ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

22.09.14р. Справа № 31/287-10

За скаргою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт"

на дії Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України

У справі:

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сведбанк", м. Київ в особі Криворізького відділення, м. Кривий Ріг

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт", с. Мар'янівка, Криворізький район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Бондик Є.В.

Представники:

від позивача - не з'явився

від відповідача (скаржника) - Ковш Д.В., довіреність № б/н від 20.01.2014р.;

від Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України - Белінська О.І., довіреність № 44-03/44/1714 від 25.12.2013р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2012р. у справі №31/287-10 замінено відповідача у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю "Асфальт ЛТД" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт"; позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт" на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" в особі Криворізького відділення 15 018 306,00 грн. заборгованості за кредитом; 3 687 337,77 грн. заборгованості по сплаті процентів, 91 225,71 грн. пені, 25 500,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 236, 00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

На виконання рішення 07.02.2012р. видано наказ.

Ухвалою суду від 07.04.14р. задоволено заяву стягувача та поновлено строк пред'явлення до виконання наказу у даній справі.

15.07.2014 р. на адресу господарського суду Дніпропетровської області надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт" на дії Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України, в якій скаржник просить:

1) на час розгляду скарги зупинити виконавче провадження № 43754833, шляхом прийняття відповідної ухвали;

2) визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойко О.М., що стосуються у не надісланні Боржникові (Товариству з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт") постанови про відкриття виконавчого провадження № 43754833 неправомірними;

2) визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойко О.М., що стосуються у ненаданні Боржникові (Товариству з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт") строку на виконання в добровільному порядку судового рішення по виконавчому провадженню № 43754833 неправомірними;

3) визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойко О.М., що стосуються арешту майна Боржника (Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт") та оголошення заборони на його відчуження по виконавчому провадженню № 43754833 неправомірними;

4) зобов'язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойко О.М.:

- надіслати Боржникові (Товариству з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт") постанову про відкриття виконавчого провадження № 43754833;

- надати Боржникові (Товариству з обмеженою відповідальністю "Кривбасасфальт") строк на виконання в добровільному порядку судового рішення по виконавчому провадженню № 43754833;

- зняти арешт, накладений на все нерухоме та рухоме майно боржника 20.06.2014 р. постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що реквізити стягувача, зазначені в постанові про арешт майна боржника не відповідають реквізитам стягувача у виконавчому документі(наказі суду). Так, в наказі суду в якості стягувача зазначено Публічне акціонерного товариство "Сведбанк" в особі Криворізького відділення, а у постанові про арешт майна боржника стягувачем є Публічне акціонерне товариство «Омега Банк».

Крім того, скаржник зазначив, що всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" ним не було отримано постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду у зв'язку з чим він був позбавлений права на самостійне виконання рішення суду.

В судовому засіданні представник скаржника скаргу підтримав, надав пояснення по суті скарги.

Представник стягувача надав заперечення на скаргу, в яких зазначив, що ПАТ «Сведбанк» змінило свою назву на ПАТ «Омега Банк», яке є правонаступником всіх прав та зобов'язань ПАТ «Сведбанк» та має той же код ЄДРПОУ 19356840. та про даний факт було зазначено в ухвалі господарського суду по даній справі від 07.04.2014р. (т.2 а.с. 215).

Також стягувач зазначив, що з часу набрання чинності рішенням у справі боржник не виявляв бажання виконати рішення самостійно та ухилявся від перемов з Банком.

Позивач (стягувач) в судове засідання 22.09.2014р. не з'явився, направив клопотання в якому просить відкласти розгляд скарги на іншу дату.

Дане клопотання не підтверджено жодним доказом та не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до ст. 28 ГПК України надання повноважень на представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглянутись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).

Крім того, суд зазначає, що строк розгляду скарги, встановлений чинним законодавством, скінчився 22.09.2014р.

Відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби України надав заперечення на скаргу, в яких проти її задоволення заперечив, зазначивши при цьому, що постанова про відкриття виконавчого провадження, разом із супровідним листом за № 14-0-34-2994/5-487/1 від 23.06.2014р., в порядку ст. 25 та ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", направлені 23.06.2014р. стягувачу та боржнику рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення. Крім того, пунктом 2 постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.06.2014р. № 43754833, згідно ст. 25 Закону, державний виконавець надав 7-ми денний термін для самостійного виконання виконавчого документу. Також постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 20.06.2014р. № 43754833, винесеної державним виконавцем в порядку ст.ст. 25.57 Закону, на підставі заяви стягувача про примусове виконання рішення, якою стягувач просив одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, для забезпечення виконання рішення суду накласти арешт на все майно боржника та оголосити заборону на його відчуження.

Вивчивши матеріали скарги, заслухавши представників сторін, суд прийшов до висновку про відхилення скарги на підставі наступного.

1. Щодо клопотання скаржника про зупинення виконавчого провадження № 43754833 на час розгляду скарги.

Суд зазначає, що право на зупинення виконання судового рішення відповідно до ст. 1211 Господарського процесуального кодексу України віднесено тільки до компетенції суду касаційної інстанції. Суду першої інстанції таке право не надано.

2. Щодо визнання неправомірними дій головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойко О.М., що стосуються: - ненадіслання Боржнику постанови про відкриття виконавчого провадження № 43754833, - ненадання Боржнику строку на виконання в добровільному порядку судового рішення по виконавчому провадженню № 43754833, - зобов'язання головного державного виконавця надіслати Боржнику постанову про відкриття виконавчого провадження № 43754833 та надати Боржнику строк на виконання в добровільному порядку судового рішення по виконавчому провадженню № 43754833.

Згідно статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Отже, Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За змістом п.п.1.п.2 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" Державною виконавчою службою України підлягають виконанню, зокрема, 1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;

Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зазначеного у статті 3 цього Закону (пункт 1 частини 1 статті 19 цього Закону).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та

зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій,

передбачених цим Законом.

Як встановлено в ході судового розгляду скарги, за заявою ПАТ «Омега Банк» (яке відповідно до статуту у новій редакції, погодженого НБУ 24.05.2013 року та зареєстрованого державним реєстратором 28.05.2013 року є правонаступником прав і обов'язків Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" після зміни ним свого найменування (а.с. 164 - 168 том 2)), головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України 20.06.14р. відкрито виконавче провадження ВП №43754833 з примусового виконання наказу господарського суду Дніпропетровської області у справі № 31/287-10 (т.3 а.с. 38-39, 46).

У вищезазначеній заяві стягувач також просив для забезпечення виконання рішення суду накласти арешт на все майно боржника та оголосити про заборону його відчуження.

На підставі заяви Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 20.06.14р. також винесено постанову про арешт рухомого та нерухомого майна боржника у межах суми стягнення та заборону на його відчуження. (т.3 а.с. 53).

Скаржник у своїй заяві посилається на неотримання ним постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.06.2012р. у зв'язку з чим він був позбавлений можливості виконати рішення у добровільному порядку в строк, визначений постановою про відкриття виконавчого провадження та вважає неправомірними дії державного виконавця по ненаправленню йому цієї постанови, що э порушенням вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до приписів ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження" копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, копія якого приєднана до матеріалів скарги (т.3 а.с 36-61), постанову про відкриття виконавчого провадження від 20.06.14р. № 43754833 разом із супровідним листом № 14-0-34-2994/5-487/1 від 23.06.14р. (із врахуванням вихідних днів 21 та 22 червня) було направлено боржнику за його місцезнаходженням, зазначеним в ЕДРЮО та ФОП (Дніпропетровська область, Криворізький район, с. Мар'янівка вул. Пісочна, 18), рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення. (т.3. а.с 46,50).

Конверт разом із супровідним листом та постановою повернувся до Державної виконавчої служби з відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

В силу ч.1. ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження" боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Отже, в даному випадку, враховуючи повернення документів відправнику державний виконавець мав право вважати, що боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження та у суду відсутні підстав вважати дії державного виконавця неправомірними.

Посилання скаржника на те, що він знаходиться за іншою адресою (Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Купріна, 128), а не за юридичною адресою, судом не приймаються, оскільки в такому випадку підприємство повинно забезпечити отримання документів за місцем реєстрації підприємства, а діючим законодавством не передбачено обов'язку виконавчої служби направляти постанову про відкриття виконавчого провадження за всіма наявними поштовими адресами боржників.

Підстав для зобов'язання державного виконавця направити боржнику ще раз постанову про відкриття виконавчого провадження у суду немає, оскільки законодавством боржнику надано право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження та робити з них копії, що й було зроблено боржником, про що свідчать копії матеріалів виконавчого провадження, надані ним до суду 01.09.14р. (т.3 а.с. 63-116).

3. Щодо визнання неправомірними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Бойко О.М., що стосуються арешту майна Боржника (та оголошення заборони на його відчуження по виконавчому провадженню № 43754833 та зобов'язання державного виконавця зняти арешт, накладений на все нерухоме та рухоме майно боржника 20.06.2014 р. постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Скаржник зазначає, що у зв'язку з неотриманням ним постанови про відкриття виконавчого провадження він був позбавлений строку на добровільне виконання рішення суду та державний виконавець не мав права накладати арешт на майно боржника.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження, стягувач направив до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Державної виконавчої служби України заяву від 05.06.14р. в якій просив крім відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу у справі № 31/287-10 для забезпечення виконання рішення суду накласти арешт на все майно боржника та оголосити про заборону його відчуження (т.3 а.с. 38-39)

Абз. 2 ч.2 ст.25 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

В даному випадку постанова про арешт майна боржника була винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження - 20.06.2014р.

Отже, в діях державного виконавця відсутні порушення норм чинного законодавства щодо накладення арешту на майно боржника.

Крім того, суд зазначає, що ч.2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

4. Щодо невідповідності реквізитів стягувача, зазначених в постанові про арешт майна боржника (ПАТ «Омега Банк») реквізитам стягувача у наказі суду (ПАТ "Сведбанк" в особі Криворізького відділення).

Як вже зазначалось вище, господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 07.04.14р. задовольнив заяву стягувача та поновив останньому строк на пред'явлення до виконання наказу у даній справі.

Цією ж ухвалою встановлено, що Публічне акціонерне товариство "Омега Банк" відповідно до статуту у новій редакції, погодженого НБУ 24.05.2013 року та зареєстрованого державним реєстратором 28.05.2013 року є правонаступником прав і обов'язків Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" після зміни ним свого найменування (а.с. 164 - 168 том 2).

Тобто, в даному випадку було змінено лише найменування банку, однак правонаступництва юридичної особи в розумінні ст. 25 Господарського процесуального кодексу України не відбулося.

Відповідно до абз.2 ч. 5 ст. 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, власне ім'я чи по батькові (для фізичної особи), державний виконавець за наявності підтверджуючих документів своєю постановою, яка затверджується начальником відділу, змінює назву сторони виконавчого провадження.

Тобто, це відбувається на стадії виконавчого провадження.

В даному ж випадку, зміна найменування банку відбулася до порушення виконавчого провадження та банк звернувся до виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження вже після зміни найменування на «ОМЕГА БАНК», надавши разом із заявою свій новий статут (т.3 а.с. 67-71).

Отже, державний виконавець, при відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу мав право зазначити у постанові нове найменування стягувача.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що посилання скаржника на позбавлення його права на добровільне виконання рішення не ґрунтуються на жодному доказі оскільки з 07.02.2012р. - моменту видачі господарським судом наказу, та до теперішнього часу у боржник не був позбавлений можливості погасити борг в добровільному порядку, чого останнім зроблено не було.

Враховуючи викладене, скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСАСВАЛЬТ" на дії Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України слід відхилити.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИВБАСАСВАЛЬТ" на дії Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України - відхилити.

Суддя Н.Г. Назаренко