Ухвала

іменем україни

19 серпня 2014 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючої Щепоткіної В.В.,

суддів:Єленіної Ж.М., Солодкова А.А.,

при секретарі Сідько В.В.,

за участю прокурора Голюги В.В.,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013040640000871 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу 27 березня 2013 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України,

в с т а н о в и л а:

Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2013 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком від 27 березня 2013 року, більш суворим, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він, маючи незняту і непогашену судимість за вчинення злочину проти власності, 07 лютого 2013 року близько 11:00 год, перебуваючи поблизу будинку по вул. Харківська, 7А у м. Дніпропетровську, таємно викрав із кишені верхнього одягу ОСОБА_7, яка йшла по вулиці, належний їй смартфон марки «LG R 970» в комплекті з флеш-картою ємністю 2 Гб та сім-картою оператора мобільного зв'язку «МТС» з коштами на рахунку в сумі 5 грн, а всього майно на загальну суму 2700 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2014 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 змінити, перекваліфікувавши його дії з ч. 2 ст. 185 на ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України. Вважає, що ОСОБА_6 вчинив закінчений замах на крадіжку, оскільки безпосередньо після вилучення майна він був затриманий і не мав можливості розпорядитись викраденим. Вказує на невідповідність вироку вимогам ст. 374 КПК України. Суд не дав належної оцінки доказам по справі. Формулювання обвинувачення за ч. 2 ст. 185 КК України, визнаного судом доведеним, є суперечливим та не підтверджується доказами, дослідженими в ході судового розгляду. На думку прокурора, перекваліфікувавши дії ОСОБА_6 із замаху на грабіж на закінчену крадіжку, суд погіршив його становище чим істотно порушив вимоги ст. 337 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.

Подія злочину, доведеність винності ОСОБА_6 у його вчиненні, кримінально-правова оцінка діяння за ознаками таємного викрадення чужого майна судом касаційної інстанції не перевірялись, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень у цій частині не оскаржено.

Доводи прокурора про неправильну кваліфікацію дій засудженого як закінчений злочин, а не як замах на його вчинення, є обґрунтованими.

Згідно ст. 15 КК України замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Так, крадіжка вважається закінченою з моменту коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо).

Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої реальної можливості не мала, її дії слід розглядати як замах на крадіжку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом у вироку ОСОБА_6 після вилучення телефону із кишені потерпілої намагався залишити місце злочину, проте не встиг відійти і на декілька метрів, як був затриманий очевидцем події ОСОБА_8, який бачив як ОСОБА_6 вчиняв крадіжку, але останній про це не здогадувався.

В ході затримання ОСОБА_6 опору не чинив, не утримував викрадене, натомість намагався позбутися його, викинувши на дорогу.

Очевидно, що об'єктивної можливості розпорядитись чи користуватись викраденим у засудженого не було, оскільки його дії постійно були в полі зору ОСОБА_8

Протилежний висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_6 мав таку можливість є необґрунтованим.

Таким чином ОСОБА_6 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але крадіжку не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.

За таких обставин касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, вирок та ухвала щодо ОСОБА_6 - зміні зі зміною кваліфікації дій засудженого з ч. 2 ст. 185 на ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.

Враховуючи тяжкість вчиненого злочину, дані про особу засуджено, який будучи раніше неодноразово судимим за вчинення корисливих злочинів, належних висновків для не зробив, на шлях виправлення не став, маючи незняту і непогашену судимість за попереднім вироком, знову вчинив корисливий злочин, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Таке покарання не суперечить вимогам ч. 3 ст. 68 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

На підставі викладеного та керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2014 року щодо ОСОБА_6 в частині кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 185 КК України змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 185 на ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.

Призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2013 року, більш суворим визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Судді:

В.В. Щепоткіна Ж.М. Єленіна А.А. Солодков