ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2014 року Справа № 910/429/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПрокопанич Г.К.,

суддів :Татькова В.І. (доповідача), Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 р.

та на рішеннягосподарського суду міста Києва від 28.03.2014 р.

у справі№ 910/429/14 господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО" (надалі - Товариство)

доДержавного агентства резерву України (надалі - Агентство)

прозобов'язання (спонукання) укласти договір

за участю представників:

від позивача- Лозовицький М.С., дов. № 227 від 27.12.2013 р.

від відповідача- Жабокрицька В.а., дов. № 1933/0/4-14 від 23.05.2014 р.

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Агентства та просило суд визнати укладеним між Товариством та Агентством договір, відповідно до умов якого Агентство зобов'язується документально оформити передачу вимушено використаного товару (вугілля ДГР 0-200 в кількості 209 776,74 тонн), а Товариство зобов'язується оплатити його вартість, яка становить 11 696 228,93 грн., без ПДВ і відсотки за користування в сумі 11 696 228,93 грн. та який діє до 01.01.2023 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. (суддя Отрош І.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 р. (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими рішенням та постановою, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій на підставі поданих до матеріалів справи доказів встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.1998 р. № 73-2 02 лютого 1998 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Відкритим акціонерним товариством "Західенерго" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго") було укладено договір № 7 щодо отримання в порядку тимчасового позичання матеріальних цінностей, в тому числі вугілля марки ДГР 0-200 в кількості 243 132,040 тонн, що оформлено нарядом на відпуск № 2-7/9 від 02.02.1998.

На підставі листа Міністерства палива та енергетики України № 1-49/1 від 21.01.2000 р. про тимчасове використання електростанціями палива держрезерву, в період 1997 - 2000 рр. ТЕС ВАТ "Західенерго" використали вугілля марки ДГР 0-200, який був закладений на зберігання, у зв'язку з критичною ситуацією, яка склалась в період 1997-2000 роках щодо виробництва та постачання електричної енергії підприємствам, установам та населенню, для недопущення кризової ситуації.

28 грудня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 2045 "Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємства електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву України", відповідно до якої, Держрезерву доручено оформити відпуск з державного резерву підприємствам електроенергетики органічного палива та взяти до відома, що підприємства електроенергетики укладуть угоди з Держрезервом, в тому числі і за Постановою КМУ № 73-2 від 23.01.1998 р. про реструктуризацію заборгованості за відпущене їм органічне паливо до 01.01.2023 р.

Судами встановлено, що на виконання Постанови КМУ від 28.12.2002 р. № 2045 між відповідачем та позивачем був укладений договір № юр-7-1/177-2003 від 25.02.2003 р. щодо повернення до державного резерву отриманого за договором від 02.02.1998 р. № 7 вугілля в кількості 456,1 тис. тонни, або сплати його вартості в сумі 29 651 364,48 грн. Зазначена заборгованість за даним договором була повністю сплачена позивачем.

Відповідно до акту звірки наявності вугілля станом на 01.01.2003 за Ладижинською ТЕС обліковувалось 618 928,74 тонни вугілля державного резерву, в тому числі 243 132,04 тони марки ДГР-0-200.

Як з'ясовано судами, нестача зазначеної кількості вугілля та його самовільне використання на Ладижинській ТЕС встановлені у акті перевірки наявності вугілля державного резерву від 06.08.2005.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач послався на те, що у листопаді 2012 року він звертався до відповідача з пропозицією підписати договір про передачу товару у кількості 209 776,74 тонн на суму 11 696 228,93 грн., однак відповідач без достатніх правових підстав ухиляється від укладення з ним договору щодо відпуску та повернення вимушено використаного вугілля марки ДГР 0-200. На його думку, враховуючи вимоги Постанови Кабінету Міністрів України № 2045, Акт державного планування та вимоги діючого законодавства, укладення цього договору є обов'язковим для сторін у справі.

У відзиві на позовну заяву, відповідач послався на те, що заборгованість за договором № 7 від 02.02.1998 р. за період з 2006 по 2011 рік позивачем повністю погашена. За посиланням відповідача, вугілля державного резерву, який обліковується за Ладижинською ТЕС в кількості 209 776,74 тонн марки ДГР 0-200, вважається самовільно відчуженим і не є дебіторською заборгованістю у відповідності до постанов Кабінету Міністрів України №№ 2045, 73-2. Відповідач зазначає, що між сторонами не були погоджені істотні умови договору (такі як кількість, ціна, порядок розрахунків, строк дії договору). На підставі викладеного, відповідач вважає, що правових підстав для задоволення позову про зобов'язання його укласти з позивачем договір про повернення вимушено використаного вугілля марки ДГР 0-200, в даному випадку немає.

На підставі наведеного та встановлених обставин у справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитися з такою позицією місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Як вже зазначалось, судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.01.1998 № 73-2 02 лютого 1998 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах та Відкритим акціонерне товариство "Західенерго" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго") було укладено договір № 7 на отримання в порядку тимчасового позичання матеріальних цінностей, з наступним поверненням до 01.10.1998 р. Вугілля державного резерву поставлявся на електростанції ВАТ "Західенерго", в тому числі і на Ладижинську ТЕС в кількості 243 132,040 тонн.

Разом з тим, як вбачається з нарядів № 2-7/9 від 02.02.1998 р. вугілля марки ДГР 0-200 було відпущене позивачу в порядку розбронювання.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відпуск матеріальних цінностей з державного резерву - це реалізація чи безоплатна передача матеріальних цінностей державного резерву визначеному одержувачу (споживачу) або реалізація їх на ринку розбронювання матеріальних цінностей державного резерву, розбронювання матеріальних цінностей - це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву без наступного їх повернення.

Цією ж статтею встановлено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Згідно з п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до п. 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 р. № 1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку.

Пунктом 17 вищезазначеного Порядку визначено, що відпуск матеріальних цінностей із державного резерву у порядку розбронювання здійснюється у разі, коли ці цінності виключаються з номенклатури продукції державного резерву, їх рівні накопичення перевищують затверджені, а також у зв'язку із закінченням терміну зберігання та недоцільністю подальшого зберігання на окремих пунктах відповідального зберігання, неможливістю (складнощами) проведення їх освіження, перевезення тощо.

Разом з тим, матеріали справи та рішення судів попередніх інстанцій не містять посилань на факт повернення спірного вугілля у визначених договором № 7 від 02.02.1998 р. кількості та строк. Також матеріали справи не містять посилань на договір зберігання матеріальних цінностей відповідача.

Водночас, рішеннями судів встановлено, що договору щодо відпуску та повернення вимушено використаного вугілля марки ДГР 0-200 у кількості 209 776,74 тонни укладено не було.

У відповідності з ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Прийнявши вугілля марки ДГР 0-200 у відповідності до нарядів № 2-7/9, позивач вчинив дії щодо приймання пропозиції відповідача, а останній зазначеними нарядами на відпуск у порядку розбронювання вніс пропозицію про внесення змін до укладеного сторонами договору № 7 від 02.02.1998 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 ст. 181 ГК України, яка визначає загальний порядок укладання господарських договорів, передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Згідно з ч. 1 ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 р. установлено Державному комітетові з державного матеріального резерву оформити відпуск з державного резерву підприємствам електроенергетики органічного палива, у тому числі вугілля - 6,7 млн. тон.

А отже, укладання договору на відпуск матеріальних цінностей державного резерву було прямо передбачено нормами законодавства, а саме вищезазначеною постановою.

Зважаючи на суб'єктний склад, характер правовідносин та наявність відповідних умов для застосування механізму врегулювання питань щодо використання товарно-матеріальних цінностей державного резерву, дія цього нормативно-правового акту поширюється на сторін у справі.

Виходячи зі змісту вказаної постанови КМУ, метою відповідних спеціальних нормативно-правових актів є вирішення проблеми використання палива Державного агентства резерву України та розрахунками за нього, забезпечення умов оформлення відпуску органічного палива енергогенеруючим компаніям та оформлення угод з Державним агентством резерву щодо реструктуризації заборгованості за відпущене їм органічне паливо, а також створення умов для поліпшення фінансово-економічного стану цих підприємств.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди не врахували вищенаведених норм законодавства, не дали відповідної правової оцінки умовам для проведення відпуску органічного палива та реструктуризації заборгованості за нього між учасниками цих правовідносин.

Позивач скористався наданим йому спеціальним нормативно-правовим актом правом на звернення до відповідача з пропозицією укласти договір про документальне оформлення відпуску товарно-матеріальних цінностей та розрахунку за них, проте не зміг реалізувати це право, оскільки не отримав відповіді.

Суди попередніх інстанцій у даній справі не застосували при вирішення спору між сторонами у справі положення Постанови Кабінету Міністрів України № 2045 від 28.12.2002 р. і не проаналізували можливості реалізації такого права позивача та підстави відмови відповідача укласти цей договір з урахуванням того, що реструктуризація заборгованості прямо передбачена спеціальним нормативно-правовим актом, а відповідач не вчинив жодної із дій, передбачених чинним законодавством, спрямованих на повідомлення позивача про результати розгляду його пропозиції.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відповідності зі ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю і прийняти нове рішення.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, у зв'язку з неналежною правовою оцінкою всіх обставинам справи і вважає, що судами було не вірно застосовано норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів попередніх інстанцій скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.07.2014 р. та рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2014 р. у справі № 910/429/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити. Вважати договір б/н від 07 листопада 2012 року укладеним на умовах поданого Публічного акціонерного товариства "ДТЕК ЗАХІДЕНЕРГО" проекту цього договору.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Суддя (доповідач) В.І. Татьков

Суддя С.Р. Шевчук