Справа №22-ц-989 Головуючий у 1-й інстанції - Лобко А.В.
Категорія 26 Суддя - доповідач Лузан Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
2008 року листопада « 05 » дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючої - Сибільової Л.О.,
суддів - Дубровної В.В., Лузан Л.В.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 14 грудня 2006 року
у справі за позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми до приватного виробничо-комерційного підприємства «Сталекс», Територіального управління Держнаглядохоронпраці України в Сумській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання недійсними актів про нещасний випадок на підприємстві,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 14.12.2006 р. позов Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми задоволено.
Визнано недійсними акт за формою Н-1 про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом, № 1 від 11.10.2005 р. відносно ОСОБА_1 і акт за формою Н-1 про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом, № 2 від 11.10.2005 р. відносно ОСОБА_2
Стягнуто з приватного виробничо-комерційного підприємства «Сталекс», Територіального управління Держнаглядохоронпраці України в Сумській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в частковому порядку на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору, тобто по 2 грн. 12 коп. з кожного .
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду і постановлення нового рішення про відмову в задоволенні позову з тих підстав, що судом неповно з”ясовані обставини, що мають значення для справи та що судом були порушені норми матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом встановлено, що 29.12.2004 р. близько 18 год. 00 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем ЗАЗ-110247, держ. номер НОМЕР_1, володільцем якого на підставі договору оренди є ПВКП “Слалекс”, рухався по вул. Засумській від центру м. Суми. При наближенні до перехрестя з вул. Калініна, ОСОБА_1, нехтуючи безпекою дорожнього руху, порушуючи вимоги п. п. 1.3, 1.5, 2.3 “б”, 16.11, 33 Правил дорожнього руху, не переконавшись у безпечності своїх дій, виїхав на перехрестя, де допустив зіткнення з автомобілем ЗІЛ 433362, держ. номер НОМЕР_2, що належить ТОВ “Орбіта” і який рухався по вул. Калініна в м. Суми.
У результаті ДТП водій ОСОБА_1 та комерційний агент ПВКП “Сталекс” ОСОБА_2, що знаходилася в автомобілі, були травмовані.
Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 04.07.2005 р. ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а. с. 59-60).
Згідно з актом від 11.10.2005 р. спеціального розслідування нещасного випадку, який стався 29.12.2004 р. о 18 год. 00 хв. у ПВКП “Сталекс”, комісія прийшла до висновку, що груповий нещасний випадок з водієм ОСОБА_1 і комерційним агентом ОСОБА_2 стався в робочий час, коли вони поверталися на підприємство після виконання трудових обов'язків, під час їх перебування у транспортному засобі підприємства, тому даний нещасний випадок був визнаний таким, що пов'язаний з виробництвом (а. с. 9-11).
За результатами спеціального розслідування даного нещасного випадку були складені акти про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 №1 і №2 від 11.10.2005 р. відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2, відповідно (а.с.5-8).
При підписанні акту спеціального розслідування нещасного випадку та актів за формою Н-1 щодо ОСОБА_1 і ОСОБА_2 членами комісії: представниками Фонду, Головного управління праці та соціального захисту населення Сумської обласної державної адміністрації, ПВКП “Сталекс” була висловлена особлива думка про те, даний нещасний випадок слід вважати не пов'язаним з виробництвом і по ньому на потерпілих ОСОБА_1 і ОСОБА_2 необхідно складати акти за формою НПВ (а. с. 12-13).
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції сторони пояснили про те, що в липні 2007 року ОСОБА_2 звернулась до позивача із заявою про призначення їй страхових виплат.
Визнаючи недійсними акти за формою Н-1 № 1 і № 2 від 11.10.2005 р., складені відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що нещасний випадок з названими особами не можна визнати пов'язаним з виробництвом, так як він стався під час використання ними транспортного засобу підприємства в особистих цілях і за межами встановленого на підприємстві робочого час.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з часу, коли, не доїхавши до офісу підприємства, автомобіль розвернувся і поїхав в напрямку Центрального ринку за ОСОБА_3 і до моменту дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 почали використовувати транспортний засіб підприємства в особистих цілях, не пов'язаних з виконанням трудових обов'язків і після закінчення робочого часу, визначеного Колективним договором.
Суд першої інстанції послався також на те, що ОСОБА_2 не надала жодних доказів на підтвердження своїх пояснень про те, що не давала згоди їхати на вул. Засумську і неможливості вийти з автомобіля.
Як на правову підставу своїх висновків суд першої інстанції послався на положення абз.3 п.18 «Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві постановою Кабінету Міністрів України», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. N 1112, який передбачає, що не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів, машин, що належать або використовуються підприємством .
Проте, колегія суддів вважає, що з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитись не можна з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається і цих обставин не заперечують сторони у справі, що наприкінці робочого дня 29.12.2004 р. комерційний агент ОСОБА_2 та водій ОСОБА_1 поїхали службовим автомобілем до ВАТ СМНВО ім. М.В.Фрунзе з метою виконання ОСОБА_2 покладених на неї трудових обов'язків, а саме, підписати акти виконаних робіт та забрати кур'єрську пошту. В той час, як ОСОБА_2 вийшла з автомобіля і знаходилась у службовому приміщенні ВАТ СМНВО ім. М.В.Фрунзе, водій ОСОБА_1 одержав на свій мобільний телефон SMS-повідомлення від свого знайомого ОСОБА_3, в якому він повідомляв, що знаходиться у своєї сестри, яка мешкає по вул. Засумській.
Коли ОСОБА_2 повернулась до автомобіля, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 поїхали в напрямку свого офісу. Не доїхавши до офісу, водій ОСОБА_1 розвернув автомобіль і поїхав за ОСОБА_3 Забравши останнього, під час повернення до офісу, керований ОСОБА_1 автомобіль потрапив у ДТП.
З матеріалів справи вбачається, що починаючи зі своїх первісних пояснень, наданих держінспектору Сумської ДІОД /ас. 22/, а також під час розгляду цивільної справи і під час попереднього слідства по кримінальній справі, ОСОБА_2 весь час стверджувала, що не була ініціатором і не давала своєї згоди на те, щоб водій ОСОБА_1 змінював напрямок руху автомобіля і їхав в іншому напрямку, аніж до їх офісу. ОСОБА_2 стверджувала, що наполягала на тому, щоб водій відвіз її до офісу, а вийти зі службового автомобіля на вул. Леваневського, де водій ОСОБА_1 змінив напрямок руху автомобіля, та пішки йти значну відстань до свого офісу на вул. Рибалко вона не мала можливості, так як вийшла з офісу і сіла в автомобіль без верхнього одягу та мала при собі службові документи. Крім того ОСОБА_2 поясняла, і підтвердила це у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_3 не був її знайомим, хоча вона декілька разів його бачила як друга водія ОСОБА_1, тому не вона, а ОСОБА_1 за власним бажанням вирішив забрати ОСОБА_3 у керований ним автомобіль.
Ці пояснення ОСОБА_2 належними доказами не спростовані, а ті висновки суду, які з ними не узгоджуються, зроблені судом лише на підставі пояснень ОСОБА_1
Проте колегія суддів вважає, що пояснення ОСОБА_1 не можуть бути достовірним доказом, який би спростовував пояснення ОСОБА_2, з наступних підстав. Уявляються такими, що заслуговують на увагу, заперечення ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 щодо її ролі у зміні маршруту руху службового автомобіля говорить неправду з метою зменшити свою ступінь вини у використанні службового автомобіля у власних інтересах.
Крім того, вирішуючи питання про те, чи використовувала ОСОБА_2 службовий автомобіль у власних інтересах, крім вищеназваних, слід враховувати, ще й наступні обставини. ОСОБА_2 не керувала транспортним засобом, а тому й не могла використовувати його у власних інтересах; автомобіль, в якому вона знаходилась під час ДТП, надавався їй керівництвом підприємства для виконання її службових обов'язків, проте водій ОСОБА_1 не був її підлеглим і сам вибирав маршрут руху автомобіля.
Таким чином колегія суддів вважає недоведеним з боку позивача факт використання ОСОБА_2 службового автомобіля у власних інтересах, не пов'язаних з виконанням трудових обов'язків, а висновки суду першої інстанції з цього приводу є помилковими.
Колегія суддів не перевіряє доведеність цього факту відносно водія ОСОБА_1, оскільки він погодився з постановленим у справі рішенням, а висновки суду, зроблені відносно нього, не порушують прав ОСОБА_2
Відповідно до положень абз.2 п.14 вищеназваного «Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві постановою Кабінету Міністрів України» визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, у тому числі у відрядженні, а також ті, що сталися у період перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, починаючи з моменту прибуття працівника на підприємство до його відбуття, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час.
Приймаючи до уваги вимоги названої норми права про те, що визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових обов'язків, у тому числі що сталися у період перебування в іншому місці, пов'язаному з виконанням роботи, у тому числі протягом робочого та надурочного часу, або виконання завдань роботодавця в неробочий час, колегія суддів вважає, що нещасний випадок зі ОСОБА_2 пов'язаний з виробництвом, оскільки стався під час виконання нею трудових обов'язків.
Аналізуючи положення названої норми права, можна зробити висновок про те, що в даному разі не має принципового значення чи стався цей випадок в робочий час, чи після його закінчення, оскільки встановлено, що нещасний випадок зі ОСОБА_2 стався під час виконання нею трудових обов'язків.
Сам по собі факт, що нещасний випадок зі ОСОБА_2 стався під час використання іншими особами службового автомобіля в особистих інтересах, не може мати вирішального значення у спорі щодо визнання недійсним акту ф.Н-1, складеного відносно ОСОБА_2, так як встановлено, що ОСОБА_2 знаходилась у службовому автомобілі з метою виконання своїх службових обов'язків і не використовувала його в особистих інтересах.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає за необхідне рішення суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним акту про нещасний випадок на підприємстві відносно ОСОБА_2 та в частині розподілу судових витрат скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним акту № 2 від 11.10.2005 р. про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом, відносно ОСОБА_2 у зв'язку з їх необгрунтованістю. Стягнути з ПВКП «Сталекс», ОСОБА_1, в дольовому порядку, на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору, тобто по 4 грн. 25 коп. з кожного .
В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, пп.2, 3 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316 ЦПК України колегія суддів -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 14 грудня 2006 року в частині вирішення позовних вимог Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми про визнання недійсним акту про нещасний випадок на підприємстві відносно ОСОБА_2 та в частині розподілу судових витрат скасувати і постановити нове рішення.
У задоволенні позовних вимог Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Суми про визнання недійсним акту № 2 від 11.10.2005 р. про нещасний випадок на підприємстві, пов'язаний з виробництвом, відносно ОСОБА_2 відмовити у зв'язку з їх необгрунтованістю.
Стягнути з приватного виробничо-комерційного підприємства «Сталекс», ОСОБА_1, в дольовому порядку, на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору, тобто по 4 грн. 25 коп. з кожного .
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців .
Головуючий -
Судді -