Центрально-Міський районний суд м. Макіївки
буд.111 м. м. Макіївка Донецька область Україна 86108
Справа № 270/6244/13-ц
Провадження № 6/270/151/2013
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 жовтня 2013 року
Центрально-Міський районний суд міста Макіївки Донецької області в складі:
головуючого судді Мащенко С. В.
при секретарі Мізерній О. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення суду в місті Макіївці Донецької області подання ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ МАКІЇВСЬКОГО МІСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ «Про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1», -
в с т а н о в и в:
31.10.2013 року до суду надійшло подання Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції «Про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1», на обґрунтування якого зазначено, що у них на виконанні знаходиться виконавче провадження за виконавчим листом № 11-791/2012, виданим 24.12.2011 року Кіровським районним судом міста Макіївки про стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувачів суми боргу. Оскільки добровільно суму боргу боржником не сплачено, держаним виконавцем розпочате примусове виконання судового рішення, в рамках якого з метою розшуку майна боржника зроблено запити до КП «БТІ міста Макіївки», державної реєстраційної служби, Макіївського РЕВ, а також про наявність нерухомого майна, автомототранспортного засобу та до ДПСУ про наявність рахунків та місця отримання доходу. Фактично боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням. Просили встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1.
Відповідно до частини 2 статті 377-1 Цивільного процесуального кодексу України суд негайно розглядає подання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.
Державний виконавець Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Завальонков В. В. у судове засідання не з'явився та заяви про розгляд справи за його відсутності не надавав.
Повно та всебічно з'ясувавши всі обставини справи, на які заявник посилався як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, що досліджені у судовому засіданні й відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, а саме: дослідивши матеріали справи, що містять письмові докази у справі, - суд вважає, що подання є не обґрунтованим та не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.
Так, передусім, суд виходить з того, що здійснення перевірки обставин справи доказами є неможливим, у зв'язку з тим, що державним виконавцем до подання не були надані матеріали виконавчого провадження, про що складений відповідний акт.
Під час розгляду цього подання, суд виходить з того, що умови і порядок виконання рішень судів визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року.
Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів /посадових осіб/ - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів /посадових осіб/, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
З огляду на положення частини першої статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
При цьому, стягувачем визнається фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ /частина друга статті 8 Закону України «Про виконавче провадження»/.
Положеннями частини першої статті 19 та частин першої і другої статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача, про що виносить відповідну постанову.
Вирішуючи подання Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Макіївського управління юстиції про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1, суд виходить з того, що це є процесуальним питанням, пов'язаним з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів /посадових осіб/, яке регулюється відповідно до розділу VI Цивільного процесуального кодексу України.
Так, з огляду на положення частини першої статті 377-1 Цивільного процесуального кодексу України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів /посадових осіб/ вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
У свою чергу, положення пункту 18 частини третьої статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачають, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Як убачається з положень статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно положень статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Положеннями статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Відповідно до положень статті 313 Цивільного кодексу України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
З огляду на положення статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
На необхідності застосування наведених вище норм національного та міжнародного права звертає увагу також й Верховний Суд України у своїх Узагальненнях судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01.02.2013 року.
Як убачається із змісту подання у якості правової підстави встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції зазначені положення пункту 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», а саме: ухилення боржником від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням.
Але, при цьому, жодних доказів існування взагалі зазначеного у поданні виконавчого провадження у відношенні боржника ОСОБА_1, у тому числі наявності у нього заборгованості, визначеної за рішенням суду, а також вчинення дій, спрямованих на ухилення від виконання такого зобов'язання Центрально-Міським відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції надано суду не було.
Крім того, аналізуючи положення статті 377-1 Цивільного процесуального кодексу України суд приходить до висновку, що суб'єктом звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України є державний виконавець, яким здійснюється відповідне виконавче провадження.
Але, суду не надано жодних підтверджень того факту, що виконавче провадження стосовно боржника ОСОБА_1 перебуває у провадження державного виконавця Завальонкова В. В., який звернувся до суду з відповідним поданням.
Також суду не зрозуміло, яку саме особу заявник просить обмежити у праві виїзду за межі України, оскільки окрім прізвища, ініціалів та адреси місця мешкання, інших відомостей про боржника суду не надано.
Таким чином, проаналізував всі наявні докази у їх сукупності, наведені та встановлені у судовому засіданні факти та відповідні ним правовідносини, а також вказані норми права, суд приходить до висновку про необґрунтованість подання Центрально-Міського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції «Про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1» та необхідність відмовити у його задоволенні.
На підставі викладеного, керуючись статтею 33 Конституції України, статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статтею 313 Цивільного кодексу України, статтями 1, 8, 11, 19 і 25 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 1 і 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Узагальненням Верховного Суду України судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року, частиною 3 статті 10, частиною 1 статті 11, статтею 14, частиною 1 статті 58, частиною 1 статті 60, статтями 61, частиною 2 статті 208, частинами 4 і 5 статті 209, частиною 1 статті 223, пунктом 24-1 частини 1 статті 293, частиною 2 статті 294, частиною 1 статті 296 та статтею 377-1 Цивільного процесуального кодексу України,-
у х в а л и в:
У задоволенні подання ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ МАКІЇВСЬКОГО МІСЬКОГО УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ «Про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон громадянина України ОСОБА_1» відмовити повністю.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Центрально-Міський районний суд міста Макіївки шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5 днів з дня отримання її копії.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо її не було подано, а у разі її подання - після розгляду справи апеляційним судом, якщо її не скасовано судом апеляційної інстанції.
Ухвала, яка набрала законної сили, є обов'язковою для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України, - і за її межами.
Ухвалу постановлено, оформлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею у нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя: С. В. Мащенко