Єдиний унікальний номер 259/1288/14-ц Номер провадження 22-ц/775/5786/2014

Головуючий в 1 інстанції Васильєва Н.П.

Доповідач: Смєлік С.Г.

Категорія 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Смєлік С.Г.

суддів Безрученко Ю.О., Тимченко О.О.

при секретарі Могутові Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в місті Донецьку апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 12 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та третьої особи Головного Управління Державної міграційної служби у Донецькій області про усунення перешкод у користуванні власністю та втрати права користування,-

в с т а н о в и в :

Рішенням Куйбишевського районного суду міста Донецька 12 червня 2014 року в задоволені позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, вселення в квартиру АДРЕСА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, третьої особи- Головного управління Державної міграційної служби у Донецькій області про усунення перешкод у користуванні власністю та визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням- задоволено. На ОСОБА_1 покладено обов»язок не чинити ОСОБА_3 перешкоди у праві власності квартирою АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_3

Відповідно до ст. 292 ЦПК України сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

З рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу в якій зазначила, що в оскаржуваному судовому рішенні зазначена недостовірна та неправдива інформація. Судом задоволена зустрічна позовна заява ОСОБА_3, хоча зустрічний позов подавав ОСОБА_2 ОСОБА_3 набула статусу співвідповідача за первісним позовом 04 березня 2014 року як особа, яка є єдиним власником спірної квартири. Статус співвідповідача не може надавати права ОСОБА_3 бути співпозивачем. Вона не сплачувала судовий збір, не подавала позов, її позовні вимоги до ОСОБА_1 судом не розглядалися. Таким чином, у суду першої інстанції не було жодних підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Зустрічний позов не відповідає обставинам справи. Позов поданий ОСОБА_2, який на час подання позову не був ані власником квартири, а ні її наймачем, до якої повинна бути вселена позивачка з дітьми, не міг вимагати від ОСОБА_1 зняття її з реєстраційного обліку із спірної квартири АДРЕСА_1. Вимога про зняття з реєстраційного обліку повинна заявлятися у адміністративному позову і розглядатись до відповідача - суб»єкта власних повноважень - Головного управління державної міграційної служби у Донецькій області в адміністративному судочинстві. Суд першої інстанції розглянув вимогу, яка не була заявлена. ОСОБА_3 була визнана власником ? частини квартири лише 14 січня 2014 року в порядку поділу майна подружжя, а рішення набрало законної сили пізніше - 25 січня 2014 року. Повним власником квартири ОСОБА_3 стала після отримання дарунку від свого чоловіка 18 лютого 2014 року за договором дарування ? частки спірної квартири. З цього часу ніяких позовів із зазначеними вимогами до суду першої інстанції не подавалось. Судом невірно зазначено, що зміна власника - це ново виявлені обставини. 20 лютого 2014 року суддею було винесено ухвалу про поновлення строку на подання заяви про перегляд рішення у зв»язку з нововиявленими обставинами та відкриття провадження у справі про перегляд за нововиявленими обставинами. Цією ухвалою, крім поновлення строку та відкриття провадження, суддя скасувала рішення Куйбишевського суду від 28 травня 2013 року, якою ОСОБА_1 з дітьми вселені до спірної квартири. Суддя перевищила свої повноваження, при чому жодна із зазначених норм закону на які послався суддя в ухвалі не надає право скасувати рішення суду першої інстанції у зв»язку з переглядом за нововиявленими обставинами. Жодна із зазначених ОСОБА_2 у заяві підстав не підпадає під визначення підстав, зазначених в ч. 2 ст. 361 ЦПК України. Про те, що квартира придбана під час шлюбу, ОСОБА_2 знав. Про те, що ? частини квартири належить дружині на праві спільної власності подружжя, не може бути нововиявленою обставиною в силу ч.2 с. 68 Конституції України, як норми прямої дії. Те, що ОСОБА_3 стала власницею всієї квартири, теж не є нововиявленими обставинами тому, що це сталося після ухвалення рішення про вселення ОСОБА_1 у квартиру. Категорично заперечує проти ухвали судді Васильєвої Н.П. від 20 лютого 2014 року про поновлення строку на подання заяви про перегляд рішення у зв»язку з нововиявленими обставинами та відкриття провадження у справі про перегляд за нововиявленими обставинами та просить скасувати. Судом були порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. В адміністративній справи за позовом ОСОБА_1 до Донецької міської ради про скасування пунктів 1,2 рішення Донецької міської ради № 134 від 28 квітня 2011 року « Про відселення громадян у зв»язку із знесенням будинків АДРЕСА_3» встановлені обставини, що ОСОБА_1 та її діти буди зареєстровані та мали право проживання у АДРЕСА_3 і проживали в ній фактично до прийняття рішення Донецькою міською радою. ОСОБА_2 виділено квартиру з урахування проживання ОСОБА_1 та дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_5. Суд не захистив порушене право на проживання ОСОБА_1 та її дітей. Як було встановлено, у спірній квартирі житлова площа для ОСОБА_3 у квартирі № 88 не виділялася. Таким чином, позивач звернулася до суду для захисту свого порушеного права проживання у квартирі замість знесеної, але судом таке право захищено не було. Просила скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про вселення. Відмовити у зустрічному позові про усунення перешкод у праві власності на зняття з реєстрації.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_7 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа- Головне управління Державної міграційної служби у Донецькій області повідомлене належним чином про час та місце розгляду справи. не направив свого представника в судове засідання, що відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України не є перешкодою у розгляді справи.

Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 25 червня 2012 року звернулася до суду із позовною заявою, до ОСОБА_2 в якій просила постановити рішення про її вселення з малолітніми дітьми до квартири АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що в квартирі АДРЕСА_3, яка належала її колишньому свекру ОСОБА_2( відповідачу ) до знесення цього будинку вона проживала з чоловіком ОСОБА_8 та синами ОСОБА_9 2007 року народження та ОСОБА_10 2008 року народження однією сім,єю, на правах члена сім»ї.

Рішенням виконавчого комітету Донецької міської Ради номер 134 від 28 квітня 2011 року «Про відселення громадян у зв'язку зі знесенням будинків номер 59,71,77 по АДРЕСА_3 ( т.1. а.с.2 ) було зруйновано і для проживання сім»ї сина власника знесеної квартири , тобто з урахуванням проживаючих : її, її чоловіка та двох дітей було надано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 значно більшою площею ніж попередня. Проте, власник квартири став заперечувати проти її вселення у нову квартиру,що вимусило звернутися її до суду за захистом її права.

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 28 травня 2013 року ( т.1. а.с. 142-145) ОСОБА_1 разом із дітьми вселені до спірної квартири АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 19 липня 2013 року ( т.а.с.196-199 ) рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 28 травня 2013 року залишено без змін.

Проте, позивачка фактично вселена до квартири № 88 не була , а 17лютого 2014 року ( т.2 а.с. 85-90) ОСОБА_2 звернувся до суду с заявою про перегляд рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 28 травня 2013 року за ново виявленими обставинами.

Ухвалою Куйбишевського районного суду м. Донецька від 20 лютого 2014 року заява ОСОБА_2 про перегляд судового рішення у зв»язку з ново виявленими обставинами була задоволена, рішення суду з цих підстав скасовано.

ОСОБА_2, подавши заяву про перегляд рішення суду від 28 травня 2013 року за ново виявленими обставинами мотивував її тим, що цим рішенням його дружину - ОСОБА_3 позбавлено право користуватися, розпоряджатися та володіти квартирою, яка належить ОСОБА_3 на праві сумісної класності. Ця квартира є єдиним місцем проживання його дружини, а вселення до неї ще трьох осіб є недотриманням ст. 47 Конституції України стосовно норм житлової площі і є штучним погіршенням житлових умов і, крім того, ОСОБА_3 не надавала згоди на реєстрацію колишньої невістки на дану житлову площу, як того вимагає чинне законодавство. Наявність чи відсутність прописки саме по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилася туди як член сім»ї наймача /власника/ приміщення. Судом першої інстанції при ухваленні рішення не було з»ясовано, а чи висловлювали всі члена власника квартири на вселення та проживання ОСОБА_1 до спірної квартири? Співвласники майна, тобто ОСОБА_3 та ОСОБА_2 мають права вирішувати щодо права ОСОБА_1 на вселення, а такого права ОСОБА_3 була позбавлена.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст.361 ЦПК України підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв»язку із ново виявленими обставинами є: істотні для справи обставини. що не могли і не могли бути відомі особі,яка звертається із заявою на час розгляду справи.

Як зазначено у п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв»язку - ново виявленими обставинами», нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 361 ЦПК, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Проте, суд першої інстанції доводи ОСОБА_2 про те, що рішенням суду від 28 травня 2013 року були порушені права ОСОБА_3, яка тільки після набрання чинності рішенням суду від 14 лютого 2014 року стала власником ? частини квартири і яка на час відселення мешканців із квартири АДРЕСА_3 не тільки не була власником цієї квартири, а навіть не була зареєстрована у ній, дійшов висновку, що ці обставини є ново виявленими і скасував рішення суду від 28 травня 2013 року.

Що стосується позову ОСОБА_1 то судом першої інстанції встановлено, що вона з 25 листопада 2006 року перебувала у шлюбі із ОСОБА_8; від шлюбу має двоє дітей 2007 та 2008 року народження. З чоловіком та дітьми проживала та була зареєстрована як член сім»ї у двокімнатній ( загальна площа 45,7 кв.м. та житлова -28,8 кв.м.) квартирі АДРЕСА_3, яка на той час на праві власності належала її свекру - батьку її чоловіка ОСОБА_2 ( договір купівлі-продажу,( т.1, а.с.30 )

Власник квартири - ОСОБА_2 у квартирі № 2 зареєстрований не був, а мешкав зі своєю дружиною - ОСОБА_3, з якою перебував з 1971 року у зареєстрованому шлюбі, за адресою: АДРЕСА_4, наймачем якої була ОСОБА_3

28 квітня 2011 року Донецька міська Рада прийняла рішення № 134 про відселення громадян у зв'язку зі знесенням будинків номер АДРЕСА_3. Відповідно до п. 1.2 вказаного рішення міська Рада вирішила виділити відповідачеві, тобто ОСОБА_2 трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 для проживання його родини: ОСОБА_8, ОСОБА_1 та їхніх двох дітей. Ключі від квартири, як власнику були видані ОСОБА_2

ОСОБА_1 у червні 2011 року була зареєстрована у спірній квартирі, проте квартирою не користується через перешкоди з боку ОСОБА_2

30 вересня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до Куйбишевського районного суду м. Донецька с заявою про відстрочку виконання судового рішення щодо вселення ОСОБА_1 та її дітей до квартири, мотивуючи тривалою відсутністю - протягом трьох місяців за межами міста разом із дружиною ОСОБА_3 у зв»язку із лікуванням гіпертонічного кризу.

Ухвалою від 10 жовтня 2013 року виконання судового рішення відстрочене до 10 січня 2014 року ( т.2, а.с.18 )

Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 14 січня 2014 року ( т.2а.с.91) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_8 про поділ майна подружжя та визнання права власності : поділено майно ОСОБА_8 : за ОСОБА_3 визнано право власності на ? частину, квартири АДРЕСА_1.

18 лютого 2014 року ( т.2 а.с.98 ) ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 ? частину належної йому квартири АДРЕСА_1.

07 березня 2014 року ( т.2 , а.с.137 ) ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням за вищевказаною адресою, мотивуючи свої вимоги тим, що вона . як власник спірної квартири не давала згоди ОСОБА_1 користуватися квартирою АДРЕСА_1, яку було надано її чоловіку замість попереднього майна. Право власності та право користування на майно є різними за своєю суттю. За змістом ст. 65 ЖК України наймач вправі у встановленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім,ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сімД наймача, набувають рівного з іншими членами сімД права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами," наймачем та членами його сім,ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Проте, жодної угоди з ОСОБА_1 нею укладено не було. Вона жодного дня не мешкала у цій квартирі та не вела з нею спільного господарства.

Вона, як власник нерухомого майна, вважає, що її права порушені та законом їй надане право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Вона вважає, що ОСОБА_1 має бути знята з реєстраційного обліку на підставі рішення суду. Будь-які обмеження її як власника нерухомого майна, у неї виникає право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання.

Окрім того, вона зазначила, що з 2011 року ОСОБА_1 не проживає в квартирі, там немає жодних її особистих речей. Між нею, як власником житла та ОСОБА_1 не укладався письмовий договір житлового найму. ОСОБА_1 не веде спільного господарства з власником спірного житла, а також не є членом її сім»ї. Між ними не укладався договір оренди чи інший цивільно-правовий договір на право користування спірним житлом. Реєстрація же місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновку, що ОСОБА_3 не надавала письмової згоди на вселення ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_3, жодних договорів з нею не укладала, а вселилася позивачка у спірну квартиру тільки з усної згоди її власника - батька її чоловіка ОСОБА_2 Будучи прописаною у спірній квартирі № 88 з червня 2011 року, позивачка й дотепер там не проживає, а тому відповідно ст. 405 ЦК України втратила право на проживання у цій квартирі. ОСОБА_11 є єдиним власником житла, яка не давала згоди ні на вселення, ні на прописку позиваки до спірної квартири, а тому факт реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі порушує її права як власника, створює перешкоди у користуванні, розпорядженні майном.

З цих підстав позивачці ОСОБА_12 у задоволені позову було відмовлено, а позов ОСОБА_3 задоволений.

Аналізуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню.

Слід звернути увагу на таке, що 13 грудня 2011 року рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька на користь ОСОБА_1 на утримання її дітей з ОСОБА_8 були стягнути аліменти. ( т.1 а.с.5 )

Постановою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 04 травня 2012 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного адміністративного суду, у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Донецької міської ради, Донецької міської ради, третя особа - управління капітального будівництва Донецької міської ради про скасування п.1,2 рішення № 134 від 28 квітня 2011 року « Про відселення громадян у зв»язку із зносом будинків АДРЕСА_1- відмовлено.

Як пояснила позивачка в судовому засіданні, її звернення з адміністративним позовом було обумовлено тим, що вона при знесенні будинку № 59 і виділенні нової квартири вважала отримати окреме житло.

Проте, суди дійшли висновку, що « оскільки єдиним власником квартири АДРЕСА_3 був ОСОБА_2 , а позивач, яка зареєстрована у вказаній квартирі разом із дітьми як член родини, то відповідно до ст. 65 ЖК, члени сім»ї мають право проживати у АДРЕСА_1 на тих же умовах, на яких вони проживали у АДРЕСА_3, яка підлягала знесенню». (т.1. а.с.123-128 )

Право на проживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 випливає із її прав, які виникли раніше, після її вселення у квартиру № 2, яка знесена, тобто є пролонгованими.

З огляду на те, що позивачка разом із сином відповідачів не проживає, її право на проживання у спірній квартирі відповідно до положень ст.156 ЖК не змінилося.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.

Згідно із ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири) не позбавляє колишніх членів його сім»ї прав користуватися займаним приміщенням.

Згідно частини 2 ст. 405 ЦК України член сім»ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім»ї без поважних причин понад один рік. якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Суд першої інстанції визнаючи ОСОБА_1 такою, що втратила право на житло на підставі ст. 405 ЦК України мав детально з»ясувати: з яких причин - поважних чи не поважних член сім»ї власника квартири ( будинку ) був відсутнім у спірному житлі понад один рік.

Ці обставини були залишені поза увагою суду, не з»ясовані, а висновок, з огляду на фактичні обставини справи, зроблений взагалі без належного обґрунтування.

Задовольняючи права ОСОБА_3, суд першої інстанції посилався на низку статей ЦК України , які передбачають непорушність права власності, права власника, та інше.

Проте, суд не прийняв до уваги, що права ОСОБА_1 на проживання у квартирі насамперед регулюються нормами ЖК України і виникли до того, як ОСОБА_3 стала власником квартири.

Суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_1 такою, що втратила право на житло у спірній квартирі, на її було покладено зобов»язання не чинити перешкод ОСОБА_3 у праві власності, шляхом зняття її з реєстраційного обліку у спірній квартирі.

Згідно ст.7 Закону України « Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» № 1382-1V від 11 грудня 2003 року (в редакції Закону від 05 липня 2012 року № 5088-V1) зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється,зокрема,на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили , про позбавлення права власності та житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою.

Таким чином, покладення на ОСОБА_1 обов»язку ( за умови визнання її такою. що втратила право користування жилим приміщенням ) про зняття з реєстрації не відповідає зазначеній нормі закону.

При зверненні до суду з позовом до ОСОБА_2 позивачкою ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 110, 20 грн. ( т.1. а.с.15 )

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений нею і документально підтверджений судовий збір.

Статтею 309 ЦПК України передбачено підстави для скасування чи зміни рішення суду. Зазначене рішення суду підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції неповно з»ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права, зробив висновки. які не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 12 червня 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Вселити ОСОБА_1, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_7 в квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 110 ( сто десять) гривень 20 копійок.

У задоволені зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та третьої особи Головного Управління Державної міграційної служби у Донецькій області про усунення перешкод у користуванні власністю та втрати права користування - відмовити.

Рішення апеляційного суду набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення

Судді