Провадження № 22ц/790/6070/14 Головуючий 1-ї інст. - Назаренко О.В.

Справа № 2034/10920/2012 Суддя доповідач - Бровченко І.О.

Категорія: спори, що виникають

із земельних правовідносин

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2014 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Піддубного Р.М., Даниленка В.М.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом Харківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА до Русько-Тишківської сільської ради Харківського району, ОСОБА_2, ОСОБА_1, треті особи: Міськрайонне управління Держземагентства в м. Люботин і Харківському районі, Державна реєстраційна служба Головного управління юстиції в Харківській області про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору дарування та скасування запису про перехід прав власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2012 року Харківський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду в інтересах держави в особі Данилівського дослідного державного лісгоспу УкрНДІЛГА у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконними та скасувати рішення Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 19 листопада 2007 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2, що мешкає за адресою АДРЕСА_1» та від 02 червня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2»; визнати недійсним державний акт серія ЯИ № 837370 на право власності на земельну ділянку площею 1,9726 га на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району, кадастровий номер 6325183504:00:003:0048, виданий на ім'я ОСОБА_2 та скасувати запис про його державну реєстрацію в міськрайонному управлінні Держкомзему у м. Люботин і Харківському районі Харківської області від 25 грудня 2009 року за № 010969300484; визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 29 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та скасувати запис про перехід права власності у поземельній книзі, вчинений 18 травня 2012 року за № 6325183504000030048301.

В обґрунтування вимог зазначив, що відповідачі незаконно отримали у власність спірну земельну ділянку, оскільки заява про виділення землі до сільської ради не подавалась, на сесії Русько-Тишківської сільської ради Харківському районі Харківської області таке питання не розглядалося, але в порушення закону селищний голова підписав рішення сільської ради, які не приймались на сесії, за що притягнутий до кримінальної відповідальності. Посилаючись на те, що земельна ділянка відноситься до лісових угідь і не може передаватися для ведення особистого селянського господарства, вибула із власності держави поза волею останньої, просив суд позов задовольнити.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 позов не визнав, посилаючись на те, що прокурор не має повноважень звертатися з таким позовом. Підстави, з яких прокурор просить суд позов задовольнити не ґрунтуються на законі, оскільки законом передбачено виключний перелік підстав для позбавлення особи права власності.

Представник Русько-Тишківської селищної ради в судове засідання не з'явився, надано заяву про розгляд справи за його відсутності.

ОСОБА_2 та треті особи в судове засідання не з'явились.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області 19 лютого 2014 року, позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано рішення XX сесії V скликання Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 19 листопада 2007 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2, що мешкає за адресою АДРЕСА_1»; рішення XXVI сесії V скликання Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 02 червня 2008 року «Про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_2». Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 837370 на право власності на земельну ділянку площею 1,9726 га, розташовану на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області, кадастровий № 6325183504:00:003:0048, виданий на ім'я ОСОБА_2 та скасовано запис про його державну реєстрацію в міськрайонному управлінні Держземагентства у м. Люботин і Харківському районі Харківської області від 25 грудня 2009 року № 010969300484. Визнано недійсним договір дарування зазначеної земельної ділянки від 29 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_4 реєстровий № 474 та скасовано запис у поземельній книзі про перехід права власності, вчинений за № 6325183504000030048301 від 18 травня 2012 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 липня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 лютого 2014 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Обґрунтовуючи скаргу посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вислухав доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, в даному випадку рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, не в повному обсязі відповідає цим вимогам процесуального закону.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в справі доказами, що рішенням 20 сесії 5 скликання Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 19 листопада 2007, підписаним Русько-Тишківським сільським головою Семенцем М.Я., надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянка орієнтовною площею 2 га сіножаті категорії сільськогосподарського призначення за рахунок земель запас для подальшої її передачі у власність в АДРЕСА_2 для ведення особистого селянського господарства (Т. 1 а.с. 20).

Рішенням 26 сесії 5 скликання Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 02 червня 2008 року, підписаним Русько-Тишківським сільським головою Семенцем М.Я., передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,9726 га, кадастровий номер 6325183504:00:003:0048 по АДРЕСА_2, на підставі якого останній видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯИ № 837370, зареєстрований 25 грудня 2009 року за № 010970300219, який також підписано Семенцем М.Я. (Т.1. а.с. 21).

Згідно з договором дарування від 29 березня 2012 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 474, ОСОБА_2 подарувала спірну земельну ділянку ОСОБА_1 Перехід права власності до ОСОБА_1 18 травня 2012 року зареєстровано у Поземельній книзі за № 6325183504000030048301 (Т.1 а.с. 10).

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 20 червня 2012 року встановлено, що згідно Технічного звіту визначення координат кутів зовнішньої межі земельної ділянки Данилівського дослідного державного лісгоспу Південного лісництва квартал 125, виконаного проектно-вишукувальним інститутом «Харківдіпроагроліс» у 2012 році, земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 як землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, фактично знаходиться у 125 кварталі Південного лісництва Данилівського держлісгоспу та перебуває у постійному користуванні Данилівського ДЛГ згідно державного акту на право постійного користування землею ХР-25-00-000312, зареєстрованого 07 липня 1994 року в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею. Вилучення земельної ділянки, яку передано у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в установленому законодавством порядку не здійснено. Дії по виготовленню проекту відведення земельної ділянки, його погодженню та затвердженню з передачею земельної ділянки площею 2,0 га у власність ОСОБА_2 здійснено з порушенням ст. ст. 118, 149, 151 ЗК України (Т. 1 а.с. 11-12, 17-18).

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 08 листопада 2012 року, яка набрала законної сили, по кримінальній справі № 2034/11816/2012 Русько-Тишківського селищного голову Семенець М.Я. звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України на підставі акту амністії. У вказаному судовому рішенні встановлено, що в порушення вимог ст. ст. 26, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки в районі вул. Перемоги в с. Черкаські Тишки Харківського району Харківської області, його затвердження та передачі вказаної ділянки у власність ОСОБА_2 в порядок денний зазначених сесій від 19 листопада 2007 року та 02 червня 2008 року не вносилися та не розглядалися, відповідні рішення не приймалися, внаслідок чого, земельна ділянка державної форми власності лісогосподарського призначення передано у власність, чим інтересам держави спричинено збитки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку ОСОБА_2 не виділялася, що свідчить про вибуття земельних ділянок із власності держави поза її волею.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2013 року судова колегія вважає, що ухвалене по справі рішення не може бути визнане цілком законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив суд визнати незаконними та скасувати рішення Русько-Тишківської сільської ради, визнати недійсними державний акт та скасувати його державну реєстрацію, визнати недійсним договір дарування та скасувати запис про перехід права власності.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції посилався на положення ст. ст. 6, 7, 13, 14, 143 Конституції України, ст. ст. 26, 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. ст. 56, 84, 116, 118, 125, 126, 149, 151, 155, 202 ЗК України, ст. ст. 177, 181, 203, 215, 216, 324, 328, 346, 373, 378, 388, 1212, 1213 ЦК України.

Згідно зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. ст. 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги, що вищезазначені норми законодавства регулюють різні правовідносини та є взаємовиключними, тому їх одночасне застосування є помилковим.

Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин ст. ст. 388, 1212, 1213 ЦК України, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що із вимогами про витребування від добросовісного набувача чи про повернення майна, як безпідставно набутого, позивач не звертався.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2013 року, ухвалене по справі, не може бути визнане цілком законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини ухваленого судом першої інстанції рішення посилання на ст.ст. 1212, 1213, 388 ЦК України, як на правову підставу вирішення спору, оскільки при ухваленні судового рішення питання щодо витребування земельної ділянки чи її повернення не вирішувались та з відповідними позовними вимогами, з урахуванням уточнень на позовну заяву, позивач не звертався.

Доводи апеляційної скарги, що статтями 140 ЗК України встановлено вичерпний перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку, серед яких відсутня така як визнання державного акта недійсним у зв'язку зі скасуванням рішення органу місцевого самоврядування, висновків суду не спростовує.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України).

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку міститься в ст. ст. 140, 143 ЗК України й що він є вичерпним, не є підставою для скасування або зміни судового рішення, оскільки статтею 140 ЗК України встановлено перелік підстав припинення права власності на земельну ділянку для випадків, коли право власності набуто в установленому законом порядку. Разом із тим у справі, яка переглядається, судом встановлено, що відповідач набула право власності на земельну ділянку незаконно і в порушення порядку, встановленого ст. 118 ЗК України. Питання щодо відведення земельної ділянки , його затвердження та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 в порядок денний сесій Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 19 листопада 2007 року та 02 червня 2008 року не вносились та сесіями не розглядались, відповідні рішення не приймались.

Доводи апеляційної скарги, що відповідно до вимог ст. 45 ГПК України прокурор не мав право пред'являти позов по зазначеній цивільній справі є помилковими, в повній мірі повторюють заперечення на позовну заяву, яким судом першої інстанції надано належну оцінку.

Відповідно до ст.1 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року за № 458/2011, Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Данилівський дослідний державний лісгосп УкрНДІЛГА підпорядкований Державному агентству лісових ресурсів України і входить до сфери управління та останнє створено відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року за № 458/2011, на якого покладені відповідні завдання та функції передбачені чинним законодавством.

Звернувшись до суду із заявою про захист прав державних інтересів, прокурор реалізовував конституційну функцію представництва інтересів громадянина або держави у суді.

Прокурор - особливий суб'єкт цивільного процесу і його участь у цивільному судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 121 Конституції України, п. 2 ст. 45 ЦПК, п. 2 ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року). Тобто функція представництва інтересів у суді є для органів прокуратури конституційною.

Поняття «охоронюваний законом інтерес», що передбачено у ч. 1 ст. 4 ЦПК України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти, як прагнення до користування конкретними матеріальним та (або) нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним суб'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам (п. 1 рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08 квітня 1999 року за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави у арбітражному суді) зазначено, що представництво прокуратури полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Порушення прокурором цивільної справи зумовлюється необхідністю захистити інтереси держави або громадянина, ст. 45 ЦПК України надає право прокуророві визначити їх у кожному конкретному випадку самостійно у будь-якій справі, що підвідомча суду.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначена одна з підстав представництва прокуратурою у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво у будь-якій стадії судочинства у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відсутність правових підстав для передачі в власність ОСОБА_2 земельної ділянки, яка належить до державної форми власності лісогосподарського призначення свідчить про порушення інтересів держави.

Що ж стосується інших доводів апеляційної скарги ОСОБА_1, наведених на її обґрунтування, то ці доводи апелянта в даному випадку процесуальне рішення суду, прийняте по суті розглянутого ним питання не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного його вирішення.

Приймаючи до уваги викладене, оцінив всі обставин справи та надані докази як окремо, так і в сукупності, судова колегія приходить до висновку про необхідність виключити з мотивувальної частини рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2013 року посилання на положення статей 1212, 1213, 388 ЦК України, як на правову підставу вирішення спору. Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідне в цій частині змінити рішення суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2013 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 листопада 2013 року посилання на положення статей 1212, 1213, 388 ЦК України, як на правову підставу вирішення спору.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді -