Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

з участю представників сторін та відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 22 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Рівненський міський відділ Управління державної Міграційної служби України в Рівненській області, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,

в с т а н о в и л а :

11 квітня 2014 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Рівненський міський відділ Управління державної Міграційної служби України в Рівненській області, про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що їм на підставі договору дарування від 10 листопада 2000 року належить 27/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1, в якій без будь-яких правових підстав продовжує залишатися зареєстрованим та проживати колишній власник ОСОБА_1 Покликаючись на ці обставини, позивачі в уточнених позовних вимогах просили суд виселити відповідача з будинку АДРЕСА_1.

Рішенням Рівненського міського суду від 22 травня 2014 року позов задоволено.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що при укладенні договору дарування від 10 листопада 2000 року ОСОБА_5, яку він згідно з довіреністю від 10 листопада 2000 року уповноважив розпоряджатися належним йому майном, діяла недобросовісно та у зговорі з ОСОБА_2 При укладенні цього договору не було вирішено питання про його подальше проживання у спірному будинку. Крім того, після укладення договору дарування від 10 листопада 2000 року він потрапив на стаціонарне лікування до Острозької обласної психіатричної лікарні з діагнозом шизофренія, параноїдальна форма. Місцевий суд безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Рівненським міським судом справи за його позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору доручення та договору дарування жилого будинку недійсним.

Покликаючись на ці обставини, відповідач ОСОБА_1 просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору дарування від 9 листопада 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі № 4650, відповідач ОСОБА_1 подарував, а позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 прийняли в дар 27/100 житлового будинку АДРЕСА_1, які (27/100) фактично становлять собою окрему ізольовану квартиру № 2 (а. с. 5, 8-10).

Даних про недійсність цього правочину у справі немає.

Крім того, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2004 року позивач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0208 га на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а. с. 6).

Як видно з плану розподілу земельної ділянки на АДРЕСА_1 та встановлено місцевим судом, земельна ділянка площею 208 кв. м належить ОСОБА_2 і ОСОБА_7, а земельна ділянка площею 402 кв. м - племінниці позивача ОСОБА_8, яка разом з іншими членами своєї сім'ї проживає у квартирі № 1 цього ж будинку (а. с. 34).

Даних про присвоєння квартирам № 1 та № 2 окремих поштових адрес у справі немає.

За відомостями адресно-довідкового підрозділу УДМС України в Рівненській області відповідач у справі ОСОБА_1 зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 (а. с. 14, 15, 16). Його реєстрація підтверджена також даними відповідної будинкової книги (а. с. 8-13).

Таким чином, після відчуження спірної частини житлового будинку на користь позивачів, відповідач утратив стосовно цього, колись належного йому нерухомого майна, будь-які права, і зараз проживає у квартирі № 2 та залишається зареєстрованим у згаданому вище житловому будинку безпідставно.

Законними співвласниками спірного нерухомого майна на даний час є позивачі.

Оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316- 319 ЦК), то новий власник житла відповідно до ст. 391 ЦК України вправі вимагати виселення попереднього власника, який внаслідок припинення свого права власності на відчужене ним спірне житлове приміщення втратив право користування цим майном (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК), із зняттям останнього з реєстрації.

Разом із тим, оскільки позивачі є власниками не всього житлового будинку АДРЕСА_1, а лише його частини у вигляді квартири № 2, вони можуть ставити питання паро виселення відповідача лише з належної їм частини житлового приміщення.

У зв'язку з викладеним рішення місцевого суду відлягає відповідній зміні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 316- 319, 346, 391 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 22 травня 2014 року частково змінити, виклавши абзац другий його резолютивної частини в такій редакції:

«Усунути перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_3 у здійсненні ними права користування та розпорядження належною їм частиною житлового будинку АДРЕСА_1 у вигляді квартири № 2 шляхом виселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з цього житлового приміщення».

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: