ц-622,2008р.                     Головуючий в 1-й інстанції

Кравченко К.В.

Категорія: 44  Доповідач - Пузанова Л.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

2008 року березня місяця «11» дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого - Пузанової Л.В.

Суддів: Орловської Н.В., Стародубця М.П.

при секретарі - Віднині О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 17 січня 2008 року в справі

за позовом

ОСОБА_1 до фермерського господарства «ОСОБА_2», ОСОБА_2 про відшкодування збитків, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до фермерського господарства «ОСОБА_2», ОСОБА_2 про відшкодування збитків, зазначаючи, що протягом 2007 року відповідачі самовільно заволоділи належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 11,22га, розташованою на території' Привільської сільської ради Каланчацького району, і використовували її для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Посилаючись на те, що відповідачі відмовляються повернути їй земельну ділянку, чим завдають збитки та моральні страждання, позивачка просила суд стягнути з відповідачів солідарно на її користь 10172,55 грн. в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати.

Рішенням суду від 17 січня 2008 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, зазначаючи, що висновки суду в спірних правовідносинах не відповідають обставинам справи та суперечать земельному законодавству.

Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду не надходили.

В судовому засіданні ОСОБА_2 доводи скарги не визнав, а рішення суду вважав правильним та законним.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах, визначених єт. 303 ІДПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 11,22га, розташованої на території Привільської сільської ради Каланчацького району.

2

Право власності позивачки на вказану земельну ділянку підтверджено Державним актом IV-XC №016703, виданим на ії ім'я Привільською сільською радою 13 березня 2002 року та зареєстрованим у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №383 /а.с. 7/.

На час виникнення спірних правовідносин земельна ділянка була передана позивачкою в оренду на підставі договору оренди, укладеного нею з ТОВ «Агрофірма «Восход» 01.03.2005 року та зареєстрованого у Херсонському регіональному центрі державного земельного кадастру за №040573300011.

Вказаний договір оренди розірваний рішенням Каланчацького районного суду від 21.08.2007р., яке зі слів ОСОБА_1 набрало чинності, ухваленим в справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Агрофірма «Восход» про розірвання договору оренди та стягнення орендної плати.

Цим же рішенням суд стягнув з ТОВ «Агрофірма «Восход» на користь ОСОБА_1 заборгованість за оренду земельної ділянки в розмірі 21701 грн., в тому числі 17612 грн. пені за прострочення виплати /а.с. 30/.

Крім того, судом встановлено, і зазначений факт відповідач визнав, що в 2007 рощ фермерське господарство «ОСОБА_2» використовувало земельну ділянку позивачки для товарного сільськогосподарського виробництва за домовленістю із ТОВ «Агрофірма «Восход» без укладення договору суборенди в установленому законом порядку /а.с. 8,20/.

Вказана обставина згідно вимог ст. 125 ЗК України та ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» свідчить про вчинення відповідачем дій щодо самовільного зайняття земельної ділянки, тому колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про відсутність факту самовільного зайняття землі позивачки з боку відповідача такими, що суперечать обставинам справи та вимогам земельного законодавства і погоджується з доводами апеляційної скарги в цій частині.

Згідно ст.ст. 156,211 ЗК України самовільне зайняття земельної ділянки є підставою для відшкодування збитків власникові землі.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у випадках самовільного зайняття земельних ділянок шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК України, статей 22, 62 , 1166, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

За змістом позовної заяви та відповідно до проведеного управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області розрахунку шкоди, заподіяної ОСОБА_1 внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, позивачка пов'язує свої збитки із неодержаними доходами, які можна отримати від використання землі за цільовим призначенням /а.с. 5,10-12,18-19/.

Однак, відповідно до положень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року №284 (з послідуючими змінами) Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав

3

внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Як уже зазначалося вище, земельна ділянка позивачки у 2007 році перебувала в оренді у ТОВ «Агрофірма «Восход», ОСОБА_1 не використовувала її за цільовим призначенням і її доход від цієї земельної ділянки полягав у отриманні орендної плати.

Своє право на орендну плату позивачка захистила шляхом звернення до суду з позовними вимогами до орендаря про стягнення належних їй за договором оренди грошових коштів, в тому числі і з врахуванням пені за кожний день прострочення платежу /а.с. 30/.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не понесла збитків внаслідок самовільного зайняття належної їй земельної ділянки відповідачем і погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вона не має права на відшкодування заявлених нею збитків.

Вказаний висновок суду відповідає обставинам справи в межах наданих суду    доказгв    та    нормам    земельного    законодавства,    що    регулюють    спірні

правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не грунтуються на законі і, як такі, що

висновки суду не спростовують, підлягають відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Каланчацького районного суду від 17 січня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.