АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 ц - 404/ 2008 р. Головуючий по першій інстанції
Андрієнко Г.В. Суддя - доповідач Обідіна О.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2008 року березня місяця «5» дня м. Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Гасія Ю.В..
Суддів: Обідіної О.І., Карнауха П.М.
при секретарі Киві A.M.
з участю:
адвоката ОСОБА_1
позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника Державного казначейства України Тукало В.М. на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2007 року та на додаткове рішення Октябрського районного суду М. Полтави від 19 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державного казначейства України, УМВС країни в Полтавській області. УБОЗ УМВС України в Полтавській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконних дій працівників міліції, колегія судців , заслухавши доповідь судді - доповідача Обідіної О.І.,
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 01.10.2007 р. позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Відшкодовано за рахунок держави шляхом списання Державним казначейством України у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_2 200000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, 2086 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 500 грн. за надану юридичну допомогу, а всього 202586 грн. завданих незаконними діями працівників УБОЗ УМВС України в Полтавській області.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції останнє оскаржив представник відповідача -Державного казначейства України, який в апеляційній скарзі просить рішення скасувати, постановити нове про відмову в задоволенні позову щодо даної установи з підстав необгрунтованого покладення на неї вказаного обов»зку , що
2
суперечить нормам матеріального права, зокрема ст. 95 ч.2 Конституції України , Бюджетному Кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»., яким видатків на відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок незаконних дій працівників міліції не передбачено .Крім того, вважає, що відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про міліцію», на працівників органів міліції покладено матеріальну відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю в межах, встановлених законом.
19.12.2007 р. Октябрським судом м. Полтави по справі постановлено додаткове рішення, яким стягнуто з Державного казначейства України на користь держави судовий збір в сумі 59, 50 грн. та 30 грн. на користь ТУ ДСА.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення апелянт - Державне казначейство України просить останнє скасувати як постановлене з порушенням норм процесуального права - ст. 88 ЦПК України та всупереч вимогам п.15 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України Про державне мито».
Апеляційна скарга на рішення не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
По справі встановлено і не заперечується сторонами, що вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 24.03.2006 р. , який вступив в законну силу , встановлено факт заподіяння працівниками міліції ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 потерпілому ОСОБА_2 істотної шкоди у вигляді застосовували до нього тортур та катувань , внаслідок яких останньому були спричинені тілесних ушкоджень у виді гострого компресійно-ішемічного пост травматичного пошкодження обох променевих нервів на рівні пахвинних ямок з верхнім дистальним в»яло вираженим парапарезом , які кваліфікуються як ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров»я.
Згідно ст. 61 ЦПК України вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи як цивільно - правові наслідки дій осіб, стосовно яких постановлено вирок суду.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди , суд першої інстанції обгрунтовано урахував характер, обсяг та тривалість заподіяних позивачу страждань і взявши до уваги їх наслідки , вірно визначив його у вигляді 200000 грн.
Враховуючи, що місцевим судом вірно та повно встановлені обставини по справі, спірним правовідносинам дана належна оцінка , а висновок про відшкодування завданої позивачу матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України - ґрунтується на законі, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.
В цьому випадку саме держава, за наявності підстав , встановлених ст. 1166 ЦК України несе відповідальність за незаконні дії посадових осіб, вчинені ними під час виконання її функцій , що закріплено положенням ст. 56 Конституції України.
3
На підставі викладеного, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про помилковість покладення відшкодування завданої шкоди на Держказначейство за рахунок коштів держбюджету.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що Держказначейство не вступало ні в які правові відносини між сторонами по справі і тому не може нести відповідальність за заподіяну шкоду , не спростовують висновки суду першої інстанції, яким вірно вирішено питання про порядок відшкодування шкоди , заподіяної в порядку ст. 1176 ЦК України шляхом списання Державним казначейством України у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного Бюджету України на користь ОСОБА_2 , оскільки за законом , - безспірне списання коштів з рахунку державного бюджету здійснюється виключно органами державного казначейства України.
Твердження апелянта про покладення обов»язку по відшкодуванню шкоди на працівників міліції відповідно до ст. 5 Закону України «Про міліцію» як таке, що не гуртується на законі, колегія суддів також до уваги не приймає , звертаючи увагу на те, що дані правовідносини урегульовані нормами Цивільного Кодексу України - статтями 1166 та 1176 , саме на підставі яких позивач обґрунтовував захист свого цивільного права.
Разом з цим, у відповідності до ст. 309 ч. 1 п.4 ЦПК України підлягає скасуванню додаткове рішення по справі як таке, що постановлене з порушенням норм процесуального права.
Враховуючи, що у відповідності до Декрету КМУ «Про державне мито» від 21.01.1993 р. органи Державного казначейства звільнені від сплати державного мита, при вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами у відповідності до ст. 88 ЦПК України - судові витрати у вигляді судового збору 59 грн.50 коп. необхідно віднести за рахунок держави , оскільки при подачі заявленого позову, що виплаває з кримінальної справи , позивач ОСОБА_2 був звільнений від оплати судового збору в розмірі 51 грн. та 8 грн.50 коп.
Оскільки позивачем ОСОБА_2 при зверненні до суду не було сплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн. , а позовні заяви про відшкодування шкоди завданої незаконними діями працівників міліції не віднесені до позовів, які не підлягають оплаті витрат на ІТЗ при зверненні до суду, перелік яких встановлений ч.3 ст . 81 ЦПК України - останні необхідно стягнути з позивача ОСОБА_2
Керуючись ст. 303, 308, 309 ч.1п.4, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу представника Державного казначейства України Тукало В.М. на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 1 жовтня 2007 року - відхилити, а рішення залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника Державного казначейства України Тукало В.М. на додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 грудня 2007 року задовольнити.
Додаткове рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 грудня 2007 року скасувати., постановити в цій частині нове рішення, яким судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 59 грн. 50 коп. віднести за рахунок держави , а витрати, пов»язані з інформаційно-технічним забезпеченням в розмірі 30 грн. стягнути з ОСОБА_2.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців.