Справа №22ц-3033, 2006р.                                                 Головуючий в 1-й інстанції

                                                                                                       Сімчук С.Б.

Категорія:   13                                                              Доповідач - Пузанова Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ         УКРАЇНИ

2006 року грудня "19" дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого - Пузанової Л.В.

Суддів: Стародубця М.П., Фурман Т.Г.

при секретарі - Ляіпенко О.В.

з участю адвоката ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, діючого від імені ОСОБА_3 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 25 вересня 2006 року в справі

за позовом. ОСОБА_3

до

ОСОБА_4

(третя, особа без самостійних вимог - Білозерська державна

нотаріальна контора} про визнання договору дарування недійсним, -

встановила:

В червні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначав, що 20 грудня 2003 року він уклав з відповідачем договір дарування належної на праві власності домобудівлі, розташованої АДРЕСА_1.

Вказуючи на те, що угода укладена ним внаслідок помилки щодо умов та наслідків договору дарування, позивач просив визнати її недійсною на підставі ст.56 ЦК України 1963 року.

Рішенням суду від 25 вересня 2006 року в задоволенні позову відмовлено,

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, діючи від імені ОСОБА_3, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення заявлених вимог, зазначаючи, що висновки суду в спірних правовідносинах не відповідають обставинам справи та нормам цивільного законодавства щодо умов договору дарування.

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 її доводи не визнає, а рішення суду вважає правильним та законним:.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що оспорений договір посвідчений нотаріально з дотриманням положень Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», а позивач при підписанні цього договору розумів значення своїх вчинків та настання правових наслідків договору дарування.

Проте до такого висновку суд прийшов, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Згідно ч.І ст.243 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час укладання спірного договору, за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

За змістом зазначеної норми даритель добровільно позбавляє себе права власності на майно, не маючи при цьому на меті отримання від обдарованого будь-яких вигод матеріального характеру, у свою чергу обдарований набуває права власності на майно при відсутності з його боку обов'язку надання таких вигод.

Із встановлених судом в межах наданих сторонами доказів обставин справи вбачається, що передаючи у власність ОСОБА_4 за договором дарування будинок, позивач мав на увазі можливість проживання в ньому та отримання від обдарованого догляду і іншої необхідної допомоги.

В процесі розгляду справи відповідач не заперечував, що за досягнутою з позивачем домовленістю останній і після укладання договору проживав у подарованому будинку, здійснював усі повноваження та обов'язки власника по утриманню майна.

Крім того відповідач підтвердив, що його взаємовідносини з позивачем щодо укладеної угоди будувалися на довір'ї зі сторони ОСОБА_3 і він, ОСОБА_4, не заперечує проти підписання документу про те, що бере на себе обов'язки довічно утримувати останнього /а.с.42,64/.

Допитані судом свідки, як зі сторони позивача, так із сторони відповідача, показали, що передаючи у власність ОСОБА_4 будинок, позивач мав на увазі взамін цього отримати від нього довічне утримання, а також можливість користуватися та володіти будинком протягом усього свого життя.

Враховуючи наведене та зважаючи на особливості суті та змісту договору дарування, колегія суддів приходить до висновку, що воля ОСОБА_3 в оспореному договорі не відповідає його; дійсним намірам по розпорядженню власністю через відсутність у нього волевиявлення на безоплатне відчуження жилого будинку.

Договір дарування укладений позивачем на вкрай невигідних для нього умовах внаслідок помилки (через необачність та довіру до обдарованого щодо здійснення необхідного догляду і довічного утримання), вказаний факт позивачем доведений і підтвердже ний належними доказами, а тому колегія суддів вважає, що оспорена угода є недійсною з підстав, передбачених ст. 56 ЦК УРСР 1963 року.

Правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції помилково в основу своїх висновків поклав обставини, що стосуються здатності ОСОБА_3 як дарителя розуміти значення своїх дій при укладанні угоди та дотримання нотаріусом законодавства при вчиненні нотаріальної дії, в той час, як вказані факти не мають правового значення при вирішенні позову із заявлених позивачем підстав і не підлягали встановленню та доказуванню в спірних правовідносинах.

Крім того, суд при вирішенні справи неправильно застосував норми ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року і відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього кодексу спірні правовідносини за часом їх виникнення не регулює.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заявленого ОСОБА_3 позову з наведених вище підстав.

Визнаючи договір дарування недійсним, колегія суддів відповідно до ч.2 СТ.56 та ст.243 ЦК УРСР 1963 року зобов'язує відповідача як обдарованого повернути позивачеві як дарителю все одержане за угодою, а саме: домобудівлю, що знаходиться АДРЕСА_1.

Судові витрати підлягають стягненню на користь позивача згідно ст. 88 ЦПК України в розмірі 378 грн. /а.с.3,4,78,79/.

На підставі ст.ст.5б,243 ЦК УРСР 1963 року, керуючись ст.ст. 88,303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, діючого від імені ОСОБА_3, задовольнити.

Рішення Вілозерського районного суду від 25 вересня 2006 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати недійсним укладений 20 грудня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і посвідчений Білозерською державною нотаріальною конторою Херсонської області за реєстровим номером 2718, договір дарування домобудівлі, що знаходиться АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_4 передати у власність ОСОБА_3 отриману за договором дарування домобудівлю, що знаходиться АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесені ним судові витрати у розмірі 378 (триста сімдесят вісім) гривень.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України.