ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2014 р. Справа №922/5074/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Кухар В.І.,

при секретарі Передрій Г.С.

за участю представників:

позивача - Бережка С.І., за довіреністю №14-96 від 18.04.2014р.,

відповідача - Закаблукова А.С., за довіреністю №251 від 09.01.2014р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх.№2031Х/2 від 23.07.2014р.), на рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2014р. у справі №922/5074/13,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території", м. Харків,

про стягнення 3315730, 77 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 05.06.2014р. у справі №922/5074/13 (суддя Суслова В.В.) клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволено. Зменшено розмір стягнення штрафних санкцій на 90%.

Клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення задоволено частково. Відстрочено виконання рішення до 31.12.2014р.

Позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у розмірі 34418,70 грн., 7% штрафу у розмірі 57334,14 грн., 3% річних в розмірі 138909,37 грн., інфляційних втрат у розмірі 861,46 грн., судового збору у розмірі 65885,08 грн.

В частині стягнення основної суми боргу в розмірі 2236954,16 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмета спору.

Відмовлено в стягненні інфляційних витрат в розмірі 8858,09 грн.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 322387,65 грн. та 7% штрафу у розмірі 516007,20 грн. - відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- скасувати рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2014р. у справі №922/5074/13 в частині відмови у стягненні 321125,72 грн. пені, 516007,21 грн. 7% штрафу, 8858,09 грн. суми інфляційних витрат та відстрочення виконання рішення до 31.12.2014р.;

- в оскаржуваній частині прийняти нове судове рішення, яким стягнути з Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 321125,72 грн. пені та 516007,21 грн. 7% штрафу, 8858,09 грн. суми інфляційних втрат;

- в іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2014р. у справі №922/5074/13 залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що сторони визначили вид забезпечення виконання зобов'язання - пеню та штраф, що передбачені пунктом 7.2 договору та вже заздалегідь визначили розмір неустойки за неналежне виконання зобов'язання, а отже, на думку апелянта, суд неправомірно самостійно визначив розмір пені та штрафу, чим порушив рівність учасників процесу перед законом і судом. Крім того, апелянт вказує на те, що зменшення судом розміру пені та 7% штрафу на 837132,93 грн. від нарахованих сум спричиняє позивачу додаткові збитки та дозволяє відповідачу у подальшому порушувати договірні умови.

Також, апелянт зазначає, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан не є винятковим випадком в розумінні статті 233 Господарського кодексу України та пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України та підставою для зменшення неустойки, яка підлягає до стягнення.

Крім того, апелянт вважає неправомірним розрахунок інфляційного відшкодування, зроблений судом за період з листопада по грудень 2012 року, без урахування періоду з січня 2013 року по день звернення позивача до суду, оскільки при нарахуванні індексу інфляції за невиконання зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу природного газу, позивач керувався виключно нормами чинного цивільного законодавства України та відповідно зробив обґрунтований розрахунок інфляційних втрат.

Апелянт не погоджується з рішення суду першої інстанції, також, в частині надання судом відстрочки виконання рішення відповідачу, оскільки відповідне спричиняє позивачу збитки, а обставини, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у відповідача відсутні через характер його робіт, а саме наявність обігових коштів та активів.

Відповідач надавав відзив на апеляційну скаргу (вх.№6864 від 21.08.2014р.), в якому зазначив, що проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що штрафні санкції, які стягував позивач є надмірно великими порівняно із збитками позивача по договору купівлі-продажу природного газу, а сума 3% та інфляційних повністю компенсує суми зменшення штрафних санкцій, враховуючи ступінь вини відповідача по розрахункам та економічний стан у якому знаходиться підприємство. Також, відповідач вказує, що з Державного бюджету на момент винесення рішення по справі повністю не перерахована компенсація з різниці в тарифах на теплову енергію, а отже суд першої інстанції обґрунтовано надав відповідачу відстрочку.

Також, відповідач вказує, що зроблений позивачем розрахунок інфляційних сум на суму заборгованості в розмірі 3218833,16 грн., що виникла на 15.12.2012р. за період з листопада 2012 року по грудень 2012 року не можна враховувати належним, оскільки вірним розрахунком є розрахунок станом на момент звернення із позовом до суду.

В судовому засідання Харківського апеляційного господарського суду 09.09.2014р. представник позивача підтримав свою апеляційну скаргу в повному обсязі та просив її задовольнити. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, з підстав викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

30.09.2011р. між ПАТ "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивачем) та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфракструктури території" (відповідачем) укладений договір №14/2336/11 на купівлю-продаж природного газу (т.1, а.с.11-21).

Відповідно до пункту 1.1. договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 та у 2012 році природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організацями, а покупець зобов'язується прийняти та оплачувати газ на умовах цього договору.

Згідно до пункту 1.2. договору, газ що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Відповідно до пункту 2.1. договору, продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 29716,0 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до пункту 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно з пунктом 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільного (газотранспортного) підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газорозподільному (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач поставив протягом жовтня 2011 року - грудня 2012 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 34044329,41 грн., що підтверджується актами-приймання передачі доданих до матеріалів справи (т.1, а.с.22-31).

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати обсягів газу протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Однак, відповідач в порушення умов договору частково сплатив кошти за поставлений природний газ на загальну суму 31807375,25 грн.

Отже, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 2236954,16 грн. за поставлений природний газ відповідно до умов договору. Наведене стало підставою для звернення позивача до суду.

Колегія суддів, досліджуючи матеріали справи встановила, що відповідач у ході розгляду справи сплатив суму основної заборгованості у розмірі 2236954,16 грн. згідно платіжного доручення №140 від 01.04.2014р.

Пунктом 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано прийняв рішення про припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу за відсутності спору на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 356806,35 грн. та 7% штрафу у розмірі 573341,34 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Так, пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% суми простроченого платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем розраховано суму пені у розмірі 356806,35 грн. за весь період прострочення виконання відповідачем зобов'язання та суму 7% штрафу у розмірі 573341,34 грн.

Однак, відповідач у своєму відзиві на позов заперечує проти задоволення вказаної суми.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Також цією ж статтею передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіряючи періоди та суми, які нараховані позивачем, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні пені у розмірі 12619,37 грн., оскільки наданий розрахунок здійснено із порушенням вимог чинного законодавства.

Також, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно, встановивши обґрунтованість розрахунку суму пені у розмірі 344186,98 грн. та суми 7% штрафу у розмірі 573341,34 грн., дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню, з огляду на тяжкий матеріальний стан відповідача.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та пункту З частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Санкції за прострочку виконання грошових зобов'язань передбачені статтями 217, 230, 231 Господарського кодексу України. При цьому, частина 1 статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 218 Господарського кодексу України, статті 614 Цивільного кодексу України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій або бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України (пункт 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи до уваги майновий стан відповідача, що підтверджується наявними в справі матеріалами, а саме: балансом підприємства, висновком експерта №7 від 24.04.2014р. та інш. (т.5, а.с.112-165), враховуючи сплату суми основного боргу в повній мірі (т.5, а.с.164), колегія суддів вважає обґрунтованим зменшення судом першої інстанції розміру пені та 7% штрафу на 90% від заявленої суми до стягнення, що відповідно становить 34418,70 грн. та 57334,14 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача за прострочення виконання зобов'язань 3% річних у розмірі 138909,37 грн. та інфляційних витрат у розмірі 9719,55 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних за період з 29.10.2012р. по 30.09.2013р. у розмірі 138909,37 грн. є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, заявлених у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Як вбачається із матеріалів справи позивач, на відміну від розрахунку 3% річних, для розрахунку розміру інфляційних втрат визначив період з листопада по грудень 2012 року, без урахування періоду з січня 2013 року по день звернення позивача до суду, що в свою чергу є неправомірним скороченням періоду нарахування та приводить до збільшення розміру інфляційних втрат. Таким чином, колегія суддів, перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат, які підлягають стягненню, зроблений судом першої інстанції за період з листопада 2012 року по вересень 2013 року дійшла висновку про правомірність задоволення позову в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат у розмірі 861,46 грн. та відмові у стягненні 8858,09 грн. інфляційних втрат.

Досліджуючи обставини та матеріали справи колегія суддів встановляє, що відповідачем у справі надано клопотання про надання відстрочки виконання рішення суду на один рік. Колегія суддів погоджується із наданням судом першої інстанції відстрочки виконання рішення суду до 31.12.2014р., з огляду на наступне.

Статтею 121 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час після набрання рішенням законної сили і до його фактичного повного виконання, в межах строку пред'явлення наказу до виконання. Також не обмежується право заявника на повторне звернення з відповідною заявою, якщо вона вже розглядалася судом.

Відповідно до пункту 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012р."Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Пленум Вищого господарського суду України в пункті 7.2 вищезазначеної постанови розтлумачив приписи статті 121 Господарського процесуального кодексу України та вказав, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, норма статті 121 Господарського процесуального кодексу України не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може відстрочити виконання прийнятого ним рішення, однак визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих обставин та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. Тобто, до заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Положеннями статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Крім того, колегія суддів зазначає, у Державному бюджеті України на 2014 рік згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" передбачена компенсація різниці у тарифах на теплопостачання, водопостачання та водовідведення, виплата яких передбачена у продовж усього 2014 року.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" у 2014 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України №30 від 29.01.2014р. "Про деякі питання надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування", якою передбачено погашення існуючої заборгованості підприємства теплової енергії, водопостачання та водовідведення перед енергопостачальником, яка виникла внаслідок невідповідності діючих тарифів на послуги теплопостачання їх собівартості, шляхом проведення розрахунків за рахунок коштів Держбюджету.

Проте, субвенції, які надаються державою, не мають постійного чинного правового механізму з компенсації витрат з різниці в тарифах на теплову енергію, тому виплата такої компенсації та строки виплати у повній мірі залежать від різних факторів, а саме: від своєчасного внесення законодавчим органом таких витрат до Закону України "Про Державний бюджет на кожний рік"; від фінансування в даному бюджетному році у повному обсязі цих витрат згідно з витратами, передбаченими Законом України «Про державний бюджет на кожний рік»; від строку виконання виконавчими органами влади обов'язків по перерахуванню закладених витрат бюджету у вигляді субвенцій до отримувачів.

Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території" є важливим та значимим підприємством Харківської області, оскільки надає послуги з теплопостачання, водопостачання та водовідведення споживачам більшої частини Харківської області, майже 2 млн. осіб. Примусове стягнення боргу у період підготовки до опалювального сезону, може призвести до його зриву, що негативно позначиться на якості послуг, що надаються відповідачем та соціальної напруженості серед споживачів.

Враховуючи диспозитивність норм Господарського процесуального кодексу України щодо повноважень суду при відстроченні виконання рішення, наявність реальних доказів, що підтверджують тяжкий фінансовий стан відповідача та їх виключний характер, наявність обставин, що унеможливлюють виконання рішення, а також те, що виконання даного рішення приведе до негативних наслідків для боржника - припинення діяльності його підприємства щодо забезпечення потреб споживачів у тому числі населення та державних органів в теплопостачанні у вигляді опалення та гарячого водопостачання, і як наслідок унеможливить виконання рішення взагалі, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відстрочки виконання рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2014р. у справі №922/5074/13 до 31.12.2014 року, тобто до моменту закінчення дії Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі. При прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, тому рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2014р. у справі №922/5074/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст. 49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись ст.ст. 49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 05.06.2014р. у справі №922/5074/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2014 року.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.І. Кухар