ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13 серпня 2014 року Справа № 920/1139/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Добролюбової Т.В.,

суддів:Бакуліної С.В.,

Грейц К.В.,

Мачульського Г.М.,

Черкащенка М.М.,

розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод"

про перегляд Верховним Судом України

постановиВищого господарського суду України від 15.04.2014

у справі№920/1139/13

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_6

доПублічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод"

простягнення 22526,49 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_6 звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сумський фарфоровий завод" про стягнення 11000,00 грн. заборгованості, 500,56 грн. пені., 107,59 грн. - 3% річних та 11,00 грн. інфляційних (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.09.2013 позов задоволено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення пені у розмірі 500,56 грн., 107,59 грн. - 3% річних та 11,00 грн. інфляційних з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині; в решті рішення залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 15.04.2014 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Публічне акціонерне товариство "Сумський фарфоровий завод" звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.04.2014 у справі №920/1139/13, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову, постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції положень статей 11, 509, 901 Цивільного кодексу України, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

В обґрунтування своїх вимог заявником подано постанови Вищого господарського суду від 24.04.2012 у справі №13/316, від 30.09.2013 у справі №5011-6/14673-2012, від 14.04.2014 у справі №12/214-11/21, від 25.02.2009 у справі №7/126-3407, від 12.06.2013 у справі №903/159/13-г, від 06.11.2008 у справі №1/11/08 та від 06.11.2013 у справі №911/27/25/13-г.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, Вищий господарський суд України не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, враховуючи таке.

Відповідно до статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 статті 11116 ГПК України) матиме місце в разі, коли суд касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Як убачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 15.04.2014 у справі №920/1139/13, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення заборгованості за надані юридичні послуги. При цьому, суд касаційної інстанції виходив з встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи стосовно того, що свої зобов'язання за договором позивач виконав, а факт надання юридичних послуг підтверджується актами виконаних робіт, підписаними обома сторонами та скріплені печатками сторін, та які містять необхідний обсяг інформації для підтвердження обставин надання послуг. Крім того, умовами спірного договору не передбачено інших додаткових зобов'язань з боку позивача щодо підтвердження надання юридичних послуг.

Водночас, приймаючи постанови від 30.09.2013 у справі №5011-6/14673-2012, від 14.04.2014 у справі №12/214-11/21, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у позовах про стягнення заборгованості за надані юридичні послуги, з огляду на те, що факт надання юридичних послуг не підтверджений належними доказами.

У постанові від 24.04.2012 по справі №13/316 Вищий господарський суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій, прийняв нове рішення про відмову у позові щодо стягнення заборгованості за надані юридичні послуги виходячи з того, що позивачем не подано доказів вчинення ним юридично значимих дій, спрямованих на виконання укладеного сторонами договору.

Таким чином, зазначені судові рішення не підтверджують доводів заявника щодо неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, а свідчать лише про наявність у згаданих справах різних обставин та враховуючи різну правову природу заявленої до стягнення матеріальної шкоди, залежно від чого суд касаційної інстанції дійшов відповідних правових висновків.

Постанови Вищого господарського суду України від 25.02.2009 у справі №7/126-3407 та від 12.06.2013 у справі №903/159/13-г, на які посилається заявник, не можуть бути доказами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, з огляду на відмінність предметів та підстав позовів у вказаних справах у порівнянні зі справою, про перегляд постанови у якій просить заявник, що виключає подібність правовідносин у розумінні статті 11116 ГПК України.

Крім того, постановою Вищого господарського суду України від 06.11.2008 у справі №1/11/08, на яку посилається заявник, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідну постанову не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

Постановою Верховного суду України від 08.04.2014 скасовано постанову Вищого господарського суду України від 06.11.2013 у справі №911/27/25/13-г, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Отже, з огляду на нечинність постанови Вищого господарського суду України від 06.11.2013 у справі №911/27/25/13-г на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 11116 ГПК України.

З огляду на викладене відсутні підстави для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 86, 11116,11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Публічному акціонерному товариству "Сумський фарфоровий завод" у допуску справи №920/1139/13 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяТ.Добролюбова

Судді: С.Бакуліна

К.Грейц

Г.Мачульський

М.Черкащенко