Справа № 22 -1979/ 2008 рік
УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Головуючий в 1 -й інстанції Петешенкова М. Ю.
Категорія 20
Доповідач - Осіян О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" лютого 2008 року. м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Рудь В.В.
суддів - Осіяна О.М. , Ремеза В.А.,
при секретарі - Панченко Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Лінійного управління на Одеській залізниці Управління міністерства внутрішніх справ України на транспорті
на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до Лінійного управління на Одеській залізниці Управління міністерства внутрішніх справ України на транспорті, третя особа - ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, -
встановила:
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2006 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Лінійного управління на Одеській залізниці Управління міністерства внутрішніх справ України на транспорті та стягнуто із відповідача на користь позивача 3 606, 35 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 3000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі Лінійне управління на Одеській залізниці Управління міністерства внутрішніх справ України на транспорті ставить питання про скасування вказаного рішення, посилаючись на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права та не врахував обставини у справі. Належним відповідачем у справі повинен виступати ОСОБА_2 , який скоїв дорожньо-транспортну пригоду не виконуючи службових обов'язків та самовільно взявши автомобіль, належний лінійному відділу міліції.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду необхідно залишити без змін із наступних підстав.
Приймаючи рішення суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що 24 січня 2002 року, в період між 22 та 23 годиною на 726 км. автошляху Львів-Знам'янка, на території Знам"янського району Кіровоградської області відбулося зіткнення автомобіля ВАЗ 21061, державний номер НОМЕР_2, під керуванням начальника ЛВ транспортної міліції станції Знам'янка УВС України на Одеській залізниці ОСОБА_2 та автомобіля ВАЗ 2107, державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 завдано тілесні ушкодження у вигляді закритого вивиху правого бедра із відривом заднього краю вертлюжної впадини, закритого перелому лонної та сідаленних
кісток, закритої травми грудної клітини, забиття грудної клітини та серця, а також клініки струсу головного мозку, які утворилися від дій із значною силою тупих твердих предметів. Згідно висновків експерта Знам'янського відділення СМЕ від 25 листопада 2003 року ці тілесні ушкодження належать до середнього ступеня тяжкості.
За даним фактом була порушена кримінальна справа за ознаками складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, яка 14 січня 2003 року на підставі Закону України „Про амністію" місцевим судом Знам'янського району Кіровоградської була закрита та ОСОБА_2 був звільнений від кримінальної відповідальності.
Врахувавши надані докази щодо понесених позивачем витрат, пов'язаних із завданою йому шкодою, суд стягнув на його користь 3 606, 35 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.
Суд першої інстанції посилався на норми ст. ст. 1166, 1167, 1187 ЦК України, тоді як правовідносини сторін регулюються відповідними нормами ЦК України 1963 року - ст. ст. 440-440-1, оскільки шкода позивачу була спричинена у 2002 році, тобто до введення в дію ЦК України 2003 року. Але ця обставина не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення, оскільки воно відповідає вимогам ст. ст. 440-440-1, 450 ЦК України 1963 року щодо порядку відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Безпідставними є доводи апеляційної скарг и про те, що належним відповідачем у справі повинен виступати ОСОБА_2 , який скоїв дорожньо-транспортну пригоду не виконуючи службових обов'язків у цей час та самовільно взявши автомобіль, належний лінійному відділу міліції.
Як вбачається із матеріалів справи, службовий автомобіль ВАЗ 21061 д/н НОМЕР_2 був переданий до ЛВ на ст. Знам"янка, і наказом начальника ЛВ був закріплений за начальником ЛВ на ст. Знам"янка ОСОБА_2 , чого не заперечував представник відповідача. Таким чином, доводи представника відповідача суперечать встановленим обставинам у справі.
На підставі витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, юридичною особою вказане Управління Міністерства Внутрішніх Справ України на Одеській залізниці.
Таким чином, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Лінійного управління на Одеській залізниці Управління міністерства внутрішніх справ України на транспорті відхилити.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.