Єдиний унікальний номер 227/1532/14-ц Номер провадження 22-ц/775/5297/2014

Головуючий у 1 інстанції - Діденко С.О.

Доповідач - Смєлік С.Г.

Категорія 56

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого Смєлік С.Г.

суддів Безрученко Ю.О.,Тимченко О.О.

при секретарі Могутові Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Державного підприємства «Добропіллявугілля» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 7 травня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 7 травня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди - задоволені частково: на його користь з відповідача стягнуто 18 тисяч гривень компенсації моральної шкоди.

Не погоджуючись з рішенням суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, яка разом з матеріалами справи надійшла до апеляційного суду Донецької області.

Відповідно до ст. 292 ЦПК України сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції.

Апелянт зазначив, що суд першої інстанції стягуючи компенсацію моральної шкоди з підприємства на користь позивача, не прийняв до уваги ті обставини, що нещасний випадок з позивачем стався з його вини, оскільки в акті зазначено не виконання вимог інструкції з охорони праці та невиконання посадових обов»язків.

Виходячи з положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року « 4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» суд, по-перше, повинен встановити наявність факту моральної шкоди згідно із Порядком встановлення медико-соціальними експертними комісіями степеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров»я, пов»язане з виконанням трудових обов»язків»,затвердженого наказом МОЗ від 21 листопада 1995 року; по - друге, протиправність діяння заподіювача такої шкоди; по - третє, наявність причинного зв»язку між шкодою здоров»ю та вини заподіювача в її заподіянні.

Апелянт вважає, недоведеним факт спричинення моральної шкоди позивачу, відсутність переконливих доказів стресу, якого зазнав потерпілий в результаті отриманої травми, чи його наслідки. Крім того, в судовому засіданні представником відповідача відповідно до ст.143 ЦПК України було заявлене письмове клопотання про проведення судової експертизи, щодо дотримання ОСОБА_1 правил безпеки при виконання трудових обов»язків та визначення причинного зв»язку між його діями та наступними наслідками. що призвели до нещасного випадку. Однак суд незаконно відмовив у заявленому клопотанні. Рішення суду суперечить вимогам, зокрема ст.ст.8,46 Конституції, ст. 9 ЗУ « Про охорону праці», ст. ст. 4,999 ЦК України, ст. 8 та 213 ЦПК України. Просив скасувати рішення суду першої інстанції, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити.

Сторони, повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином - телефонограмами №№ 2291, 2292, які були передані 01 серпня 2014 року і отримані ними особисто, в судове засідання не з»явилися, що відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України не є перешкодою у розгляді справи.

Згідно частині 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог,заявлених в суді першої інстанції.

Судом першої інстанції було встановлено що 31 березня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ДП «Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди мотивуючи свої вимоги тим, що перебував у трудових відносинах з відповідачем і 17 грудня 2008 року при виконанні ним трудових обов'язків з ним стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав травму у вигляді забиття грудної клітини, забиття поперекового відділу хребта, розтяг капсульно-зв'язкового апарату поперекового відділу хребта, закритий перелом лівої вертлюжної впадини та супутні - посттравматична пневмонія зліва і радікулопатія, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку форми Н-5 та актом № 68 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 19грудня 2008 року.

Згідно довідки МСЕК від 04.08.2009 року позивачу встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 40% та визнано інвалідом 3-ї групи, при подальших переоглядах відсоток втрати працездатності не змінювався, висновком МСЕК від 14.08.2012 року відсоток втрати працездатності у розмірі 40% та 3-я група інвалідності визначені безстроково.

Звернувшись до суду з позовом про стягнення компенсації моральної шкоди, посилався на негативні наслідки у стані здоров»я та зміну звичайного укладу життя, мобілізацію додаткових зусиль для його організації через отриману травму та інвалідність. Просив стягнути на його користь 40 000,00 гривень компенсації моральної шкоди.

Апеляційним судом встановлено, що під час роботи на підприємстві вугільної промисловості регіону позивач отримав виробничу травму, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку форми Н-5( а.с.7 ), актом № 68 про нещасний випадок ( а.с.5 ), що потягло за собою стійку втрату працездатності у розмірі 40 % та встановлення 3 групи інвалідності довічно.

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом з ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленою законодавством порядку.

Відповідно до ч.2 ст. 153 КЗпП України - забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженим ним орган, за ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі вказаної норми матеріального права і відповідно до встановлених обставин справи, суд дійшов правильного висновку, що відповідач повинен відшкодувати позивача заподіяну моральну шкоду.

Доводи апеляційної скарги про те, що нещасний випадок стався лише з вини постраждалого спростовуються змістом акту який відповідачем не оспорений (а.с. 9).

В матеріалах справи наявна виписка з протоколу № 12 від 05 серпня 2009 року ( а.с. 42 )засідання комісії з питань охорони праці шахти «Новодонецька» про наявність вини потерпілого ОСОБА_1 у розмірі 5%

Наявність вини постраждалого у нещасному випаду не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди, тому доводи апеляційної скарги в цій частині є неспроможні.

Тобто, суд обґрунтовано дійшов висновку про те, що позивачу внаслідок трудового каліцтва заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних стражданнях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Даний висновок відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9 рп/2004 згідно з яким, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, які він поніс у зв'язку з каліцтвом, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров'я тощо.

У відповідності до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону, тому підстав для його скасування немає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції всебічно, повно і об"єктивно дослідив надані сторонами докази, правильно встановив фактичні обставини справи та зробив правильні правові висновки про те, що вимоги позивача ґрунтуються на законі.

У рішенні наведені відповідні мотиви, з яких він його ухвалив. Ці мотиви не суперечать закону та не спростовуються доводами скарги.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Добропіллявугілля» відхилити.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 7 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набуває чинності з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Судді