ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" грудня 2006 р. Справа № 16/251-НМ
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Іоннікової І.А.
суддів: Веденяпіна О.А.
Черпака Ю.К.
при секретарі Швидченко О.В. ,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2 - підприємець, ОСОБА_3 (довіреність від 09.11.2006 року),
від відповідача: Бондаренко С.П., довіреність №41/1-8-875П від 03.02.2006 року,
розглянувши апеляційну скаргу головної Державної інспекції на автомобільному транспорті (м. Київ)
на постанову господарського суду Житомирської області
від "01" червня 2006 р. у справі
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1(м.Коростишів Житомирської області)
до Територіального управління головавтотрансінспекції в Житомирській області, м.Житомир
про скасування постанови про застосування фінансових санкцій та відшкодування моральної шкоди в сумі 2000,00грн.,
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Житомирської області від 01.06.06 року у справі №16/251-НМ позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1- задоволено, скасовано постанову про застосування фінансових санкцій №НОМЕР_1. Стягнуто з державного бюджету на користь позивача -2000 грн. моральної шкоди; 3, 40грн. судового збору з вимог немайнового характеру та 102 грн. судового збору з вимог майнового характеру; 200 грн. витрат на правову допомогу. Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти новий судовий акт, яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не повністю встановлені обставини, що мають значення для справи, а при винесенні оскаржуваної постанови допущено порушення норм матеріального права.
Зокрема, скаржник вказав, що суд при винесенні рішення не взяв до уваги суперечливість показів свідків зі сторони позивача: так свідок ОСОБА_4 в своїх показах зазначила, що транспортний засіб того дня зупинився за тролейбусною зупинкою в сторону центра м. Житомира, тоді як свідок ОСОБА_5 пояснила, що транспортний засіб зупинився навпроти автовокзалу. Свідок ОСОБА_6 взагалі ніяких показів не надав, так як не пам'ятав дня (03.06.2006р.) коли було здійснено перевірку транспортного засобу, оскільки неодноразово користувався послугами ПП ОСОБА_1 і конкретний день згадати не міг.
Також скаржник зазначив, що судом помилково визначено, що транспортний засіб ПП ОСОБА_1 не підпадає під визначення терміну "автобус", яке дається ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001р., що це пасажирський автомобільний транспортний засіб з кількістю місць для сидіння більше дев'яти з місцем водія включно. На думку скаржника, судом не було взято до уваги покази свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та покази начальника відділу державного контролю ОСОБА_9, що склав протокол №НОМЕР_2 від 03.06.2006р. про те, що 03.03.2006р. транспортний засіб д/н НОМЕР_3 перевозив пасажирів в кількості 12 осіб.
Скаржник вважає, що транспортний засіб д/н НОМЕР_3 підпадає під визначення терміну "автобус", а тому начальником територіального управління Головавтотрансінспекції у Житомирській області правомірно винесено постанову №НОМЕР_1 від 10.03.2006р. з зазначенням п.2 ст. 69 Закону України "Про автомобільний транспорт" - самовільне відкриття автобусного маршруту загального користування.
Представник скаржника в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає постанову господарського суду Житомирської області необгрунтованою, просить її скасувати та прийняти новий судовий акт, яким в позові відмовити.
Позивач відзив на апеляційну скаргу суду не надав, його представник в засіданні суду заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, вважає постанову господарського суду Житомирської області обгрунтованою, просить її залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Колегією суддів встановлено.
Згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 05.08.2003р. ОСОБА_1 належить на праві власності вантажний автомобіль марки" FОRD ТRАNSІТ", типу Фургон малотонажний, реєстраційний номер НОМЕР_3
Коростишівською районною державною адміністрацією ОСОБА_1 зареєстрований 07.09.2005р. суб'єктом підприємницької діяльності.
28.09.2005р. йому видано свідоцтво про сплату єдиного податку, в якому зазначено вид діяльності - вантажні перевезення автотранспортом.
3 березня 2006 року під час контролю транспортних засобів суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють перевезення пасажирів з АДРЕСА_1 в м.Житомирі (район центрального автовокзалу) працівником відповідача ОСОБА_9 був перевірений автомобіль під керуванням позивача - ОСОБА_1, "Форд-Транзіт", держномер НОМЕР_3.
За наслідками перевірки вказаного автомобіля працівником відповідача складено протокол про виявлене порушення законодавства про автомобільний транспорт № НОМЕР_2 від 03.03.06р. у якому зазначено, що ОСОБА_1: "здійснює перевезення пасажирів по самовільно відкритому автобусному маршруту загального користування "Коростишів-Житомир", про що свідчить трафарет на вітровому склі, не уклавши договору з органами виконавчої влади або місцевого самоврядування на перевезення пасажирів, без розпорядження замовника перевезень про їх початок, чим порушено вимоги статей 40,41,45,47 Закону України "Про автомобільний транспорт", п.15 "Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту".
10 березня 2006 року керівником відповідача на підставі пунктів 2 і 6 ст.69 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.01р. № 2344-ІІІ винесено постанову № НОМЕР_1 від 10.03.06р. про застосування до позивача фінансових санкцій в сумі 850,00грн.
Згідно зазначеної постанови, фінансові санкції до ОСОБА_1 застосовані у зв'язку з тим, що він здійснював перевезення пасажирів по самовільно відкритому маршруті "Коростишів-Житомир" та відмовився надати документи для перевірки.
Факт перевезення підприємцем ОСОБА_1. З березня невизначеної кількості пасажирів підтверджується наступними доказами:
- даними протоколу про виявлення порушення законодавства про автомобільний транспорт №НОМЕР_2 від 03.03.06р.;
- постановою №НОМЕР_1 від 10.03.06р. про застосування до позивача фінансових санкцій;
- поясненнями позивача, представника відповідача, показами свідків, допитаних у суді першої інстанції.
Відповідно до пунктів 2 і 6 статті 69 Закону України "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до суб'єкта підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції за:
- самовільне відкриття автобусного маршруту загального користування - у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850грн);
- порушення правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Статтею 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автобусний маршрут загального користування - це визначений уповноваженим органом шлях проходження автобуса між відповідно обладнаними пунктами для перевезення пасажирів, а автобус - пасажирський автомобільний транспортний засіб з кількістю місць для сидіння більше дев'яти з місцем водія включно.
Головна державна автомобільна інспекція в особі територіального управління в Житомирській області як суб'єкт владних повноважень не довела наявність критеріїв, за яких транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 станом на 03.03.2006р. відповідав визначенню "автобус".
Ні в протоколі про адміністративне правопорушення від 03.03.06р., ні в протоколі про порушення законодавства про автомобільний транспорт від 03.11.2005р. не вказана кількість пасажирів, що перевозилися, та кількість місць для сидіння.
Покази по цих обставинах свідка ОСОБА_9 правильно не взяв до уваги суд першої інстанції, оскільки службова особа склала згаданий протокол і зобов'язана була чітко зазначити в ньому про склад правопорушення.
За такого положення відсутні юридичні підстави для застосування фінансової санкції за самовільне відкриття автобусного маршруту загального користування.
Із змісту статті 38 Закону України "Про автомобільний транспорт", в якій наведено перелік документів на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування вбачається, що в цій правовій нормі йдеться про документи на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тобто перевезення автобусами.
Отже, в даній правовій ситуації відповідальність за п. 6 ст. 69 Закону України "Про автомобільний транспорт" пов'язана з обставинами, за яких настає відповідальність по п.2 ст.69 цього Закону.
Виходячи з цього, до підприємця ОСОБА_1 необгрунтовано застосована фінансова санкція за відсутність документів, обов'язкових для надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідачем не надано суду жодного документального доказу (фотографії, відеозйомки, прізвища та адреси пасажирів, перевезених за плату тощо), який би свідчив, що позивач перевозив (надавав послуги з перевезення) інших пасажирів, крім вказаних свідків та своєї дружини, а також, що на автомобілі була будь-яка табличка (трафарет) із зазначенням будь-якого маршруту.
Згідно ст.16 Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.93р. № 3353-ХІІ, водій транспортного засобу має право, зокрема, перевозити пасажирів.
Таким чином, і це не заперечував представник відповідача у суді першої інстанції, позивач мав право підвозити своїх знайомих та дружину.
Проте апеляційна інстанція не погоджується з висновком господарського суду Житомирської області щодо заподіяння відповідачем позивачу моральної шкоди з огляду на наступне.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Позивач не навів будь-яких доказів, які б підтверджували заподіяння йому втрат немайнового характеру внаслідок душевних страждань або приниження честі, гідності чи ділової репутації у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача.
Крім того, розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків, які наступили через порушення немайнових прав позивача.
Апеляційна інстанція вважає безпідставним та необгрунтованим посилання місцевого господарського суду на те, що він погоджується з позивачем стосовно обгрунтування суми заявленої до стягнення моральної шкоди - 2000,00грн., яка складається із сум фінансових санкцій, двічі безпідставно застосованих до нього відповідачем - по 850,00грн. (крім цієї справи також у справі № 16/1954"нм"), а також витратами, пов'язаними із захистом своїх прав в суді - звернення за правовою допомогою, витрати на поїздки на судові засідання.
Розмір застосованих відповідачем санкцій, у тому числі і по іншій справі, понесені позивачем інші витрати не можуть слугувати підставою для визнання розміру компенсації моральної шкоди.
Види та порядок розподілу судових витрат визначається главою 7 КАС України. Відповідно до ст. 87 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на правову допомогу, витрати, що пов'язані з прибуттям до суду та інші. Порядок розподілу цих витрат визначає ст. 94 КАС України. За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд безпідставно вважав окремі види судових витрат як компенсацію розміру моральної шкоди.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу відповідача і скасувати постанову в частині стягнення відшкодування моральної шкоди та судового збору з вимог майнового характеру.
Керуючись ст.ст. 160,195,198, 202, 205, 207, 212, 254, п.п.6 і 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу головної Державної інспекції на автомобільному транспорті (м. Київ) задовольнити частково.
Постанову господарського суду Житомирської області від 01 червня 2006 року у справі №16/251-НМ скасувати в частині стягнення з Державного бюджету на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1- 2000 грн. відшкодування моральної шкоди та 102 грн. судового збору з вимог немайнового характеру.
В решті постанову залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя Іоннікова І. А.
судді:
Веденяпін О.А.
Черпак Ю.К.
Віддрук. 4 прим.
1 - до справи
2,3 -сторонам
4 - в наряд
друк. Гаврилюк Т.