Ухвала

іменем україни

26 серпня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Марчук Н.О.,

суддів: Зубара В.В., Шилової Т.С.,

при секретарі Гладкіх Л.М.,

розглянувши кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012240180000001, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 187, ч. 3 ст. 355, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України,

та

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

уродженця та жителя АДРЕСА_2,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 162, ч. 3 ст. 355, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 263 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 23 травня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької області від 22 листопада 2013 року,

за участю прокурора Вергізової Л.А.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

в с т а н о в и л а:

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішеннями, ухваленими щодо нього, через неповноту та однобічність досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить закрити щодо нього кримінальне провадження за ч. 3 ст. 185 КК України та застосувати положення ст. 75 КК України до призначеного покарання за інші злочини. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що злочину за ч. 3 ст. 185 КК України він не вчиняв та має алібі, на які судові інстанції уваги не звернули. Вказує на те, що потерпілий ОСОБА_3 обмовив його у вчиненні даного злочину.

Вироком Летичівського районного суду Хмельницької області від 23 травня 2013 року ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 162 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців, за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, за ч. 3 ст. 355 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

ОСОБА_1 визнано невинуватим за ч. 2 ст. 187 КК України та за ч. 4 ст. 296 КК України й виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях інкримінованих складів злочинів.

Цим же вироком визнано винуватим та засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 162 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 3 ст. 355 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

ОСОБА_2 визнано невинуватим за ч. 4 ст. 296 КК України та виправдано у зв'язку з відсутністю в його діях інкримінованого складу злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 22 листопада 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінено.

Кримінальне провадження в частині обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 3 ст. 355 КК України закрито у зв'язку з відсутністю в їх діях складу злочину.

Виключено з обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кваліфікуючу ознаку ч. 2 ст. 146 КК України - вчинення злочину з корисливих мотивів.

Визнано ОСОБА_1 винним та засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 162 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Визнано ОСОБА_2 винним та засуджено за ч. 2 ст. 146 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 162 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі вимог ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Судові рішення щодо ОСОБА_2 в касаційному порядку не оскаржуються.

За вироком суду, з урахуванням змін, внесених ухвалою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.

Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09 листопада 2012 року, за попередньою змовою між собою з метою встановлення місця знаходження ОСОБА_3 та ОСОБА_4 приїхали до будинку покійної матері останньої, в АДРЕСА_4, де, застосувавши до ОСОБА_5, який проживав на той час у вказаному помешканні з дозволу спадкоємців покійної господарки, фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я, завдавши фізичного болю та подолавши таким чином його опір, без дозволу власника й користувачів цього житла навмисно проникли в його приміщення, чим порушили право людини на недоторканість житла та іншого володіння.

Після чого, з метою незаконного позбавлення волі ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спричинили потерпілому легкі тілесні ушкодження. Подолавши таким чином опір потерпілого, вони помістили його в автомобіль та відвезли до домогосподарства в АДРЕСА_3, де помістили ОСОБА_5 в підвальне приміщення, замкнувши двері на замок, і незаконно утримували його у підвалі до 10 листопада 2012 року.

Крім того, в період часу з 22 год. 09 листопада 2012 року по 8 год. 30 хв. 10 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за попередньою змовою між собою, з метою викрадення чужого майна, через незамкнені двері проникли до житлового будинку в АДРЕСА_4, звідки таємно викрали майно ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на загальну суму відповідно 2 255 грн., 1268 грн. та 2105 грн.

10 листопада 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою незаконного позбавлення волі на території господарства ОСОБА_6, яке знаходиться в АДРЕСА_4, демонструючи вогнепальну зброю - пістолет конструкції Токарева, який вони зберігали незаконно, без відповідного на те дозволу, примусили ОСОБА_3 проти його волі сісти за кермо свого автомобіля марки «Фольксваген - транспортер», номерний знак НОМЕР_1, та їхати до будинку по АДРЕСА_4. В цьому помешканні ОСОБА_1, продовжуючи демонструвати зазначену вогнепальну зброю, з метою подолання опору, навмисно наніс кулаком декілька ударів ОСОБА_3 в обличчя, чим завдав йому фізичного болю. Після цього, погрожуючи насильством ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 помістили їх у вище зазначений транспортний засіб і наказали його власнику повертатись до будинку ОСОБА_6, залишивши там ОСОБА_5

ОСОБА_1 та ОСОБА_2, продовжуючи незаконно позбавляти волі ОСОБА_3, заважаючи йому цим вільно пересуватись та керувати своїми діями, демонструючи пістолет ТТ змусили його поїхати в с. Вербка, де зав'язали йому ганчіркою очі та відвезли в будинок його батьків, який знаходиться на АДРЕСА_5, а потім - до будинку по АДРЕСА_6.

10 листопада 2012 року працівниками Летичівського РВ УМВС України в Хмельницькій області під час проведення огляду житла та іншого володіння ОСОБА_6 було виявлено та вилучено пістолет конструкції Токарева та бойові припаси до нього, які ОСОБА_2 та ОСОБА_1 незаконно зберігали, без відповідного на те дозволу.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання поданої скарги, пояснення прокурора із запереченнями проти скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні зазначених у вироку злочинів та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 263 КК України ґрунтується на доказах, зібраних та оцінених з дотриманням вимог кримінального процесуального кодексу України, які в касаційній скарзі засудженим не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання засуджений ОСОБА_1, перегляду в касаційному порядку не підлягають, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

При цьому згідно з положеннями ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та кваліфікацію його дій за даною нормою кримінального закону судами зроблено на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судових рішеннях наведено докладні мотиви. Висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Порушень процесуального порядку збирання наведених у вироку доказів за матеріалами провадження не встановлено, та судом правильно вирішено питання про їх допустимість.

Підстав уважати, що потерпілий ОСОБА_3 обмовив ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, як зазначено в касаційній скарзі останнього, немає, оскільки його показання узгоджуються між собою та з іншими письмовими доказами, наданими та дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги засудженого про відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та необхідність закриття кримінального провадження, колегія суддів уважає безпідставними.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також дані про його особу.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання, дотримався вимог статей 65 - 67 КК України.

На думку колегії суддів, призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк є справедливим, підстав для зміни судових рішень через його суворість та застосування положення ст. 75 КК України, як про це просить засуджений у касаційній скарзі, не вбачається.

Крім того, доводи засудженого ОСОБА_1, аналогічні наведеним у касаційній скарзі щодо підстав закриття кримінального провадження за ч. 3 ст. 185 КК України, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, розглядаючи його апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав її в цій частині необґрунтованою.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Доводи касаційної скарги засудженого та матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для зміни або скасування судових рішень.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Летичівського районного суду Хмельницької області від 23 травня 2013 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Хмельницької області від 22 листопада 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

С у д д і:

Н.О. Марчук В.В. Зубар Т.С. Шилова