ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2014 року Справа № 904/2014/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПрокопанич Г.К.,

суддів :Татькова В.І. (доповідача), Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада"

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р.

та на рішеннягосподарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2014 р.

у справі№ 904/2014/14 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю торгова група"Інтерпап" (надалі - ТОВ "Інтерпап")

до1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада" (надалі - ТОВ "ВКФ Тріада") 2) Товариства з обмеженою відповідальністю торговий дім "Беріл" (надалі - ТОВ "Беріл")

простягнення 458 698,10 грн.

за участю представників:

від позивача- Кузьменко Н.О., довір. від 08.01.2014 р.

від відповідача-1- 1) Кізік А.М., довір. від 29.08.2014 р.; 2) Зоткіна К.О., дов. від 01.06.2014 р.

від відповідача-2- не з'явилися

В С Т А Н О В И В:

У березні 2014 року ТОВ "Інтерпап" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "ВКФ Тріада" та ТОВ "Беріл" та просило суд стягнути солідарно з них 1 000 грн. частини основного боргу, стягнути з ТОВ "ВКФ Тріада" 426 119,90 грн. основного боргу, 11 530,02 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 4 282,58 грн. пені, 15 765,60 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2014 р. (суддя Крижний О.М.) припинено провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 5 000 грн., позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ТОВ "ВКФ Тріада" та ТОВ "Беріл" на користь ТОВ "Інтерпап" суму основного боргу в розмірі 1 000 грн., стягнуто з ТОВ "ВКФ Тріада" на користь ТОВ "Інтерпап" суму основного боргу у розмірі 421 119,90 грн., пеню в розмірі 4 277,14 грн., штраф у розмірі 15 765,60 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 11 515,44 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р. (головуючий суддя Білецька Л.М., судді: Верхогляд Т.А., Тищик І.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, ТОВ "ВКФ Тріада" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд з дотриманням приписів статті 15 ГПК України, за місцезнаходженням ТОВ "ВКФ Тріада", до господарського суду міста Києва, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального і процесуального права.

У судовому засіданні, 03.09.2014 р., представником ТОВ "ВКФ Тріада" подано до суду уточнення до касаційної скарги, відповідно до якого заявник просив суд прийняти дані уточнення, скасувати прийняті у справі рішення та постанову, а спрву передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги з урахуванням уточнення до неї, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга з урахуванням уточнення до неї підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" на підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 45, частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що рішення господарського суду Дніпропетровської області та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду не відповідають вказаним вимогами з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 19.11.2012 р. між ТОВ "Інтерпап" (продавець) та ТОВ "ВКФ Тріада" (покупець) укладено договір № ТГ-867 (надалі - Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити паперову продукцію, що зазначена в рахунку-фактурі або специфікації та видатковій накладній, які є невід'ємними частинами цього Договору.

Згідно з п. 2.1. Договору ціна на товар є договірною. Кількість та ціна, згідно письмової або усної заявки покупця, вказується в рахунку-фактурі або специфікації, які невід'ємними частинами даного Договору. Підтвердженням узгодження сторонами заявки покупця є підписання сторонами рахунка-фактури або специфікації.

Пунктом 4.4. Договору передбачено, що днем оплати вважається день фактичного зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 3.1. Договору продавець поставляє товар згідно з правилами Інкотермс 2000. Строк та умови поставки кожної партії товару вказуються у рахунку-фактурі або специфікації.

Право власності на товар переходить від продавця до покупця у момент передачі товару та підписання представниками обох сторін видаткової накладної (п. 3.3. Договору).

У відповідності з п. 4.2. Договору розрахунки за кожну партію здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця у повному обсязі, або частками протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі товару, якщо інше не передбачено рахунком-фактурою або специфікацією.

Також, судами було з'ясовано, що 20.11.2012 р. між ТОВ "Інтерпап" (кредитор) та ТОВ "Беріл" (поручитель) був укладений договір поруки, відповідно до умов якого: відповідно з даним договором поручитель зобов'язується частково відповідати перед кредитором за виконання зобов'язань ТОВ "ВКФ Тріада" за Договором, укладеному між кредитором та боржником ("Основний договір").

Відповідно до п. 2.3 договору поруки строк виконання зобов'язання, забезпеченого даним договором, настає протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання поручителем відповідної вимоги.

Згідно з п. 3.1. договору поруки відповідальність поручителя перед кредитором включає: зобов'язання оплатити суму боргу за основним договором (основне зобов'язання); зобов'язання відшкодувати кредитору шкоду, завдану невиконанням чи неналежним виконанням основного зобов'язання (зобов'язання з відшкодування шкоди); зобов'язання сплатити кредитору неустойку за порушення основного зобов'язання боржником (зобов'язання зі сплати неустойки); зобов'язання сплатити кредитору проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми у разі прострочення боржником виконання основного зобов'язання (зобов'язання зі сплати процентів за прострочення виконання).

Відповідальність поручителя перед кредитором у випадках передбачених п. 3.1. обмежується сплатою поручителем кредитору грошових коштів у розмірі 1 000 грн. (п. 3.2. договору поруки).

У відповідності з п. 4.1. договору поруки поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання останнього перед кредитором на умовах, в порядку та строки, що визначені в основному договорі.

Пунктом 6.1. договору поруки визначено, що поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань по основному договору.

Звертаючись до суду з відповідним позовними вимогами ТОВ "Інтерпап" зазначило, що в порушення умов Договору ТОВ "ВКФ Тріада" не виконало в повному обсязі свої зобов'язання в частині оплати поставленого товару, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість.

Також, в силу положень договору поруки, ТОВ "Інтерпап" також звернулося з позовними вимогами, з урахуванням принципу солідарної відповідальності, до ТОВ "Беріл", посилаючись на неналежність виконання своїх зобов'язань за Договором з боку ТОВ "ВКФ Тріада".

У свою чергу, ТОВ "ВКФ Тріада" заперечувало повністю проти заявленого позову, посилаючись на відсутність в нього обов'язку щодо оплати товару, оскільки позивачем було порушено вимоги щодо оформлення первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операції.

Також, відповідач-1 зазначав, що судами попередніх інстанцій порушено вимоги чинного процесуального законодавства, зокрема, ст. 15 ГПК України щодо визначення територіальної підсудності даної справи.

Крім того, на думку ТОВ "ВКФ Тріада", укладений між позивачем та відповідачем-2 договір поруки містить ознаки фіктивного правочину.

Задовольняючи частково заявлені позовні вимоги (в частині припинено провадження у справі у зв'язку зі сплатою ТОВ "ВКФ Тріада" 5 000 грн. в рахунок погашення заборгованості) господарський суд Дніпропетровської області та Дніпропетровський апеляційний господарський суд виходили з того, що позивачем повністю доведено належними доказами обґрунтованість та правомірність вимог про стягнення сум заборгованості, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та штрафу, в той час як відповідач-1 жодним чином не довів обставини, на які він посилався як на заперечення доводів позивача.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки необґрунтованими та дещо передчасними з огляду на таке.

Так, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено, яка саме суми утвореної заборгованості підлягає стягненню з ТОВ "ВКФ Тріада" на користь ТОВ "Інтерпап" у зв'язку з неналежним виконанням першим своїх зобов'язань за Договором. Судами у прийнятих рішенні та постанові взагалі не надано будь-якої оцінки наявним у матеріалах даної справи копіям та оригіналам платіжних доручень, наданих суду ТОВ "ВКФ Тріада" на підтвердження своїх доводів.

Також, ні місцевий, ні апеляційний господарські суди не перевірили належним чином нарахування позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та штрафу з урахуванням вимог чинного законодавства та умов Договору, які визначають правила здійснення розрахунків між сторонами за поставлений товар.

Лише встановивши всі вказані обставини справи, суди попередніх інстанцій могли дійти висновків про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості за договором від 19.11.2012 р.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 15 ГПК України справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВКФ Тріада" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2014 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2014 р. у справі № 904/2014/14 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Суддя (доповідач) В.І. Татьков

Суддя С.Р. Шевчук