ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" вересня 2014 р. м. Київ К/800/65827/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Цвіркун Ю. І. Титенко М. П. Бєлкін В. П., Галабала М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Газвидобування»

на постанову та ухвалуПолтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 року Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року

у справі№ 816/648/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Газвидобування»

доДержавної податкової служби у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 року у справі № 816/648/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову про задоволення позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4, п. 123.1 ст. 123, п. 198.3 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. ст. 71, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

В запереченнях на касаційну скаргу відповідач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі судові рішення у справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатом проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ТОВ «Промислова компанія «Газвидобування» код ЄДРПОУ 31354329 бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань за червень 2012 року складено акт від 31.08.2012 року № 2611/15-3/31354329, яким зафіксовано порушення вимог пп. 4.1.5 п. 4.1 ст.4, п. 198.3 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим завищено суми бюджетного відшкодування ПДВ за червень 2012 року в сумі 2 219 476,00 грн.

На підставі акта перевірки Державною податковою інспекцією м. Полтави Полтавської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.09.2012 року № 0000391507, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 1 219 476,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 1 109 738,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення від 14.09.2012 року № 0000391507 залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що сума заявленого бюджетного відшкодування за І півріччя 2012 року перевищує суму надходжень податків до державного бюджету в 706,3 разів, підприємство не дотримується принципу фіскальної достатності, визначеному у пп. 4.1.5 п. 4.1 ст. 4 Податкового Кодексу України.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п. 3 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У відповідності до п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового).

Пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Висновки відповідача про порушення податкового законодавства платником грунтуються на тому, що за результатами аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства встановлено, що ТОВ ПК «Газвидобування» здійснювалось укладання договорів на придбання товарів, робіт та послуг, які не використовувались у діяльності підприємства з метою отримання прибутків, а для ведення завідомо збиткової діяльності, що порушує суспільний порядок та не породжує ніяких зобов'язань державного бюджету в плані бюджетного відшкодування ПДВ.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Колегія суддів зазначає, що збитковість господарської діяльності не є ознакою відсутності розумних цілей економічного характеру господарської операції.

Відмовляючи в задоволення позову, суди першої та апеляційної інстанцій посилались виключно на збитковий характер операцій товариства з придбання товарів, робіт та послуг.

При цьому надані товариством документи на підтвердження реальності виконання операцій та їх пов'язаність з господарською діяльністю платника, по яким сформовано податкових кредит та в подальшому віднесено до бюджетного відшкодування, не досліджено.

В силу положень п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 163, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України суди повинні були вказати з посиланням на відповідні норми матеріального права, якими доказами має підтверджуватись фактичне виконання таких операцій та вказати причини відхилення поданих платником доказів.

Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано характер послуг, надання яких є предметом цих договорів, з огляду на їх призначення для використання у здійсненні господарської діяльності товариства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що на підставі ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду першої та ухвала апеляційної інстанцій підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати викладене, розглянути спір з урахуванням наданих позивачем первинних документів та доказів на підтвердження реальності спірних операцій, застосувати при оцінці доводів сторін норми матеріального права, які повинні бути застосовані, і вирішити спір згідно із законодавством.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Газвидобування» задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.10.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 816/648/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Ю. І. Цвіркун