а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

14 січня 2009 р.                                                                                                             Справа №2-а-13424/08

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Драчук Тетяна Олександрівна,

При секретарі судового засідання:   Димчишина Тетяна Вікторівна 

За участю

Позивача: ОСОБА_1

представник відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1  

до:   Військової частини А2656 

про: визнання дій незаконними та стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 заявлено позов до Військової частини А2656 про визнання незаконними дій командування військової частини А2656 та стягнення з відповідача компенсації за продовольче забезпечення в сумі 27005,31 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці одержують за  рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Позивач вважає, що зупинивши дію вказаної норми Законом України "Про деякі заходи економії бюджетних коштів", законодавцем не скасовувалась норма ч. 1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення у розмірах, що стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Крім того, як зазначає позивач Конституційний суд України, рішенням від 20.03.2002р. №5-рп/2002 визнав такими що не відповідають Конституцій України положення ст. 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік", щодо зупинення дії положення законодавчих актів України в частині надання пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.

Відповідач у запереченнях на позовну заяву №3225 від 19.12.2008р. та представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, оскільки дія ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинена Законом України "Про деякі заходи економії бюджетних коштів". Крім того, як зазначає відповідач позивачем пропущений  річним термін звернення до суду встановлений ст. 99 КАС України.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача компенсацію за продовольче забезпечення в сумі 27005,31 грн. за період з 11 березня 2000 року по 18 листопада 2008 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній до 10.03.2000р.) військовослужбовці одержують за  рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Законом України від 17 лютого 2000 року N 1459-III "Про деякі заходи економії бюджетних коштів" призупинено дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового   майна. Цей Закон набрав чинності з дня його опублікування, а саме з 11.03.2000р.

Тобто, після 11.03.2000р. дія правової норми, яка надавала право військовослужбовцям одержувати за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них, зупинилася, що виключає можливість задоволення позовних вимог позивача.

Крім того, в подальшому Законом України від 03.11.2006р. N328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців,             військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та               спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції та доповнено вказаний Закон ст. 9-1, відповідно до ч. 2 якої військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Згідно прикінцевих положень Закону України від 03.11.2006р. N328-V, останній набирає  чинності з 1 січня 2007 року, однак, Законом України "Про державний бюджет на 2007 рік", який набрав чинності з 01.01.2007р., дію положень ч. 2 ст. 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", також зупинено.

В подальшому, Законом України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" вказану норму взагалі виключено.

Таким чином, з аналізу вказаних норм законодачих актів вбачається, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Посилання ж позивача на рішення Конституційного суду України від 20.03.2002р. №5-рп/2002 є безпідставним, оскільки вказаним рішенням:

- визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік", щодо зупинення дії положень законодавчих актів України в частині надання пільг, компенсацій і гарантій, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, та положення статті 60 цього Закону в частині зупинення дії окремих положень Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", визначених статтею 24 Закону України "Про Державний бюджет України на 1999 рік";

- визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 1 статті 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", яким виключено перше речення частини дванадцятої статті 44  Закону України "Про статус суддів".

Однак, пункти 1 та 2 резолютивної частини рішення Конституційного суду України від 20.03.2002р. №5-рп/2002 не регулюють спірні правовідносини, оскільки ч. 2 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була зупинена не ст. 58 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" та не п. 1 ст. 1 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів".

Зупинення ч. 2 ст. 9 Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII відбулося на підставі ст. 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів", яка не була предметом дослідження Конституційного суду України та відповідно не визнавалась неконституційною.

Посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. N 426, яка діє на даний час, також не заслуговують на увагу, оскільки вказаною постановою КМУ затверджено норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, та жодним чином не передбачено права військовослужбовця на грошову компенсацію замість продовольчого забезпечення

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо  оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Натомість позивачем не доведено належними засобами доказування правомірності заявленого позову, у зв'язку з чим в його задоволенні слід відмовити

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини А2656 про  визнання незаконними дій командування військової частини А2656 та стягнення з військової частини А2656 компенсації за продовольче забезпечення в сумі 27005,31 грн., відмовити повністю.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 Повний текст постанови оформлено:   19.01.09 

Суддя                                      Драчук Тетяна Олександрівна