АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________
Провадження № 22-ц/790/5788/14 Головуючий 1 інстанції - Караченцев І.В.
Справа № 635/2793/14-ц Доповідач-Пономаренко Ю.А.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 серпня 2014 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Пономаренко Ю.А.,
суддів - Кокоші В.В., Шевченко Н.Ф.
при секретарі - Соколовій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 липня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-я особа: Харківський РВ Державної міграційної служби України про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок та визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком,-
в с т а н о в и л а :
В квітні 2014 року до суду звернулась ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-я особа: Харківський РВ Державної міграційної служби України про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок та визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що 16.08.2003 року з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, в якому була народжена дочка ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу ОСОБА_3 стала власником будинку на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, укладеного 21 жовтня 2006 року між ОСОБА_5.(її батьком) та ОСОБА_3, згідно якого ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_3 прийняла у власність житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 51,30 кв.м., житловою площею 27,20 кв.м. Шлюб між сторонами було розірвано 15.07.2013р. Отриманий в дар від батька будинок, на думку позивача, є її приватною власністю. На підставі цього, ОСОБА_3, як власник житлового будинку, в порядку ч.1 ст.391 Цивільного кодексу України та ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» просила визнати відповідача особою, що втратила право користування житловим будинком, оскільки зробити це добровільно відповідач відмовляється.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 08 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 право власності на житловий будинок шляхом виселення ОСОБА_2 із будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_2 втративши право користування житловим приміщенням в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 Також в рішенні вказано, що воно є підставою для скасування реєстрації ОСОБА_2 за вказаною адресою.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що не погоджується з вказаним рішенням суду, вказує на те, що рішення суд при постановленні рішення неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та вважає його постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі просить повністю скасувати рішення суду 1 інстанції.
Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Приймаючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що після розірвання шлюбу, відповідач став постійно порушувати правила співжиття, що зробило неможливим проживання позивача із відповідачем в одному будинку, таким чином перешкоджаючи здійсненню позивачу права власності на житловий будинок, який їй належить на праві власності, що є значною перешкодою у здійснені позивачем свого права щодо вільного користування та розпорядження належним їй на праві власності житловим будинком. Оскільки відповідно до ст.48 Закону України «Про власність» та положень ст.319 ЦК України, власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, то суд визнав відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Судова колегія вважає такі висновки суду помилковими та приходить до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.
Матеріали справи свідчать про те, що 16 серпня 2003 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 Від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася дочка - ОСОБА_4.
21 жовтня 2006 року між ОСОБА_5 (батьком позивача) та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, який було зареєстровано в Державному реєстрі правочинів за № 1658415, згідно якого дарувальник передав, а обдарований прийняв у дар житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 51,30 кв.м., житловою площею 27,20 кв.м.
15 липня 2013 року рішенням Харківського районного суду Харківської області шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний.
Після розірвання шлюбу відповідачі ОСОБА_2 залишився проживати у будинку.
Відповідно до ст.157 ЖК України, виселення членів сім'ї власника житла здійснюється за рішенням суду на підставах, визначених ч.1 ст.116 ЖК, тобто на підставах, аналогічних виселенню членів сім'ї наймача. До таких підстав закон відносить: а) систематичне руйнування або псування житлового приміщення, б) систематичне порушення правил співжиття, що виключає спільне проживання з порушниками інших осіб в одному житловому приміщенні.
Згідно ч.1 ст.116 ЖК України, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що виселення за цією нормою - крайня міра. Вона застосовується тільки до винних осіб, які систематично порушують або руйнують жиле приміщення. Під систематичністю розуміють скоєння двох або більше правопорушень. При цьому необхідно, щоб до винної особи раніше були застосовані міри попередження міліції або прокуратури.
Матеріали справи не містять даних, що до відповідача були застосовані вищезазначені міри попередження.
Крім того, суд не звернув увагу на те, що згідно до ч.4 ст.156 Житлового кодексу України припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє колишніх членів сім'ї права користування займаним приміщенням.
Задовольняючи вимогу позивача про виселення, суд 1 інстанції послався на ч.1 ст.383 ЦК України, в якій зазначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших та зазначав в рішенні, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном згідно вимог ч. 1 ст.391 ЦК України.
При цьому суд 1 інстанції не врахував, що до даних правовідносин застосовується ст.405 ЦК України, якою передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Частиною 2 даної статті передбачено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.
Згідно п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року № 2 із змінами і доповненнями вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням слід зясовувати причини відсутності понад встановлені строки. В разі їх поважності (неправомірної поведінки інших членів сімї ) суд може продовжити пропущений строк.
Надані в справі докази свідчать про те, що відповідач вселився, постійно проживає та користується спірним будинком як член сім'ї власника будинку.
Даних про відсутність його у будинку протягом зазначено часу матеріали справи не містять.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, судова колегія виходить зі змісту ст.47 Конституції України яка гарантує кожному право на житло і враховує відсутність у відповідача іншого житла.
З огляду на це, судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що у відповідності до ч.1 ст.405 ЦК України та ч.4 ст.156 ЖК України член сім'ї власника житла, який проживає разом з ним має право користуватися цим житлом, і припинення сімейних відносин не позбавляє його права на користування цим жилим приміщенням.
З підстав вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням та одночасно виселення його.
З підстав наведеного, судова колегія, відповідно до п.п.3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України скасовує рішення суду в частині та відмовляє ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, 3-я особа: Харківський РВ Державної міграційної служби України про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок та визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч.1ст. 307, п.3,4 ч.1 ст.309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 08 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, 3-я особа: Харківський РВ Державної міграційної служби України про усунення перешкод у здійсненні права власності на житловий будинок та визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування будинком відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді -