У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Рівненського міського суду від 16 липня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и л а :

31 серпня 2009 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року позов задоволено частково. З відповідачів на користь банку солідарно стягнено 567 599,22 грн. кредитної заборгованості. В рахунок погашення цього боргу звернено стягнення на належну ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації 305 203,5 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 8 листопада 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року залишено без змін.

12 червня 2014 року ОСОБА_2 подав заяву про перегляд цього рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Ухвалою Рівненського міського суду від 2 липня 2014 року йому поновлено пропущений строк на подання такої заяви.

Оскаржуваним рішенням Рівненського міського суду від 16 липня 2014 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено.

Рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року у цивільній справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 567 599,22 грн. кредитної заборгованості скасовано.

В задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки в частині солідарного стягнення з ОСОБА_2 567 599,22 грн. кредитної заборгованості відмовлено.

В решті рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року залишено без змін.

В поданій апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» посилалося на те, що банк не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не підписував договору поруки. В даний час розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору поруки не закінчений. Висновок місцевого суду про недійсність договору поруки без з'ясування у посадових осіб банку, які проводили оформлення оспорюваного договору поруки, всіх обставин справи є передчасним.

Покликаючись ці обставини, позивач рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд про його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 3 ст. 303 ЦПК України визначено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом установлено, що 11 серпня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 738/76-Д, відповідно до якого відповідач отримав у банку кредит у розмірі 50 000 доларів США під 13,5 % річних (а. с. 5-11).

11 серпня 2008 року між банком і позичальником було укладено іпотечний договір № 738/76-Д-2, за яким ОСОБА_1 передав в іпотеку належну йому квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 16-17).

У цей же день для забезпечення виконання кредитних зобов'язань між кредитною установою, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 738/76-Д-3, відповідно до якого ОСОБА_2 як поручитель взяв на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність із позичальником перед банком (а. с. 18-19).

Оскільки позичальник свої зобов'язання перед кредитором порушив, рішенням Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 8 листопада 2012 року, частково було задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки. З відповідачів на користь банку солідарно було стягнено 567 599,22 грн. кредитної заборгованості, а також у рахунок погашення цього боргу звернено стягнення на належну ОСОБА_1 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації 305 203,5 грн.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення місцевого суду від 18 січня 2011 року у зв'язку нововиявленими обставинами, місцевий суд, погодившись із доводами заявника, виходив із того, що договір поруки № 738/76-Д-3 від 11 серпня 2008 року ОСОБА_2 не підписував і наміру його укладати не мав, а тому такий договір поруки відповідно до закону є недійсним, що дає підстави для скасування рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року, яке набрало законної сили, в порядку глави 4 розділу V ЦПК України.

Проте погодитися з таким висновком місцевого суду колегія суддів не може.

Відповідно до ст. 361 ЦПК України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 2-1) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; 4) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови № 4 від 30 березня 2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» роз'яснив, що процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неналежне повідомлення заявника про час і місце розгляду справи, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку. Обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній або касаційній скарзі чи в заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України або які могли бути встановлені при всебічному і повному з'ясуванні судом обставин справи, тобто при виконанні вимог частини четвертої статті 10 ЦПК, не є нововиявленими обставинами.

Проте обставини, на які заявник покликається у своїй заяві, не є нововиявленими, оскільки могли бути встановлені при належному виконанні вимог ст.ст. 10 і 179 ЦПК України. Наданий заявником висновок експерта № 320 від 24 травня 2013 року є новим доказом у справі, який не може бути підставою для перегляду судового рішення, яке набрало законної сили, у зв'язку з нововиявленими обставинами, про що Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив у постанові № 4 від 30 березня 2012 року «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами».

Крім того, статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Проте ані заявник у поданій заяві, ані суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не зазначили норми закону, яка б установлювала нікчемність спірного договору поруки, що був укладений у письмовій формі (а. с. 18-19). Посилання суду першої інстанції на ст.ст. 202, 203, 207, ч. 2 ст. 215, 216 ЦК України тощо на увагу не заслуговують, оскільки ці норми (на відміну від ч. 1 ст. 219, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 224 ЦК, які носять спеціальний характер), є загальними нормами, що не встановлюють конкретних обставин, з наявністю яких закон пов'язує нікчемність правочину.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

У зв'язку з наведеним волевиявлення особи є важливими чинником, без якого неможливе вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України.

Як вольова дія правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

За своєю правовою природою відсутність волевиявлення учасника правочину є самостійною підставою для визнання його недійсним, при цьому правові підстави та наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені статтями 229-235 ЦК України.

Таким чином, непідписання договору ОСОБА_2 (у випадку доведеності зазначеної обставини) може слугувати підставою для визнання його судом недійсним на підставі закону, однак не тягне за собою його нікчемності автоматично.

Як установлено судом, в іншій цивільній справі, яка розглядається Рівненським міським судом, ОСОБА_2 оспорений договір поруки № 738/76-Д-3 від 11 серпня 2008 року. Проте судового рішення у цій справі ще не ухвалено.

Між тим, у випадку задоволення судом позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним рішення у цій справі може слугувати підставою для перегляду рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року, яке було ухвалено у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки і набрало законної сили, у зв'язку нововиявленими обставинами.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 16 липня 2014 року скасувати.

Заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Рівненського міського суду від 18 січня 2011 року, яке було ухвалено у справі за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки і набрало законної сили, у зв'язку нововиявленими обставинами залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судових витрат у справі.

Зайво сплачені при поданні апеляційної скарги 1034 (одна тисяча тридцять чотири) грн. 50 коп. Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» повернути.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: