ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.07.2006 Справа № 37/20(17/207)
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді –Тищик І.В.- доповідач,
суддів –Кузнєцова І.Л., Чимбар Л.О.
при секретарі –Врона С.В.
за участю представників
позивача –Потьомкін С.М.
відповідача-1 Переметчик Ф.В.
відповідача-2 –не з’явився
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2006 року у справі № 37/20(17/207)
за позовом Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю „В.Е.В.”, м. Дніпропетровськ
приватного підприємства „Арго”, м. Дніпропетровськ
про визнання недійсною угоди та стягнення 11 503,80 грн.,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2006р. у справі №37/20(17/207) (суддя Кеся Н.Б.) в позові про визнання недійсною угоди купівлі-продажу паперових мішків, укладеної між ТОВ „В.Е.В.” та ПП. „Арго”, та стягнення в доход держави 11503,80 грн. відмовлено.
Рішення суду обґрунтовано недоведеністю в діях ПП „Арго” при укладанні та виконанні спірної угоди мети завідомо суперечної інтересам держави та суспільства.
Не погодившись з рішенням господарського суду, позивач –Державна податкова адміністрація у Дніпропетровській області, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення суду.
При цьому скаржник вказує на те, що судом не прийнято до уваги рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська по цивільній справі №2-3925 про визнання неправомірною комерційної діяльності ПП. „Арго”, яке в силу ч. 4 ст. 35 ГПК України є обов’язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом. Також податковий орган стверджує, що за результатами господарської діяльності приватне підприємство „Арго” фактично мало намір ухилитися від сплати податків шляхом приховування і заниження об’єктів оподаткування, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач-1 заперечення на апеляційну скаргу не подав. Представник відповідача-1 в судовому засіданні послався на законність і обґрунтованість рішення господарського суду; необґрунтованість і безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідачем-2 заперечення на апеляційну скаргу не надані; представник відповідача-2 у судове засідання не з’явився; повістка про виклик у судове засідання надсилалася підприємству за адресою, що являється юридичною адресою підприємства згідно державного реєстру та Статуту приватного підприємства (п.8 ст. 35 КАСУ).
Розгляд справи здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАСУ) відповідно до п.6 Розділу VІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Кодексу.
В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:
04.10.2002р. між товариством з обмеженою відповідальністю „В.Е.В.” і приватним підприємством “Арго” була укладена усна угода купівлі-продажу паперових мішків; сторонами угоди було досягнуто згоди за всіма істотними умовами договору купівлі-продажу товарів (найменування, кількість, вартість), що вбачається з рахунку-фактури №130/02 від 01.10.02р., податкової накладної № 152 від 04.10.2002р. та видаткової накладної №162 від 04.10.2002р.
Умови угоди було виконано обома сторонами в повному обсязі. Відповідно до вказаних документів ТОВ „В.Е.В.” були поставлені, а ПП „Арго” –прийняті та оплачені паперові мішки у кількості 11620 шт. на загальну суму 11503,80 грн. (в тому числі ПДВ –1917,30грн.), що підтверджується банківською випискою 03.10. 2002р.
В силу ст.49 ЦК УРСР (норми якої діяли на час виникнення спірних правовідносин) недійсною є угода, укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, яка порушує основні принципи існуючого суспільного ладу.
Якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами –в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Таким чином, правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу – у обох сторін чи однієї, від виконання угоди –обома сторонами чи однією.
Скаржник посилається на те, що ПП „Арго” за результатами його фінансово-господарської діяльності протягом 2002-2003 років сплачувалися незначні суми податку на прибуток та податку на додану вартість, тоді як аналіз руху грошових коштів по банківському рахунку підприємства свідчить про отримання значної суми прибутку від здійснюваної ним фінансово-господарської діяльності та наявність податкових зобов’язань перед державою на значну суму. За таких обставин за результатами господарської діяльності ПП „Арго” фактично мало намір ухилитися від сплати податків шляхом приховування і заниження об’єктів оподаткування.
Дані посилання скаржника не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки предметом даного спору є конкретно визначена угода, а не фінансово-господарська діяльність ПП „Арго” взагалі.
Здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів чинним законодавством покладено на податкові органи, які наділені відповідними повноваженнями щодо реалізації своїх функцій та завдань, як то: правом проведення перевірок фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання за відповідні звітні періоди, донарахування сум податків у випадку заниження останніх, застосування штрафних (фінансових) санкцій тощо.
За спірною угодою в діях ПП „Арго” не убачається умислу, направленого на укладання угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства; угода про продаж паперових мішків також не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства; даний товар не виключено законом з цивільного обігу, на торгівлю ним не вимагається ліцензія, відсутні й інші законодавчі обмеження стосовно його купівлі-продажу.
Доказів того, що в період укладання та виконання спірної угоди підприємством не подавалася податкова звітність та не сплачувалися податки матеріали справи не містять. Натомість матеріалами справи посвідчуються факт декларування та сплати податків відповідачем-2 в спірний період (лист ДПІ у Ленінському районі від 14.05.04р. №10072/8/26-113, листи №№ 122, 125 від 26.04.04р.). За спірною угодою податок на додану вартість у повному обсязі був сплачений в ціні товару.
Вимоги позивача щодо визнання недійсною спірної угоди ґрунтуються виключно на фактах, встановлених рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09.12.2003р. по справі №2-3925.
Однак, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів підприємства недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.
Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсності всіх угод, укладених таким підприємством з моменту державної реєстрації і до моменту його виключення з державного реєстру.
У рішенні районного суду відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірну угоду, сторони діяли з метою, яка суперечила інтересам держави та суспільства, внаслідок чого, у даному випадку не можуть бути застосовані приписи ч. 4 ст. 35 ГПК України.
Окрім того, колегія суддів зважає на те, що на момент ухвалення оспорюваного рішення відсутні правові підстави для застосування ст. 49 ЦК УРСР, оскільки з 01.01.2004р. Цивільний кодекс Української РСР втратив чинність.
Цивільний кодекс України, який набрав чинності, не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції –стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду прийнято за всебічним, повним та об’єктивним розглядом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, внаслідок чого підстави для скасування останнього відсутні.
На підставі вищевикл?аденого, керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
У Х В А Л И В :
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.02.2006 року у справі № 37/20(17/207) залишити без змін, а апеляційну скаргу Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.В.Тищик
Судді І.Л.Кузнецова
Л.О.Чимбар