АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2324/14Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 19, 21 Дерунець О.А.

Доповідач в апеляційній інстанції

Магда Л. Ф.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМагди Л. Ф.

суддівМіщенка С. В. , Трюхана Г. М.

при секретаріВолвенко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2014 року та додаткове рішення цього суду від 2 липня 2014 р. по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_9, про визнання договору дарування удаваним та розірвання договору, вивчивши матеріали справи, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_8 31 вересня 2012 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування удаваним та розірвання договору.

В позовній заяві вказувала, що 20 травня 2009 р. між нею, її чоловіком - ОСОБА_9 та сином - відповідачем по справі було укладено договір дарування 7/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та договір дарування земельної ділянки площею 298,2 кв. м., призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована на території Черкаської міської ради по АДРЕСА_1 в м. Черкаси.

Згідно з вказаними договорами вона з ОСОБА_9 передала в дар відповідачу своє майно.

Позивачка зазначала, що вказаним договорам передувала домовленість між нею та відповідачем про те, що відповідач в обмін на майно буде здійснювати за нею з чоловіком догляд, адже вона перебуває у тяжкому стані, часто хворіє та потребує стороннього догляду.

Позивачка вважала, що фактично, був укладений договір довічного утримання. Спірні договори, з боку відповідача, були підписані його представником за довіреністю.

Після укладення договорів дарування, відповідач виїхав за межі України та не виконував домовленостей про догляд. Неодноразові прохання надавати їй допомогу та скарги на стан здоров'я залишалися без уваги. З часом відповідач взагалі заявив, що не буде виконувати умови домовленостей про догляд і майно повертати у первісний стан теж відмовився.

Тому позивачка просила суд визнати договори дарування удаваними, за якими приховувалися договори довічного утримання та розірвати їх в зв'язку з невиконанням обов'язків набувачем.

31 жовтня 2013 р. представник позивача - ОСОБА_10 надала суду заяву про збільшення позовних вимог, просила також застосувати правові наслідки розірвання договорів та визнати право приватної власності на 7/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, земельну ділянку площею 298,2 кв.м., що розташована на території Черкаської міської ради по АДРЕСА_1 в м. Черкаси за ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2014 року позов задоволено. Визнано право власності на 7/25 частин житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Визнано право власності на земельну ділянку, площею 298,2 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 судовий збір в сумі 751 грн. 77 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в якій просить про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не ґрунтуються на відповідних доказах у справі.

Також додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 липня 2014 р. визнано договір дарування 7/25 частин будинку, укладений 20 травня 2009 р. між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 удаваним, за яким приховується договір довічного утримання та розірвано.

Визнано договір дарування земельної ділянки, площею 298,2 кв. м., укладений 20 травня 2009 р. між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 удаваним, за яким приховується договір довічного утримання та розірвано.

Додаткове рішення суду також було оскаржене в апеляційному порядку представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7 з підстав невідповідності вимогам чинного цивільно-процесуального законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, яка підтримала апеляційні скарги , заперечення проти доводів апеляційних скарг представника позивача та третьої особи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційні скарги підлягають до задоволення, а рішення та додаткове рішення суду повинні бути скасовані з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8 і визнаючи договіри дарування частини будинку та земельної ділянки від 20 травня 2009 р. удаваними, суд першої інстанції виходив із того, що зазначені договори були вчинені сторонами для приховання іншого правочину - договору довічного утримання, а тому правовідносини між сторонами регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Розриваючи договір довічного утримання, суд виходив із того, що відповідач не виконував взятих на себе зобов'язань з утримання батьків, що є підставою для його розірвання.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства, не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах та обставинах справи.

Відповідно до вимог ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із роз'ясненнями, що містяться у п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Отже, для визнання правочину удаваним суду слід було установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач у справі ОСОБА_6 та його представник в ході розгляду справи не визнавали, що відповідач мав намір приховати під час укладення з позивачкою договорів дарування частини будинку та земельної ділянки укладення між ними договору довічного утримання та заперечував укладення такого договору.

Наявність умисних дій з боку відповідача при укладанні договорів дарування, направлених на приховання іншого правочину, не доведена позивачкою та не підтверджена належними доказами по справі, тому висновки суду з приводу удаваності договорів дарування не ґрунтуються на наявних в матеріалах справи доказах.

Розриваючи договір довічного утримання, який, як зазначав суд у рішенні, був насправді укладений між сторонами, з підстав його невиконання, суд не послався на жодний доказ щодо домовленості сторін такого договору з приводу його умов та порядку виконання.

Визнаючи за позивачкою ОСОБА_8 та третьою особою ОСОБА_9 право власності на частину будинку та земельну ділянку, що були відчужені ними за договорами дарування, суд не мотивував своє рішення в частині визнання права власності на вказане майно за ОСОБА_9, який такого позову до суду не пред'являв, був залучений до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед установленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права

Дослідивши матеріали справи і вирішуючи спір сторін по суті, колегія суддів, з урахуванням наведених вище норм цивільного та цивільно- процесуального законодавства України, роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, приходить до висновку про те, що позивачка в ході розгляду справи, зокрема і в апеляційному суді, не довела підставність свого позову, не обґрунтувала його належними доказами, тому у задоволенні її позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2014 року та додаткове рішення цього суду від 2 липня 2014 р. по справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_9, про визнання договорів дарування частини будинку та земельної ділянки удаваними, такими, що приховують договір довічного утримання, розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6, третя особа: ОСОБА_9, про визнання договорів дарування частини будинку та земельної ділянки удаваними, такими, що приховують договір довічного утримання, розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки відмовити.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :