ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2014 року Справа № 910/25724/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Демидової А.М.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Прокопанич Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. (судді Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.)

у справі№910/25724/13 господарського суду міста Києва

за позовомПублічного акціонерного товариства "Дизельний завод"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг"

простягнення заборгованості у розмірі 59 332 178 грн. 22 коп.

за участю представників:

від позивача Легостаєва Л.І., довіреність №31-819 від 28.08.2014 р. Гарматюк А.Д., довіреність №12 від 19.03.2014 р.

від відповідачаДіхтяренко О.М., довіреність №2014/08-02 від 08.08.2014 р.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Дизельний завод" звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" про стягнення заборгованості за договором поставки №15/02/003-2013 від 15.02.2013 р. у сумі 59 332 178 грн. 22 коп., а саме, 55 623 560 грн. 00 коп. основної заборгованості, 2 582 702 грн. 97 коп. пені та 1 125 915 грн. 25 коп. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2014 р. (суддя Мандриченко О.В.) у задоволені позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2014 р. скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, а саме, стягнуто з відповідача 55 623 560 грн. 00 коп. основної заборгованості, 1 598 824 грн. 49 коп. пені, 1 125 915 грн. 25 коп. 3% річних, 66 965 грн. 51 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 13.02.2014 р.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при винесені оскаржуваної постанови неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; недоведено обставини, які у постанові визнано встановленими; порушено та неправильно застосовано норми матеріального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11.08.2014 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Волік І.М., Ємельянов А.С. (доповідач у справі), касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 02.09.2014 р.

Розпорядженням Секретаря першої судової палати від 01.09.2014 р., у зв'язку з перебуванням судді Воліка І.М. у відпустці, сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя - Демидова А.М., судді - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), Прокопанич Г.К.

В судове засідання 02.09.2014 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представником позивача до початку розгляду справи по суті подано заяву про відвід судді Ємельянова А.С. у зв'язку з тим, що у заявника виникли сумніви неупередженості зазначеного судді.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. вказану заяву залишено без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив відмовити в задоволені касаційної скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції. В усних поясненнях представники позивача підтримували надані заперечення та просили залишити оскаржуване рішення без змін.

Представником відповідача в судовому засіданні заявлено клопотання про відкладення, враховуючи, що у них змінився представник. Представник позивача заперечував проти задоволення вказаного клопотання. У задоволені вказаного клопотання судом відмовлено.

У судовому засіданні представник відповідача підтримував довови касаційної скарги та просив скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.02.2013 р. між Публічним акціонерним товариством "Дизельний завод" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" (покупець) укладено договір поставки № 15/02/003-2013 (договір поставки).

Пунктом 1.1 договору поставки встановлено, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець сплатити й прийняти вантажні напіввагони моделі 12-9790, придатні для експлуатації на залізничних коліях 1520 мм та мають можливість виходу на колії 1435 мм, виготовленні згідно ТУ У У 35.2-00190957-042:2008, які відповідають технічним вимогам, зазначеним у додатку №2 до цього договору.

Згідно з пунктом 1.3 договору поставки предмет договору поставляється для подальшої передачі його у фінансовий лізинг Державному підприємству "Дарницький вагоноремонтний завод" та Державному підприємству "Укрспецвагон".

Пунктом 3.3 договору поставки сторони передбачили, що строк поставки вагонів зазначається у специфікаціях (додатках до даного договору), які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 3.4 договору поставки прийом-передача вагонів оформляється підписаними сторонами актами прийому-передачі на кожну поставлену партію вагонів. Датою переходу права власності на вагони є дата поставки вагонів. При цьому, датою поставки вагонів вважається дата підписання акта прийому-передачі.

Згідно з розділом 5 договору поставки, покупець здійснює оплату за вагони згідно специфікацій, доданих до договору. Покупець здійснює оплату за вагони шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах, передбачених у специфікації до даного договору. У випадку несвоєчасного здійснення оплати згідно специфікації, строки поставки вагонів збільшуються відповідно до строку затримки проведення оплати. Датою здійснення платежу вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. Покупець не несе відповідальності у разі несвоєчасного перерахування грошей постачальнику фінансовими установами (банками).

Одночасно, 15.02.2013 р. між позивачем та відповідачем підписано специфікацію №1, якою передбачено загальну кількість вагонів - 320 шт., ціну одного вагону - 700 000 грн. з ПДВ, загальну вартість товару - 224 000 000 грн. з ПДВ, а також умови оплати за поставлений товар, а саме: 1-й платіж - попередня оплата у сумі 53 729 280 грн. здійснюється не пізніше 27.02.2013 р.; 2-й платіж - попередня оплата у сумі 35 819 520 грн. здійснюється не пізніше 08.03.2013 р.; 3-й платіж - доплата (з розрахунку 279 840 грн. з ПДВ за 1 напіввагон) здійснюється за кожну готову до відвантаження партію вагонів не пізніше 2 банківських днів з дати підписання акту прийому-передачі партії вагонів; 4-й платіж - остаточний розрахунок (з розрахунку 140 320 грн. з ПДВ за 1 напіввагон) здійснюється за фактично відвантажену партію вагонів протягом 60 календарних днів з дати підписання акту приймання-передачі партії вагонів.

Як встановлено судом апеляційної інстанцій, згідно з умовами специфікації відповідач повинен був сплатити вартість вагонів наступним чином: за 1-м платежем - 53 729 280 грн.; за 2-м платежем - 35 819 520 грн.; за 3-м платежем - 68 280 960 грн. (по 279 840 грн. за 244 вагони); за 4-м платежем - 34 238 080 грн. (по 140 320 грн. за 244 вагони).

Апеляційним господарським судом встановлено, що за умовами укладеного договору, на користь позивача має бути сплачена грошова сума у розмірі 192 067 840 грн., однак, відповідачем було сплачено лише 136 444 280 грн., у зв'язку з чим сума заборгованості з боку відповідача за договором поставки складає 55 623 560 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" направило лист Публічному акціонерному товариству "Дизельний завод" №11/06-03 від 11.06.2013 р. яким повідомило, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг", як лізингодавець за договором фінансового лізингу має право залучити не власні кошти на придбання предмета лізингу у постачальника, а позикові кошти відповідно до договору позики з третьою особою. У листі вказувалось, що відповідач (покупець) буде перераховувати грошові кошти позивачу відповідно до умов договору поставки №15/02/003-2013 від 15.02.2013 р. при умові надходження таких коштів від третьої особи за укладеними договорами позики. У подальшому, відповідач уклав договір про надання позики №TRL-11/10-2013 від 11.10.2013 р. з нерезидентом компанією "Tronmal Participation Limited".

Проте, як стверджує відповідач, позикодавець не виконав умови договору позики №TRL-11/10-2013 від 11.10.2013 р. та відмовився від надання грошових коштів відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.08.2013 р. позивач звернувся з претензією до відповідача з вимогою погасити заборгованість за договором поставки. Відповідь на вказану претензію відповідач не надав, заборгованість за договором поставки не сплатив.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах встановлених договором або законом.

З приписів статті 599 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 626 вказаного Кодексу встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Відповідно до частин 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, договір поставки №15/02/003-2013 від 15.02.2013 р. містить всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду, зокрема, кількість та якість товару, строки та порядок поставки, умови оплати, відповідає всім вимогам законодавства, що застосовуються саме до договорів поставки.

Умови договору поставки не містять жодного посилання на залежність розрахунків з позивачем за поставлені напіввагони від отримання відповідачем коштів за договорами позики з іншими контрагентами.

Разом з тим, у пункті 12.6 договору поставки передбачено, що сторонами можуть бути внесені зміни та доповнення до договору, які оформляються сторонами додатковими угодами до договору.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, додаткових угод щодо порядку розрахунків за договором поставки сторони не підписували, а лист відповідача від 11.06.2013 р., в якому останній повідомив позивача про намір залучити позикові кошти, не може бути визнаний у якості додаткової угоди.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірних висновків, що невиконання контрагентами відповідача своїх зобов'язань за договором позики не може бути підставою для відмови Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" від виконання своїх зобов'язань за договором поставки №15/02/003-2013 від 15.02.2013 р.

Отже, доводи скаржника щодо неможливості виконання зобов'язань за договором поставки через невиконання перед ним зобов'язань контрагентом не приймаються судом касаційної інстанції до уваги.

З приводу тверджень заявника касаційної скарги стосовно того, що укладений між сторонами договір поставки має елементи договору непрямого фінансового лізингу, а тому позивач, уклавши договір поставки з відповідачем, надав згоду на те, що напіввагони купуються відповідачем з метою передачі їх у фінансовий лізинг Державному підприємству "Дарницький вагоноремонтний завод" та Державному підприємству "Укрспецвагон", колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає наступне.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в договорі поставки не міститься положень про кількість товару, що передається у користування, строк лізингу, розмір лізингових платежів. Одночасно, договором не визначено на яких умовах передається товар у лізинг.

До того ж, у разі визнання спірного договору змішаним договором з елементами фінансового лізингу, останій мав бути підписаний трьома сторонами, зокрема, лізингоодержувачем.

Однак, спірний договір поставки є двостороннім та підписаний тільки з боку постачальника, Публічного акціонерного товариства "Дизельний завод", та покупця, Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг".

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що договір №15/02/003-2013 від 15.02.2013 р. за своєю правовою природою є договором поставки і не може вважатися змішаним та таким, що містить ознаки договорів поставки та фінансового лізингу. Отже, є вірним висновок апеляційного господарського суду про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 55 623 560 грн. заборгованості за договором поставки №15/02/003-2013 від 15.02.2013 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 8 договору поставки сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Сплата неустойки (пені, штрафу) не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законодавством передбачено обмеження граничного розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який встановлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Позивач у позовній заяві нарахував та просив суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 2 582 702 грн. 97 коп. за період з 09.03.2013 р. по 18.12.2013 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідача пені у сумі 1 598 824 грн. 49 коп., враховуючи що судом правомірно здійснено перерахунок суми заборгованості по пені та встановлено період з 09.03.2013 р. по 09.09.2013 р.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, судом апеляційної інстанції зроблено вірний висновок, що, оскільки, відповідач у строк, передбачений умовами договору поставки, своє зобов'язання не виконав належним чином, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1 125 915 грн. 25 коп. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду апеляційної інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки судом апеляційної інстанції в порядку статтей 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; досліджено та належним чином оцінено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізовано відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у даній справі прийнято при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та матеріалами справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг".

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. у справі №910/25724/13 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді: А.С. Ємельянов

Г.К. Прокопанич